З глибини століть дійшла до нас мудрість «Vita brеvis, ars lоnga» («Життя коротке, мистецтво — вічне»). Сьогодні у своїх статтях-роздумах її актуальність підтверджують глядачі Одеського оперного театру — журналістка та науковиця, з різних боків осмислюючи цю непорушну істину.

Найгуманніший вічний двигун

Важко уявити, що в Одесі — південному форпості України, куди чи не щодня прилітають вогненні привіти від здичавілих «любителей Южной Пальмиры», — працює Оперний театр. Але він працює! Між повітряними тривогами, регулярними бахами над морем, у місті та в області (ППО, приліт чи дрон відрізняють за звуком уже навіть одеські коти), часом із запахом гару і пластівцями сажі від пожеж посеред Європи у XXI столітті театр продовжує тримати свій мистецький фронт.

Бо мистецтво має жити — і підтримувати бажання жити.

Ці історичні стіни з їх унікальною акустикою запам’ятають усе: і вистави єдино можливим складом, і що глибоко вниз — це до бомбосховища, а не до Привида опери.

Й особливо запам’ятають ті моменти, коли посеред арії раптом зупиняється музика, повітря скляніє й опускається завіса. Бо російські ракети знову летять з моря. Бо історія, а може, й сюжети майбутніх опер пишуться тут. У ці моменти і цими людьми. Ось вона, ціна унікальної акустики Одеської опери. Тепер тут кожна вистава — на вагу золота. А якщо вона ще й звучала без перерв на повітряні тривоги, як «Аїда», — подвійне щастя.

Навіть якщо до деталей пам’ятаєш одеську «Аїду» — від кожної пальми до кобри на червоній шапці Рамфіса, вона щоразу звучить як одкровення й магнітом притягує в цей зал. Попереднього разу слухала її 29 січня: вже ворог був біля воріт, і ми вивчили слово NLAW. Як багато нових слів дізналися відтоді!

Але тепер ще більше потрібні всі символи вердіївського шедевру: і віра у військову міць, і Тріумфальний марш, і зустріч переможця, і безкрає єгипетське небо, осяяне українськими зірками.

Чари Верді і священнодійство маестро В’ячеслава Чорнухо-Воліча з його музичним воїнством від першого такту занурюють у прекрасне і з легкістю переносять від воєнних буднів до мирного плину життя. «Celeste Aida» заслуженого артиста України Олега Злакомана знову приводить у дію цей найгуманніший у світі вічний двигун. І закрутиться історія — теж вічна і прекрасна — кохання і підступів, звитяг і мимовільної зради, Людини і Неба. Немов і не театр воєнних дій навколо, а просто театр, де Радамес-Аїда-Амнеріс, єгиптяни й ефіопи, сфінкси і шляхетні воїни давніх часів. Де небо палає Радамесовим «Il ciel de’ nostri amori», застигає повітря з Аїдиним «O patre mia» Ганни Литвинової, де фараон у виконанні заслуженого артиста України Дмитра Павлюка вершить правосуддя одним порухом брови. Де зраненим птахом метається Амнеріс (приголомшливе виконання заслуженої артистки України Тетяни Спаської). Де заворожують молитва Жриці (Марина Наймитенко), переливи й відтінки його величності Хору Одеської опери.

Теплі промені дуетів і вогненні стріли суперечок опери руйнують, воскрешають і дарують надію водночас. I ключем від неба — «Si schiude il ciel»!

А сонце й зорі ділять на двох сцена й зал Одеської опери.

Лариса КІТ.

Київ — Одеса — Київ.

Театр як антистрес

Війна несподівано та безповоротно увірвалася сьогодні у життя всіх жителів України. Сотні й тисячі загиблих і поранених, розірвані сімейні зв’язки, зруйновані будинки, знищене майно… Все це розділило те, що відбувається у свідомості наших співгромадян, на до і після. Війна вплинула на психіку безлічі людей, їхні уявлення про світ, про своє місце в ньому, на їхні здоров’я, фізичний та емоційний стани.

Уже понад п’ять місяців українці перебувають у стані тривалого стресу. Хтось із цим станом справляється краще, хтось — гірше. Одним із засобів, який нині може допомогти впоратися зі стресом, є театр. Театральні вистави впливають на психічне здоров’я всіх учасників дійства, нормалізують емоційний фон.

Одним із факторів емоційно-естетичного впливу театру є впорядкованість. Вона є і в слуховій системі, є і в зоровій. Лінії, які ми можемо бачити в оформленні залу для глядачів, сценічного майданчика, декорацій, викликають у відвідувачів позитивні емоції.

Коли йдеться про величний зал Одеського оперного, ці емоції множаться багаторазово. Пурпур та золото театральних інтер’єрів наповнюють душі глядачів передчуттям радості, яке потім підтверджується зустріччю з театральною дією — концертом, оперою чи балетом.

Ритм, періодичні стрибки гучності, з яких починалися в давнину музика й танець, — це ще один варіант корисної для нервової системи упорядкованості. Коли глядачі слухають музику разом, їхні дихання та пульс синхронізуються і набувають загального ритму. У результаті люди переживають відчуття єднання. Однак, щоб знизити рівень стресу, необхідно вибирати музичні твори з потрібним ритмом. Зазначимо, що, незалежно від жанру, прослуховування музики знижує рівень гормону стресу — кортизолу — в крові.

Велику роль у сприйнятті театрального мистецтва у наш складний час відіграють дзеркальні нейрони, які активізуються під час наслідування. Адже, наслідуючи дії одне одного, люди часто відчувають радість. Завдяки дзеркальним нейронам, пов’язаним із рухом, існують позитивні емоції, наприклад, від пантоміми або балету.

Одна із груп дзеркальних нейронів відбиває емоції. З ними пов’язана наша емпатія, співпереживання. Уявляючи себе кимось, хто переживає біль, людина відчуває негативні емоції, намагається допомогти, співчуває. Якщо на сцені та в залі глядач бачитиме щасливих людей, то він радітиме. Співрадість та співчуття — найважливіші властивості нашого мозку.

Вагомим джерелом позитивних емоцій є гормон дофамін, який виробляється в людини, коли вона відчуває цікавість, стикається з чимось новим для себе. Театр створює нові світи, нові всесвіти, де глядачеві пропонується існувати. Існування в них дає багато нової інформації та позитивних емоцій. Тому мистецтво взагалі, й театральне мистецтво зокрема, — джерело радості.

Відзначимо також вплив саме сюжетів вистав. Сучасні чи класичні, в Одеській опері вони стверджують пріоритет справжніх цінностей — добра, любові, краси та гармонії. Це також позитивно впливає на психоемоційний стан глядачів.

На закінчення слід сказати, що сам по собі театр — це інтегративне мистецтво. У ньому поєднані зображення, звук, танець, мовлення, спiв. Завдяки цьому театр, й особливо такий, як театр опери та балету, по-різному впливає на людський мозок. Він активує сенсорну систему, умовні рефлекси, рухові програми, впливає на емоційні процеси, стан і рівень стресу, допомагає справлятися з інтенсивними навантаженнями та активізує зони задоволення.

Тому відвідувати театр у наш непростий час, коли вистава будь-якої миті може бути перервана сиреною повітряної тривоги, дуже важливо й потрібно для подолання наслідків тривалого стресу та профілактики розвитку посттравматичних стресових реакцій у майбутньому.

Світлана ЧАЧКО,

кандидатка психологічних наук, доцентка Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.