14 серпня сповнилося 160 років від дня народження адмірала УНР й Української Держави Андрія Георгійовича Покровського. Він належав до когорти видатних військово-морських діячів періоду Визвольних змагань, тож, зрозуміло, в радянські часи його ім’я, як і імена багато інших героїв, що виборювали українську незалежність, було приречене на забуття. Але відроджена Україна пам’ятає своїх славних синів, й нині їхні прізвища закарбовуються у назвах вулиць, кораблів, військових підрозділів, у підручниках з історії.

Народився Андрій Покровський 14 серпня 1862 року в Петербурзі у родині військового офіцера, де берегли пам’ять про славні козацькі походи як на суходолі, так і на морі, в яких брали участь і його діди-прадіди. Коли хлопчик підріс, батьки віддали його до 2-ї класичної гімназії столиці, а в 14-літньому віці він вступив у підготовчий клас Морського корпусу — вищого навчального закладу, який готував офіцерів флоту. Спочатку служив на Балтійському флоті, а з 1910-го — на Чорноморському, де командував броненосцем «Ростислав», обіймав посаду начальника штабу флоту. У квітні 1916 року за успішну організацію та проведення морських десантних операцій був удостоєний звання віцеадмірала. Про його звитягу під час Першої світової війни свідчить майже десяток бойових нагород.

Однак 28 червня 1916-го Микола II змінив командувача Чорноморського флоту. Ним став ще досить молодий віцеадмірал О. Колчак. Того ж дня Покровський подав у відставку і був призначений начальником 2-ї бригади лінійних кораблів. Причиною відставки послужила його незгода з Колчаком, який одразу після прибуття до Севастополя взявся перетрушувати командні кадри, відкидаючи набутий бойовий досвід флоту. Покровського перевели до Миколаєва і призначили на посаду командира порту, градоначальника і начальника гарнізону міста.

Революційні події 1917 року, падіння самодержавства, створення Тимчасового уряду в Петрограді та Центральної Ради в Києві спричинили революційну ситуацію і на Чорноморському флоті. На кораблях і в екіпажах посилилася більшовицька агітація. В умовах безвладдя, що наростало, Покровський послідовно підтримував Чорноморський військовий український комітет. Як повідомляв у квітні 1918 року рапортом адміралу Корчаку, що перебував в Омську, мічман Г. Філєвський, бригада лінійних кораблів Покровського — єдина, яка впродовж усіх трагічних подій на Чорноморському флоті зуміла зберегти бойову готовність. Віцеадмірал став одним із тих вищих керівників флоту, хто активно підтримував процес українського державотворення. На кораблях його бригади діяли українські ради, а на щоглах восени 1917-го майоріли жовто-блакитні прапори.

Після жовтневого перевороту Андрій Георгійович опинився у в’язниці. Звільнений під зобов’язання не покидати Миколаєва, деякий час переховувався від більшовиків, а згодом йому вдалося перебратися до Одеси, яка на той час контролювалася військами, підпорядкованими Центральній Раді. У листопаді-грудні 1917-го віцеадмірал Покровський перейшов на бік української влади і переїхав до Києва. Із січня 1918-го уже працював у Морському секретаріаті над організацією українського флоту й активно заперечував намагання Центральної Ради втілити ідею добровільної служби. Він вважав, що долю молодої республіки мають вирішувати не політичні гасла, а сила зброї. У цьому питанні адмірал мав підтримку військового міністра УНР Олександра Жуківського, який разом з ним намагався навести лад в організації флоту. З огляду на ситуацію в Севастополі й Криму Покровський запропонував підпорядкувати військовому відомству УНР західну частину Чорноморського флоту, де вплив більшовиків був мінімальним. Наказом по морському відомству 27 березня 1918-го його призначили начальником охорони Південно-Західної частини Чорного моря з тимчасовим штабом в Одесі, а 24 квітня — головним командиром усіх портів Чорного та Азовського морів. Зусиллями Покровського були реорганізовані Транспортна й Дунайська флотилії.

Станом на 29 квітня 1918-го до складу українського флоту входили три бригади лінкорів, бригада крейсерів, бригада гідрокрейсерів, дивізія міноносців і підводних човнів та окремі кораблі спеціального призначення. Час був надзвичайно складний. Підхід німців до Севастополя вплинув на рішення частини кораблів перейти до Новоросійська. 4 травня віцеадмірал Покровський брав участь у переговорах з командувачем німецьких військ у Криму генералом фон Кошем. Передислокація частини кораблів до Новоросійська порушувала умови Берестейської угоди, згідно з якою судна Чорноморського флоту мали підняти українські прапори. Тому німці фактично взяли в полон ті кораблі, що залишилися в Севастополі. Віцеадмірал Покровський, як і деякі інші українські адмірали, вимагав від німців якнайшвидшої передачі всього флоту Україні.

Гетьман Скоропадський, який прийшов до влади після 29 квітня, приділяв флоту більше уваги, ніж урядовці Центральної Ради. Він довірив справу його будівництва фахівцям, створивши 10 травня спеціальну комісію з реформування морського відомства. Її керівником призначили Андрія Покровського. Вже 1 червня комісія подала план розбудови та реформування флоту Української Держави.

На пропозицію віцеадмірала Покровського гетьман Скоропадський 21 травня призначив своїм представником у Севастополі та Криму контрадмірала М. Остроградського. Сам же Покровський відбув до Одеси, де зайнявся питаннями організації оборони північно-західного ра-йону Чорного моря. Розпочалося формування бригади морської піхоти у складі трьох полків — в Одесі, Миколаєві та Херсоні. За особливі заслуги у відродженні українського флоту гетьман Скоропадський присвоїв Покровському військове звання «адмірал».

З ініціативи адмірала Покровського була створена Геральдична комісія, яка невдовзі розробила проєкт прапора ВМС Української Держави, згодом затвердженого гетьманом: на білому полотнищі синій хрест із Державним прапором і тризубом у кряжі. Цей прапор (без тризуба) із 1992 року є прапором ВМС Збройних сил України.

Наказом адмірала Покровського в Одесі було сформовано бригаду морських тральщиків, яка займалася розмінуванням морських комунікацій. Очолив бригаду контрадмірал О. Гадд. До кінця липня Одеський порт і фарватер були очищені від мін, а відтак відновилося морське сполучення з українськими портами та зі Стамбулом.

11 листопада німці остаточно передали кораблі Чорноморського флоту під управління українського командування і спустили свої прапори. Того ж дня наказом гетьмана Скоропадського адмірал Андрій Покровський призначений міністром морських справ Української Держави. За його наполяганням 13 грудня Рада Міністрів ухвалила рішення про матеріальну підтримку флоту й виділила для його потреб 23,5 мільйона карбованців.

Тим часом остаточним фактом стало визнання поразки Німеччини та її союзників у війні. Україні було життєво необхідно налагоджувати стосунки з Антантою. Гетьман вступив у переговори з Францією. Йому повідомили, що президент Франції за умови сплати Україною частини царського боргу пообіцяв прийняти її до складу Антанти. Проте антигетьманське повстання звело нанівець плани співпраці України з Францією. Французи не хотіли мати справу із соціалістами Винниченка і переключилися на переговори з білим рухом у Росії.

26 листопада на посаді міністра морських справ Андрія Покровського замінив Михайло Білинський. Після відставки, розраховуючи на можливість спільної з генералом Денікіним боротьби з більшовиками, адмірал розпочав консультації з командувачем білогвардійським Чорноморським флотом адміралом Василем Каніним. Дотримуючись і надалі русла політики гетьмана, він сподівався, що білий рух Росії, як представник її демократичних сил, допоможе Україні в її боротьбі за незалежність. Ці перемовини ні до чого не призвели, тому Андрієві Георгійовичу не залишалося іншого вибору, як у листопаді 1920-го виїхати із Севастополя в еміграцію. Він остаточно переконався у правоті Михайла Білинського, який його, бойового адмірала, ще в Києві переконував, що незалежна Україна однаково неприйнятна як червоній, так і білій Росії.

Деякий час адмірал мешкав у Болгарії, згодом перебрався в Бельгію, де до 1930 року працював простим робітником у Льєжі. Потім переїхав у Єгипет, де й помер у 1944-у. Похований на цвинтарі монастиря Святого Георгія у Старому Каїрі. 28 серпня 2020 року там відбулися урочисті заходи з нагоди встановлення хреста й меморіальної таблиці на вшанування адмірала Андрія Покровського.