Слово «деескалація» останнім часом практично зникло з перших шпальт преси. Воно майже не використовується дикторами інформаційних програм на ТБ. Навіть у мережі це колись модне слово вживають рідко і не в сенсі поступового руху до миру. Після масштабної війни, розв’язаної росією в центрі Європи, про процес деескалації згадують хіба що Реджеп Ердоган і Сі Дзіньпін із суто спекулятивних міркувань.

«Некорисні» бюрократи і корисний генерал-майор

Допустимо, що завдяки зусиллям кремлівського психопата міжнародне право остаточно стало фікцією, шантаж — єдиним інструментом міжнародних відносин, а стратегічно важливі багатосторонні договори на наших очах перетворилися на клаптики паперу. Навіщо тоді витрачаються космічні суми на утримання бюрократів в Орга-нізації Об’єднаних Націй, ОБСЄ і в десятках подібних об’єднань, що працюють винятково на утримання власних безпорадних апаратів? Чи не розумніше було б звільнити сотні тисяч нероб, а на кошти, що вивільнилися, створити новий дієвий апарат з підтримання світового порядку?

Розумніше, певна річ. От тільки поки що не знайшли іншого шляху до нового порядку окрім перемоги у війні. І страшно навіть подумати, якою буде сьогодні ціна перемоги. А «некорисні» західні бюрократи в масі, як не крути, наразі виконують відносно корисну роботу. Роботу баласту, який надає стійкості іржавому кораблю. Закиди в бездіяльності чиновників Міжнародного Червоного Хреста, який не захистив в Оленівці героїв «Азова», або сумнів у компетентності керівників Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), що не розірвало з росією договори через захоплення її військами українського Енегодара, — звісно справедливі.

Але, слава Богу, ні у МАГАТЕ, ні у Червоного Хреста нема в розпорядженні збройних сил для встановлення справедливості. Інакше не тільки Оленівка з Енергодаром — весь світ від Арктики до Антарктики став би впорядкованою пустелею. Але без людей. З іншого боку, бездіяльність або імітація діяльності здатні призвести до аналогічних результатів. Через моральну деградацію або, що ймовірніше, через ядерний апокаліпсис.

До речі, у вівторок, 9 серпня, ці дві погрози злилися в одну. Начальник військ радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту російської федерації генерал-майор Валерій Васильєв (командувач одночасно гарнізоном на захопленій Запорізькій атомній електростанції) публічно заявив: «Як ви знаєте, ми замінували всі важливі об’єкти ЗАЕС. І ми не приховуємо це від ворога. Ми їх попередили. Ворог знає, що станція буде або російською, або нічиєю. Ми готові до наслідків цього кроку».

Нема сумнівів, що воєначальник такого рангу свої дії й погрози узгоджує на найвищому рівні в кремлі. Ядерний дрючок агресори здійняли над людством і, за словами того ж Васильєва, «воїни-визволителі» готові виконати будь-який наказ. На підтвердження такої готовності росія дипломатичними каналами того ж вівторка, 9 серпня, довела до відома американської сторони, що тимчасово виводить з-під міжнародної інспекції свої ядерні об’єкти. При цьому кількість і тип об’єктів у повідомленні не вказані.

Наступним кроком у такому напрямку може бути тільки вибух на ЗАЕС або застосування тактичної ядерної зброї у війні з Україною. І це вже не шантаж, а проба сил на першому етапі Третьої світової війни. «Деескалація» під час такого етапу очевидно дорівнює капітуляції колективного Заходу перед Росією. Позаду, як то кажуть, Вашингтон.

У запасі — «мирний» варіант війни

Проте, судячи з реакції Білого дому і впливової американської преси, навіть у такій ситуації американському президенту радять не звертати уваги і не відволікатися від китайської небезпеки, яку часто провокують самі американці. Мовляв, Україна почекає, подякує за надані боєприпаси, перетерпить серед руїн міст і трупів цивільного населення. Щоправда, якщо на ЗАЕС вибухне, непереливки буде всім. А може, не вибухне? Може, саме розсмокчеться? Може, у Васильєва прокинеться совість? Може, ад’ютант путіна втратить ядерну валізку?

На такий випадок у російських агресорів та їхніх друзів у Європі є «мирний» варіант закін-чення війни. За зразком подій 2014 року з приєднанням Криму шляхом референдуму — під стволами гармат чорноморського флоту російської федерації. Референдумів тепер знадобиться не один, а щонайменше — чотири. У «ЛНР», у «ДНР», у Запорізькій і в Херсонській областях. Жодна з цих українських областей не перебуває під повним контролем окупантів, а колаборанти або чиновники, надіслані з росії, не можуть організувати навіть подоби голосування.

Масове роздавання українським громадянам російських паспортів, російських водійських прав, запровадження російського рубля як засобу платежів та подібні фокуси можуть подіяти тільки на населення «народних республік». Але жителі Запо-різької та Херсонської областей, навіть відкриті прихильники «русского міра», впевнені, що рано чи пізно Збройні сили України звільнять з-під окупації їхні села та міста. Тобто виборчі комісії, сформовані за наказом з москви, фальшиві списки виборців і гасла російських по-літичних партій сприймаються як нікому не потрібний спектакль. А про законність проведення «референдумів» і «виборів» навіть і не йдеться.

Цікаво, що в росії практично ніхто не сумнівається, що озброєні до зубів «визволителі» справді принесли в Україну демократію, громадянські права і свободи. Незгода з цим, щоправда, карається, як дискредитація російської армії. Але мільйони підданих путіна без жодного примусу і страху готові вірити кремлю, підтримуючи війну і поставляючи для цієї війни гарматне м’ясо.

Численну секту «визволителів від нацизму», думаю, вже не вилікувати і не перевиховати. Навіть ядерний апокаліпсис не може вплинути на людину, що мешкає в «обложеній фортеці», впевнену, що світ котиться в прірву, а єдиною країною, яка зберігає традиційні цінності, є велика росія. Хоча, як сказав би Гегель, великою вона є доти, поки цивілізований світ дозволяє їй існувати.