Із 24 лютого росія використовує проти України чи не всі типи ракет, що є в неї на озброєнні. Навряд чи дивно, що після шести місяців війни ми вже, як правило, розуміємо, звідки може «прилетіти»: або з Білорусі, або з Чорного моря, або з прикордонних областей рф на північному сході, або з району Каспійського моря. Агресор пускає в хід не лише сучасні ракети, а й ті зразки, які залишилися в його арсеналі ще з часів «холодної війни» минулого століття.

Безпеку нашого неба забезпечують Повітряні сили ЗСУ. Це радіотехнічні війська, які моніторять та виявляють ворожі об’єкти. Це зенітні ракетні війська, які збивають ці цілі із землі. І це наші пілоти та авіація, які воюють з противником у повітрі.

Про те, як змінилася поведінка агресора в небі, чим він обстрілює мирні населені пункти і що нам потрібно для того, щоби збивати ще більше ворожих ракет, в інтерв’ю «РБК-Україна» (https://www.rbc.ua) розповів речник командування Повітряних сил Юрій ІГНАТ.

— Чи є приблизні підрахунки, скільки ракет росія вже випустила по Україні?

— Ми можемо говорити про приблизні цифри, які оголошені різними джерелами інформації. За даними Пентагону, це понад три тисячі ракет. Є дані Міністерства оборони — там менша кількість.

Противник використовує проти України майже всі типи та класи ракет, які в нього є. Наша країна де-факто стала полігоном для випробування цього озброєння. Тому й ускладнюється підрахунок. Наприклад, деякі наші «експерти» беруть під час підрахунку навіть РСЗВ.

У будь-якому випадку йдеться про тисячі ракет різних типів. Серед них — крилаті ракети різного базування: наземного, повітряного і морського. На кораблях — це «Калібри». Повітряного базування — це ракети типу «Х» різних типів, як сучасні (Х-101, Х-555), так і радянські. Є ще «Іскандер-К» — крилата ракета, яка фактично дуже і дуже низько летить до землі, що сильно ускладнює її збиття. Хоча у неї приблизно така ж швидкість, як у «Калібрів» та Х-101. Але випадки її збиття в нас уже є.

Є також ракети оперативно-тактичного комплексу «Іскандер-М». Також «Точка-У», її дальність 120 кілометрів, вони є і в нас на озброєнні. Крім того, в них є ракети берегових комплексів «Бастіон» — «Онікс», і береговий комплекс «Бал» з протикорабельною ракетою Х-35. Також ворог обстрілює наші населені пункти з РСЗВ — «Град», «Смерч», «Ураган», «Торнадо-С». Вони випускають реактивні снаряди, їх взагалі нічим нам неможливо знищити.

Ще один тип ракет, якими противник почав вести обстріли нашої території — це ракети зе-нітних ракетних комплексів С-300. Вони є і в нас на озброєнні. Ці ракети — це фактично наше основне ППО разом з БУК-М1. Зараз ворог почав масово застосовувати їх у нас по наземних цілях.

— А вони взагалі призначені для використання за принципом «земля-земля»?

— І так, і ні. Власне, ракети комплексів C-300 призначені для ведення протиповітряного бою. Тобто для збивання повітряних цілей різних типів — літаків, вертольотів, БПЛА, крилатих ракет. У бойовій частині — спеціальні елементи, які повинні вразити саме фюзеляж літака. Водночас цей комплекс може працювати і по наземних цілях, завдавати серйозних руйнувань. Виникає вибухова хвиля, шрапнель розлітається на сотні метрів, і від такого типу озброєння може дуже постраждати саме цивільне населення. Але, незважаючи на це, окупанти його застосовують саме по густо населених містах.

Чому вони це роблять? Імовірно, в противника закінчуються високоточні ракети — «Іскандер», Х-101, «Калібр». Це дуже дорогі ракети, одна коштує в середньому 5 мільйонів доларів. Зрозуміло, що для них суть не стільки в грошах, а в тому, щоб окупанти могли продовжити виробництво цих ракет. В умовах санкційного тиску на росію це буде доволі складно зробити. Саме тому противник дедалі частіше вдається до нестандартних дій із застосуванням зенітних ракет С-300, а також радянських ракет — Х-59, Х-22…

— Жителі Миколаєва сподіваються, що якщо окупантів вдасться відтіснити подалі від міста, то воно щонайменше не потерпатиме від РЗСВ та артилерії. А що стосується застосування C-300, то на скільки кілометрів від Миколаєва потрібно видавити ворога, щоб місто стало недосяжним для ударів C-300?

— РСЗВ — «Град», «Смерч», «Ураган» — мають свою дальність. «Град» — орієнтовно 20 кілометрів. «Торнадо-С» — модернізована російська РСЗВ — може стріляти з дальністю понад 100 кілометрів. Їх ніякими «куполами» не зупиниш. Єдина протидія РСЗВ — це знищувати їх там, звідки вони завдають ударів. Тобто робити контрбатарейну боротьбу і знищувати їх своїми засобами.

Те ж стосується С-300 — їх треба банально знищувати. У нас на озброєнні сьогодні є американські протирадіолокаційні ракети HARM, які адаптовані до радянських винищувачів МіГ. Вони щодня застосовуються проти окупантів та їхніх комплексів як у глибині оборони, так і у безпосередній близькості.

Комплекс С-300 має дальність до 75 кілометрів. Тому їх треба теж нищити протирадіолокаційними ракетами, артилерією, зокрема HIMARS. А для цього потрібна ефективна робота розвідки. Наші західні партнери також діляться з нами даними щодо місця знаходження цих засобів. І цілком вірно: якщо їх відсунути подалі від населеного пункту, то дальності дії не вистачатиме.

— Чому нашій системі ППО вдається збивати не всі ракети, які по нас випускає росія?

— Це, по-перше, залежить від тактико-технічних характеристик ракет. Нам легше збивати «Калібри», Х-101, X-555. Вдається також збивати керовані авіаційні ракети Х-59. Інші — Х-22, Х-31, ракети «Онікс», ракети оперативно-тактичних комплексів «Іскандер» — наші засоби не можуть ефективно збивати. Ракети, які летять зі швидкістю приблизно 900 км/год. — більш прийнятна ціль для тих засобів, які ми маємо. Ті ж, які летять зі швидкістю понад 3 тисячі км/год., складно перехоплювати нашій системі ППО.

Тому нам потрібно мати на озброєнні саме сучасні комплекси, які скоро надійдуть від наших західних партнерів — NASAMS, IRIS-T. Виробники заявляють про те, що ці комплекси можуть збивати навіть «Іскандери». Але ми не маємо підтверджених результатів, оскільки наша країна вперше опинилася у таких умовах, коли засобами ППО доводиться протистояти ракетним атакам.

— Звідки Росія зараз найчастіше проводить ракетні пуски по Україні?

— Це залежить від різних умов. Не можна сказати, що звідкись вони запускають більше чи менше. Вони максимально використовують все озброєння, яке в них є, відповідно до їхніх завдань.

Наприклад, якщо їм треба завдати удари з півночі і їм вистачає дальності, то застосовують Ту-22М3 з російського аеродрому «Шайковка» ракетами Х-22. Це одна з найбільш руйнівних ракет з масою вибухової частини 960 кг.

«Калібри» здебільшого випускають з Чорного моря. У них там є два підводні човни і декілька кораблів. Їхній сумарний залп складає до 40 ракет. Хоча вони ще ніколи не використовували весь сумарний залп. Зазвичай можуть випускати 6—7 штук.

Тобто удари йдуть звідусіль: і з території Білорусі, і з Чорного моря, і з півночі росії, і з району Каспійського моря. І також Х-59 вони щодня випускають з літаків, які патрулюють українські кордони. А ще противник використовує протирадіолокаційні ракети. Це щось на кшталт HARM, тільки радянського зразка. Це Х-31 і Х-58.

— Чи змінилася поведінка ворога в небі від початку повномасштабної війни?

— Люди справді вже відвикли від того страху, що тут, над територією України, будуть ворожі літаки. Над населеними пунктами дуже часто літають наші літаки. Наша авіація здійснює приблизно 50 літако-вильотів на день. Це виконуються завдання і транспортної авіації, і бойової. Ударна авіація працює по «передку» і завдає ударів по позиціях окупантів. Винищувачі прикривають ударну авіацію і теж завдають ударів протирадіолокаційними ракетами.

Уже майже чотири місяці ворог не залітає в наш повітряний простір — він змінив тактику. Вони зрозуміли, що зазнають серйозних втрат на території нашої держави. Що б вони не розповідали в своїх пропагандистських сюжетах, ППО в Україні є. А ППО — це не лише зенітні ракетні комплекси, а й, зокрема, бойова авіація, винищувачі.

Україну посилено засобами протиповітряної оборони малого ра-діусу дії — мова про ПЗРК різних типів як радянського, так і закордонного виробництва… Тому ворог відчув загрозу для своєї авіації і вирішив не залітати на територію, підконтрольну нашим силам ППО.

— Коли на територію України залітає ворожий безпілотник, також вмикається повітряна тривога?

— Ні. Безпілотник — це чітка ціль, яку видно. Вона має свою характерну швидкість, радіолокаційні дані. Тобто зрозуміло, що це летить БПЛА.

— Був випадок, коли 7 серпня, у День Повітряних сил, у Вінниці прогриміли вибухи і лише, здається, після першого вибуху там включили повітряну тривогу. Потім стало відомо, що росіяни, вочевидь, символічно, запустили тоді «Кинджали». Наші радіолокаційні системи справді не бачать «Кинджалів»?

— Їх можна побачити, але це дуже складно. «Кинджал» дуже схожий на «Іскандер», але випускається вже з літака. Наприклад, ми можемо різними засобами відстежити запуск «Іскандера» із землі з аеродромів «Джанкой», «Зябровка» чи «Барановичі». Цей пуск дуже добре видно, але коли ракета злітає, далі виявляти її дуже важко. Ми можемо орієнтуватися лише по напрямку польоту. Адже така балістична ракета вилітає в космос, у стратосферу, і звідти на великій швидкості повертається вниз.

Побачити запуск «Кинджалу» можливості нема. Уявіть, що довкола України крутиться 10—30 літаків агресора, один із них може бути носієм «Кинджалу». «Кинджал» може нести три типи літаків. Вони, зокрема, використовують МіГ-31. Один із десятка літаків випускає таку ракету, яка відразу залітає в стратосферу і летить на великій швидкості вниз. Часу для того, щоб ефективно її виявити і пробувати збити, надзвичайно мало.

— Скільки їх приблизно вже застосували проти України? Була публічна інформація — 10—15 ракет.

— У нас є теж різна інформація. За одними джерелами, вже тричі ці ракети використовувалися проти України. За іншими — 10—15 разів.

— Коли в росії можуть закінчитися ракети, якими вона здатна завдавати ударів по населених пунктах України?

— Ніхто цього не знає. Це можливо, коли буде відповідний контроль за санкціями. За даними нашого Головного управління розвідки, у росіян залишилося 40% крилатих ракет, а «Іскандерів» — 20-25%. У будь-якому випадку ця зброя у них ще є. Адже не може держава-агресор, якій нібито загрожують з усіх сторін, залишитися без цих ракет. До того ж «Калібри» та «Іскандери» можуть нести тактичну ядерну зброю. Вони не можуть все випустити по Україні і зостатися ні з чим…

— Якщо я правильно розумію, то створення такої протиракетної «парасольки», яка є над Ізраїлем чи США, для нас зараз нереалістичне і фінансово непідйомне завдання. Який для нас оптимальний і реалістичний варіант, аби закрити небо від російських ракет?

— Оптимальний та реалістичний варіант уже організований. Ми фактично створили унікальну систему протиповітряної оборони, якої нема ніде в світі. Ми воюємо старими радянськими засобами, використовуючи різноманітні тактичні прийоми. Розробили систему оповіщень. Протидіємо ракетам завдяки ЗРК, винищувачам і плюс ПЗРК — по всій країні розставлені люди з переносними зенітно-ракетними комплексами, які теж мають реагувати та перехоплювати ракети. Є візуальні пости спостереження.

Що треба робити? Посилювати нашу систему ППО новими сучасними засобами, які йдуть нам на озброєння. Це, зокрема, NASAMS та IRIS-T. Але, на жаль, тої кількості, яку нам наразі планують передати, бракуватиме. Хоча це буде перший крок, коли партнери передадуть нам важкі комплекси ППО західного зразка…

IRIS-T — це новий комплекс, тоді як NASAMS уже чимало країн мають на озброєнні. І з огляду на те, що вже є рішення норвезького уряду та США про постачання цих систем, можемо сподіватися, що нам їх зможуть надати й інші країни.

— Для вдосконалення нашої системи ППО нам потрібні і більш сучасні винищувачі, ніж ті радянські, які в нас є. У липні була інформація, що США начебто будуть навчати українських пілотів на F-15 та F-16. Чи розпочалося таке навчання?

— Нема навчань. Поки що США виділили 100 мільйонів для того, щоб їх реалізувати у 2023 році. Але для цього треба визначитися з типом літаків, які нам нададуть наші партнери. У нас є хороші кандидати, готові приступити до навчань, які вже мають певний досвід і знання мови.

— Що стримує США від передачі нам таких винищувачів?

— Винищувачі — це «вишенька на торті». Це найтехнологічніше з того, що нам можуть поставити союзники. І, до того ж, не так просто нам їх передати. Словаччина, яка нам передає МіГ-29, чекала на ті F-16 чи не шість років. Держави стоять у черзі, щоб отримати ці винищувачі.

Україна опинилася у патовій ситуації, коли вони нам потрібні вже і сьогодні. А це неможливо. Адже вони потребують не лише навчання пілотів, а й інших фахівців, які забезпечуватимуть цю техніку — військових інженерів. Ці американські винищувачі досить «вибагливі».

По-третє, потрібно адаптувати нашу аеродромну інфраструктуру до цієї техніки. Це, зокрема, створення засобів управління, засобів зв’язку і головне — адаптація злітно-посадкової смуги. Замість штучного покриття, яке є в нас, потрібно покласти монолітне бетонне. В умовах бойових дій це складно робити. Проте це не буде проблемою, і вже є певні рішення міністерств щодо вдосконалення нашої інфраструктури під західну техніку.

— Чи можуть теоретично передати нам ці винищувачі в рамках ленд-лізу?

— Передавати винищувачі можуть. Але чи доцільно це робити саме зараз? Вони будуть просто простоювати, якщо не зможуть виконувати польотів. І стануть однією з ключових цілей для ворожих ударів. Можливо, їх краще передати тоді, коли для них усе буде готове: і пілоти, й інженерний склад, й інфраструктура.

Підуть роки на те, щоби повністю замінити парк застарілої радянської техніки — бомбардувальники Су-24М, штурмовики Су-25, винищувачі — Су-27 і МіГ-29. Але якщо вже наявний склад і техніку Повітряних сил, яка сьогодні справді воює і дозволяє нашим пілотам творити дива, ми посилимо однією-двома ескадрильями (ескадрилья — це 12 літаків, авіаційний підрозділ), що буде на певних напрямках виконувати якісь завдання, то це суттєво вплине на воєнну ситуацію. Тому зволікати з цим питанням не можна.