Уповноважений із захисту державної мови — про мову як зброю, гімн Одеси та чому досі нікого на оштрафував

Готуючись до розмови з Уповноваженим із захисту державної мови Тарасом Кремнем, я, зізнатися, нервувався і навіть трохи побоювався. А раптом цей сухорлявий чиновник, який на фото виглядає суворим педантом і буквоїдом, причепиться до моєї української? Раптом згадає колишні грішки чи зверне увагу на помилки в українській версії «Думської», яких, на жаль, поки що чимало? І після розмови віддасть мене на поживу своїм вірним «шпрехенполіцаям», як люблять називати нечисленних співробітників секретаріату мовного омбудсмена російські пропагандисти…

Однак справжній Кремінь виявився зовсім не схожим на образ, створений медіа — це адекватна людина, науковець та інтелігент. Син поета! Ніякого захоплення владою. Вважає за краще не наполягати і наказувати, а вести діалог. Не кремінь, словом, але й не пластилін: є речі, в яких наш уповноважений безкомпромісний. І головна — це, звичайно, українська мова, яку йому довірено захищати. Проте стиль нинішнього уповноваженого найкраще описує словосполучення «м’яка сила». Скажу одразу: мені такий підхід подобається!

До речі, виявляється, він не є держслужбовцем: у мовного омбудсмена особливий статус, прописаний лише у законі «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Призначає його Кабмін, перед ним він і відповідає.

Уродженець Миколаївської області та колишній голова Миколаївської облради, Тарас Кремінь страшенно переживає за малу батьківщину: коли говориш із ним про щоденні обстріли, стискає зуби. У нього там залишилися родичі.

Отже, перша чашка кави, диктофон увімкнений, і я намагаюся вивести свого співрозмовника з рівноваги провокаційними, як на мене, питаннями. Але спантеличити професійного викладача — завдання нереальне. Втім, судіть самі.

— Доброго дня, пане Кременю. Нещодавно ви представили свого представника на півдні України пані Ярославу Вітко. Скажіть, будь ласка, яка зона її відповідальності і чим вона буде займатися?

— Дякую вашим читачам і всім, хто бореться за Україну, відстоюючи національні інтереси. Хочу підкреслити, що захищати українську мову — це захищати інтереси України. Передусім хочу розповісти, які функції покладені на Уповноваженого із захисту держаної мови. В першу чергу, це захист української мови як державної, а також захист прав громадян на отримання послуг державною мовою.

Відповідно, представник уповноваженого — це державний службовець відповідної категорії, який слідкуватиме за дотриманням закону. Крім всього іншого, з 16 липня набули чинності зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Тому представник може складати адміністративні протоколи щодо тих суб’єктів господарювання, чиновників, засобів масової інформації, закладів освіти, науки, культури, охорони здоров’я, спорту, телекомунікацій, які порушують закон. Після розгляду мною можуть бути прийняті рішення про санкції у вигляді попереджень або штрафів.

Ярослава Вітко, яка відтепер є представницею уповноваженого, стежитиме за дотриманням законодавства. Вона впливатиме на посилення комунікацій з місцевою владою, сприятиме, щоб розвивалися безкоштовні курси з вивчення української мови, слідкуватиме за дотриманням прав громадян у різних сферах, чи це стосується громадського транспорту, чи охорони здоров’я, інформування мешканців Одещини про суспільно значущі події, в даному випадку ми говоримо про війну, про те, де можна знайти бомбосховище, куди і як евакуюватися.

Ну і, звісно, за тим, що називається системними документами. Один із таких системних документів — цільова обласна програма сприяння розвитку української мови як державної, яка має буде затверджена на найближчому пленарному засіданні Одеської обласної ради. Цей документ ми будемо у найближчий час активно обговорювати. Він стосуватиметься доступності до інформації та послуг державної мовою. Місцева влада повинна стимулювати, заохочувати і створювати кращі можливості для містян і мешканців області з опанування державною мовою.

Друге, що важливо, — це питання стратегічного характеру, це створення можливостей в різних сферах. Посилення присутності української мови, наприклад, у сфері вищої освіти. А, до речі, в сфері освіти у нас є порушення. Сфера культури, сфера надання адміністративних послуг. Це робота, пов’язана із закладами охорони здоров’я, фізичної культури, спорту.

Але найголовніше, мушу підтвердити: в умовах повномасштабного вторгнення росії в Україну з 24 лютого рівень вимог громадян України про отримання інформації державною мовою зріс до 80%. Це загалом по Україні. На півдні він може дещо відрізнятися, але, зважаючи на вимогу суспільства, місцева влада повинна слабкі позиції, слабкі сфери перекрити своїми ресурсами. Це і питання підготовки учителів української мови, літератури, це система стимулювання, це створення кращих можливостей для опанування іноземними студентами і так далі. Тобто цих ресурсів і можливостей повинно бути рівно стільки, щоби відповідати закону про мову на території Одеської області.

— Мовне питання в Україні завжди було досить конфліктним, особливо в регіонах, де переважає російськомовне населення. Це насамперед Одеса, частина Одеської області. Чи не вважаєте ви, що такі кроки для втілення норм закону здатні призвести до конфліктів, які можуть використовувати наші вороги? Це ж небезпечно...

— Ви знаєте, всі ми — громадяни України, незалежно від того, якою мовою ми спілкуємося, до якої церкви ми ходимо, якого ми віку, статі. Ми всі громадяни України. Ми захищені Конституцією України, а 10-ю статтею Конституції визначено, що єдиною державною мовою є українська. Тому, власне, я як Уповноважений із захисту державної мови захищаю право громадян на українську мову. Що стосується мови національних меншин і корінних народів, то повинні бути додаткові спеціальні закони. Є закон про корінні народи, але нема закону про національні меншини. Це питання до Верховної Ради, до народних депутатів.

Тепер щодо наративів про «мовне питання», «російськомовних громадян», то це наративи, якими створено конфліктну ситуацію всередині українського суспільства, створено окремими політиками. Насправді люди не поділяються за мовою спілкування. Люди всі є громадянами України, але ро-сійськомовні, якщо користуватися вашою термінологією, це ті, хто недостатньо володіє українською з огляду на те, що не має доступу до курсів, до української книги, до української вистави, до українського кіно, до обслуговування з боку чиновників українською мовою, до ефірів, до серіалів, до фільмів на українських телеканалах. Тому для того, щоб заповнити цю тривалу прогалину, яка в різний період часу набула в тому числі політичного забарвлення, і є закон. Для цього є необхідність створення і затвердження місцевої програми. Для цього є свідомий вибір кожного з нас захищати свої права. Це дуже важливо, дуже актуально, тому я абсолютно свідомий і переконаний того, що ми ніколи в житті не будемо ставити на терези мову.

Жодна європейська країна… А ми визначили свій статус до ЄС, ми визначили свій статус до НАТО, і країни-члени ЄС, і країни НАТО нам допомагають зброєю, допомагають нам ресурсами, і вони єдині гаранти того, що ми маємо великі шанси перемогти у цій війні й зберегти свою територіальну цілісність, державність… Але у жодній з європейських країн нема дискусії стосовно державної мови, в кожній європейській країні — одна державна.

— Та ну! Є Швейцарія, є Бельгія…

— Дивіться, ми говоримо про країни, у яких держава названа і мова названа своєю країною. Україна — одна з тих країн, яка має свою мову. У Швейцарії нема швейцарської мови. Розумієте? Так само, як в Америці нема американської мови.

Але вони свідомі того, що мова — це джерело консолідації суспільства. Ви знаєте, що, скажімо, на півдні України національних меншин десь 150, а в Сполучених Штатах — 450, але ви ніколи не станете громадянином США, якщо ви не володітимете на достатньому рівні анг-лійською мовою, ви ніколи не ста-нете громадянином, якщо ви не прожили в цій країні п’ять років, ви не будете громадянином США, якщо ви не присягнете на вірність американському народові, поклавши одну руку на серце, а другу — на Конституцію.

Тому в Україні питання, пов’язані із підвищенням рівня опанування українською мовою… Я поділяю позицію Президента України, який висловив ініціативу до Кабінету Міністрів вдосконалити механізм набуття громадянства. Якщо подивитися на тіло законопроєкту, крім сертифіката на рівень володіння державною мовою, там є обов’язково іспит з історії України, а також Конституції України. Всі ми повинні бути свідомими того, що українська мова одна, і кожен громадянин, і це визначено законом про мову, зобов’язаний нею володіти. І якщо ви чиновник, якщо ви представник сфери обслуговування, якщо ви журналіст, якщо ви міський голова, то ви зобов’язані у своїй професійній діяльності забезпечувати громадян послугами державною мовою.

— Ви сказали, що з 24 лютого значно підвищився попит громадян України, українців на українську мову. Отримання публічних послуг українською мовою, державною мовою. Ви відстежуєте процеси у мовному середовищі в нашій країні? Майбутнє цього процесу: ваші прогнози? Який відсоток громадян України буде постійно використовувати українську через десять, двадцять років? 70, 80 відсотків?

— Розумієте, справа в тому, що закон визначає…

— Обов’язковість. Зараз ми знаємо, ми знаємо ситуацію у країні. Ми знаємо, що от, наприклад, наше місто Одеса, де більшість населення — це етнічні українці (60 чи 70% відсотків, здається), але рівень використання української мови в побуті, саме в родині, значно нижчий. Чи ставимо ми, держава, вся нація за мету досягти значно більшого використання державної мови у побуті, не лише у публічній сфері, не лише у комерції, в засобах масової інформації, а саме в побуті?

— Ви знаєте, на фоні того, скільки народів, скільки країн, скільки топ-політиків, скільки громадян вільних держав світу аплодують українському народові у боротьбі проти російського окупанта… Можна сказати, що українська мова стала маркером героїзму, патріотизму і боротьби вільного світу за демократію, за цивілізацію, за майбутнє не тільки Європи, але й всього світу. Україна сьогодні не сходить зі шпальт газет та інтернет-видань. Україну чутно скрізь, завдяки героїзму українського народу. Результати соціологічних досліджень 2022 року, проведених різними інституціями, якраз свідчать про те, що понад 80 відсотків громадян України або перейшли, або переходять, або вимагають, щоб з ними спілкувалися українською мовою. Я думаю, що фактор війни — один із тих, які на це вплинули…

— Став процесом націотворення?

— Так, тому що такого людиноненависництва і канібалізму з боку громадян російської федерації, які вторглися на територію України і є винуватцями, тими, хто скоїв злочини в Бучі, в Ірпені, в Маріуполі, багатьох інших містах і містечках — світ не знав такого з часу Другої світової війни.

Другий важливий фактор — це питання спілкування у побуті. Ніхто у побуті не забороняє спілкуватися материнською мовою. Скажу навіть більше, що законами про повну загальну середню освіту, якщо ви належите до національних меншин і корінних народів і компактно проживайте, ви маєте право написати заяву до закладів освіти про забезпечення освітньо-го процесу в початковій школі рідною мовою. Якщо є на те педагогічні працівники. Але разом із тим вивчається і державна мова. Тому, власне, цих та багато інших інструментів достатньо для того, щоби створити і якість володіння рідною мовою, і якість володіння державною мовою.

Але обов’язок кожного громадянина — спілкуватися в офіційному просторі державної мовою. Тому коли ви кажете про стратегічні цілі, ви знаєте закон України, загалом по Україні кожна сфера повинна бути забезпечена новими можливостями, але в умовах децентралізації влади кожна громада, кожне місто, кожна область, враховуючи специфіку свого регіону, своєї громади, повинна придумати свої механізми, щоб підсилювати імператив національної меншини, але не ціною державної мови. І, навпаки, державна мова не може перекривати розмаїття національних меншин і корінних народів. Це, зокрема, кримські татари. Їхня батьківська земля, Крим, вона є окупованою, й Україна повинна створювати можливості для кримських татар і для інших народів, які мешкають в Україні, рівні можливості, але, підкреслюю ще раз, шляхом створення можливостей для опанування української мовою. Чи то освіта, чи то охорона здоров’я, чи то телебачення.

— Ось ми говорили про місцеві органи влади. Ви вже спілкувалися з паном Трухановим чи з кимось з Одеської міської ради? Цікаво, як ви оцінюєте виконання ними норм закону? Я бачу, що пан Труханов дедалі частіше розмовляє, робить заяви саме українською мовою. Як ви оцінюєте рівень виконання закону міською радою Одеси, виконкому?

— Минулого року моя перша офіційна поїздка, перше відрядження було до Одеси, і ми зустрічалися з Геннадієм Трухановим. Була робоча зустріч із Сергієм Гриневецьким, тодішнім головою обласної державної адміністрації, а також з головою обласної ради паном Діденком. Хочу підкреслити, що ми досягли домовленості про те, що будуть розроблені міська й обласна програми, а також буде суворе дотримання мовного законодавства і депутатами, і в сфері освіти, і в сфері медицини, і в сфері транспорту.

Чому ці порушення відбуваються, мені пояснити важко. Але разом із змінами до КУпАПу, з повномасштабним вторгненням росії ми побачили, що, скажімо, минулого року ми мали близько 200 порушень мовного закону, а з початку цього року, після 24-го числа, таких порушень значно менше, і це фактично одиниці.

Чверть порушень у 2021 році стосувалася застосування мови в недержавній сфері обслуговування, інформації про товари та послуги. Іншими словами, в супермаркетах, магазинах, ка-в’ярнях. А також вивісок недержавною мовою. Чверть таких порушень стосувалася депутатів, голів райдержадміністрацій, депутатів районних рад, місцевих громад, голів ОТГ, директорів лікарень тощо, працівників комунальних підприємств. Третя сфера із порушеннями займала 11%. Це була сфера освіти. Хочу сказати, що торік ми проводили різні моніторинги, зокрема такий відбувся у серпні. Тоді порушення ми виявили у діяльності закладів культури. Це стосувалося академічного російського драмтеатру, театру юного глядача, театру музкомедії імені Водяного, музею Пушкіна, музею Головного управління Нацполіції в Одеській області, кінотеатру «Родина» чи «Родіна».

У переважній більшості ми ці недоліки усунули. Скажімо, проведена робота й оновлено статут Одеського академічного драмтеатру, ми привели у відповідність його репертуар.

Коли місцеві депутати або місцеві очільники виступають на місцевих телеканалах, ми можемо фіксувати два порушення — як з боку власне чиновників, так і з боку телеканалів: відповідно до мовного закону, з 2021-го всі телеканали повинні їх перекладати. Повинні перекладати. Я пропоную завжди простий варіант: пропонуйте чиновникам спілкуватися українською мовою. Скажімо, що ми бачимо, коли до студій центральних телеканалів приходять провідні політики світу? Вони здебільшого виступають українською мовою або їх забезпечують перекладачем. Але коли з’являється в ефірі хтось із українських чиновників і починає говорити не державною мовою — усі вважають, що це нормально. Я вважаю, що рівень прем’єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона достатній для того, щоб зрозуміти, що ця людина не просто шанує — і любить, і допомагає Україні, але й спілкується українською. Тому, шановні чиновники, годі ображати громадян України! Спілкуйтеся українською і демонструйте приклад своїм громадам, як треба шанувати закон і поважати ваші права!

— У своєму моніторингу ви звернули увагу на статут міста Одеси. І є, зокрема, зауваження щодо гімну нашого міста. Це оригінальний твір, і він — російською мовою. То чого ви вимагаєте? Треба перекласти його українською чи просто виконувати без слів?

— Єдиним документом, який визначає діяльність будь-якої установи, органу місцевого самоврядування, підприємства, є статут. Статут повинен відповідати нормам закону. Водночас, якщо статут або будь-яка інша інформація, що складає основу життєдіяльності громади області, інституції, розміщена на офіційному сайті органу місцевого самоврядування, то, відповідно до закону про мову, ця інформація повинна надаватися якою мовою? Державною.

Але є статути, які не приведені у відповідність до сучасного законодавства. Тобто вони були підготовлені десять, п’ятнадцять років тому й не оновлювалися суголосно до оновлення законодавчої бази.

Що стосується гімну Одеси, то ми всі прекрасно знаємо цей твір, який використовувався в радянських фільмах («Пісня про Одесу» з оперети «Біла акація». — Ред.) і так далі, і так далі, і так далі. Але у зв’язку з тим, що він розміщений на офіційному сайті, а сайт, згідно із законом, повинен вестися державною мовою, то, відповідно, інформація, яка розміщується на цьому сайті, повинна бути державною мовою. Тому з цього приводу ми надсилали свої рекомендації на адресу міського голови з тим, аби знайти варіант компромісу. Але замість того я отримав критику на свою адресу. Я вважаю, що така критика є безпідставною. Вона суперечить закону, зважаючи на те, що гімни південних міст з’являлися приблизно в один і той же час, коли з’являлися пам’ятники, бюсти, постаменти неоднозначним постатям колонізаторського минулого. Тож, очевидно, треба переглянути такі стратегії, такі підходи. Наскільки мені відомо, жвавого обговорення варіантів тексту гімну міста Одеса не було.

Чому я про це кажу? Тому що мій батько Дмитро Кремінь — відомий український поет, він є автором гімну міста Миколаїв. Був конкурс, були претенденти, і його текст двадцять років тому переміг якраз тільки через те, що він був і високоякісним, і написаним українською мовою.

Тому вважаю, що 2022 рік — це той час, коли є можливість мати офіційний гімн Одеси, який повинен бути державною мовою. Може бути народний, неофіційний, і таких гімнів може бути скільки завгодно, але офіційний повинен бути один. Дивіться, є Державний гімн України, але є неофіційні «Ой у лузі червона калина» і так далі, і тому подібне. Давайте подивимося на це все трошки ширше, бо ми розумні люди, освічені люди і повинні знаходити правильні, адекватні рішення.

— Ви казали про велику кількість порушень, які допускають місцеві органи влади, державні службовці в деяких регіонах. Чи вже були на них накладені якісь санкції? Чи є штрафи якісь, хтось виплатив? Яка тут статистика?

— Зважаючи на те, як російська пропаганда лякала нашою інституцією громадян України впродовж 2020 — 2021 років, можу констатувати, що ми йшли трошки іншим шляхом.

Моя посада називається «Уповноважений із захисту державної мови України». Ярослава Вітко є представницею уповноваженого, а не мовним поліцаєм. Коли ро-сійська пропаганда говорила про те, що будуть хапати на вулицях, це так само не відповідає дійсності. Впродовж 2021-го, і про це сказано в нашому річному звіті, ми не накладали штрафів, бо всі порушення були усунуті, а з кожним із порушників проведено відповідну роботу. Переважно це були попередження. Тобто якщо це вивіска — протягом місяця усунули, якщо це спілкування не державною мовою — чиновники почали спілкуватися державною, якщо це статути закладів загальної середньої освіти — вони були вдосконалені, оновлені. Скажу більше, зі мною судилися, ми вигравали суди тільки тому, що ми діяли в межах і в спосіб, визначені законом про мову.

Тепер що стосується КУпАП і тих норм, які набули чинності 16 липня. І чиновники, і представники інших сфер, як це визначено статтями 27, 21, 23, 26, 29, 31, 36 закону, можуть бути піддані санкціям. Санкції означають попередження або штраф. Значить, для того, щоб винести рішення про санкції, представники уповноважено за результатами отриманих звернень або з відкритих джерел можуть складати адміністративні протоколи. Потім я приймаю рішення, чи попередити цього порушника, чи накласти штраф.

Я вважаю, що сума від 200 до 400 неподаткованих мінімум доходів громадян, а це від 3400 до 6800 гривень, для місцевого депутата… Це сума, якою він, очевидно, не буде нехтувати. Він її сплатить тільки тому, що поважає закон, тільки тому, що поважає громадян, тільки тому, що є законослухняним, особливо в умовах війни.

Якщо буде повторне порушення, то сума зросте удвічі. Але це не означає, що сьогодні порушення відбулося, а завтра накладено штраф. Це не патрульна поліція, там усе набагато простіше, тому що там досвід роботи абсолютно інший, і ми якраз за те, щоб обійтися без штрафування. Але якщо є системні порушення, ми готові накладати штрафи. Для цього у нас затверджені зразки адмі-ністративних протоколів. Ми тісно взаємодіємо з різними інституціями і сподіваємося, що ці штрафи будуть виписуватися якісно, ефективно, і ми не матимемо судових позовів.

— Але поки що штрафів нема?

— Поки що штрафів не було. Але сьогодні час чиновникам дотримуватися мовного закону, представникам інших сфер — вдосконалювати свої мовні компетенції. Цей закон не про штрафи. Моя робота пов’язана не з накладенням санкцій. Моя робота пов’язана, навпаки, із стимулюванням і заохоченням до дотримання мовного закону. В умовах війни порушення мовного закону неприпустиме.

— Моніторити стільки сфер, стільки всього — це дуже складно. Який у вас штат?

— Штат у нас трошки більше 30 осіб на всю Україну, але у нас величезна армія прихильників мовного закону. Якщо ми говоримо про понад 80% громадян України, які поділяють дотримання мовного закону, застосовують українську мову, то наша армія — це десятки мільйонів громадян України, в тому числі людей, які мешкають далеко за її межами. Відтак я вважаю, що цей закон на часі. Він є головним законом воєнного стану, і ми маємо всі можливості остаточно позбутися атавізмів колонізації і справді утвердитися як велика нація з блискучою українською мелодійною мовою, з надзвичайно героїчним українським народом і нашими Збройними силами.

— Тобто мова — це теж зброя?

— Так, мова це зброя.

Розмовляв Віктор БОСНЯК.