Україна збувається, панове! Україна відроджується, росте і мужніє! Коли отакі чудові юнки-поетки, що писали колись московською мовою, переходять на українську, яка, ніби море, повниться, виходить з берегів і захоплює-затоплює щирі й по-дитячому спраглі краси-вроди душі.

Як захопила душу одеситки Євгенії Красноярової. У 2000—2002 роках вона відвідувала літстудію «Гарт», яку я провадив в Одеському палаці дитячої і юнацької творчості. Її тодішні вірші відрізнялися від творів інших літстудійців оригінальною поетикою. Талановита дівчина видала вже кілька книжок, якими заявила про себе як про професійну поетесу. Та згодом стався (на мою думку, цілком закономірний для нинішньої України) поворот у її свідомості — і вона перейшла на писання українською.

А оце нещодавно зустрів у Фейсбуці таку прекрасну новину від Євгенії: «У ці трагічні, болісні часи дуже радісна новина для мене: перша закордонна публікація мого українського вірша англійською у поважному часописі «Triggerfish Critical Review». Єлена Дорофієвська, Дмитрій Близнюк, Sergey Gerasimov, Міжнародний конкурс української поезії «Поетична доба-2021», видання «Triggerfish Critical Review» — щиро дякую вам! Thank you, David Mehler!».

Вітаю Женю з такою радісною новиною!

Тепер Євгенія готує книжку українських віршів, і я радий представити кілька перлинок з її творчості читачам України. Хай щастить їй у нашій духовній ноосфері!

Бо розпочата ордою безглузда війна на знищення Української держави і проголошене знищення навіть самого слова «українець» не може не навернути до нас кожної чесної і чистої душі чи то росіянина, чи грузина, чи будь-якого жителя України.

Олекса РІЗНИКІВ,

лауреат премій імені П. Тичини, Б. Грінченка,

Т. Осьмачки, П. Череватенка, Є. Маланюка та ін.

Євгенія КРАСНОЯРОВА.

Утопія

Чи ти побачиш її живою?

Чи ще трапляються тут дива?

Кульбаба хитає головою —

і розлітається голова.

Є чорна вдача і туга синя.

Земля чекає на землетрус,

бо кожен сіє своє насіння,

а далі — все, що казав Ісус.

Коли потрапиш у коло світла,

не прокидайся, тримай пірнач.

Вона вмирає, бо вже розквітла.

...а як побачиш, то вже не плач.

* * *

Забагато добра не буває, бо зла

завжди більше, ніж містить планети горіх.

Щоб вільшанка співала та ружа цвіла,

Боудіка помститься за доньок своїх.

Повз долоні тече чорноплідна земля —

хто схопити не зміг, той нічого не встиг.

Доки жінка годує своїх немовлят,

про імперську сволоту не треба при них.

Золотавими списами зріє війна,

чорна брага тече по судинах доріг.

У добра і у зла є лише однина,

є одна однина на всіх.

* * *

Зазимками посічений бурштин.

Акваріуми сходових клітин.

Про що ти мрієш, місто біля моря?

Чого боїшся? Мабуть, що зими.

Без листя твої вулиці прозорі

нехай посплять до першої сурми.

А вітер злий, холодний, наче мрець,

але не вічний, начебто не вічний.

Леліє ряд зірок омонімічний,

утворюючи сенсу острівець

посеред чорних віт, посеред ночі, —

яких тобі потрібно ще прикрас?

І місто засинає неохоче.

І поштовхами рухається час.