18 вересня минуло 85 років від дня народження нашого земляка Володимира Куликівського — непересічного поета із когорти шістдесятників за часом творчості і за духом, поета, який після виходу у світ збірки вибраного «Відтворення» у 1992-у був прийнятий до Спілки письменників України посмертно.

Балто, Балто,

Мила до нестями,

Що тобі єлейна похвала,

Коли ти вишневими руками

Україну-матір обняла!

Так у поезії «Балта» у розквіті творчих сил писав Володимир Куликівський, живучи вже у Херсоні. Й ці слова стали крилатими.

Він народився у Балті 1937-го в родині робітника Петра Прокоповича Куликівського, який близько 40 років пропрацював ковалем на ливарно-механічному (обозному) заводі. Тут, наче в казці, проминули поетові дитинство і частково юність. Саме з Балтою, назавжди рідним містом, пов’язаний початок його творчості: перші віршовані спроби він робив у 10—12-літньому віці, а в старших класах його вірші почала друкувати районна газета «Комунар» (тепер — «Народна трибуна»). До речі, у ті шкільні роки він здружився з ровесником Володимиром Шлієнком, який тоді теж (як і досі) писав вірші, тільки російською мовою, а пізніше став поетом і залишив цікаві спогади про Балту та самого В. Куликівського, а також з Віктором Скоковим, котрий потім став відомим у місті журналістом і поетом.

Перший друкований вірш Володі з’явився у балтській «ра-йонці» 11 липня 1954-го. І з цією газетою були пов’язані наступні кілька років, адже згодом його запросив у редакцію на роботу тодішній заступник редактора, поет Семен Цванг, який раніше видав збірку власних віршів, а в 1954-у організував літературне об’єднання місцевих авторів.

Наприкінці того ж 1954-го тут, у Балті, Володимир Куликівський познайомився з одеськими письменниками Ігорем Невєровим та Анастасією Зорич, від яких одержав чимало корисних порад. Але все життя своїм кращим учителем і наставником у поезії та журналістиці вважав Семена Цванга.

Юний поет поринув в активне творче життя. 1956 року, працюючи у редакції «районки», надрукував понад двадцять віршів та заміток. Помітною подією для багатьох балтян став літературний вечір, що відбувся 14 лютого 1957-го у районному будинку культури, на якому зі своїми творами виступали деякі одеські та балтські лі-тератори. Свої вірші читав і В. Куликівський.

Молодий поет і тоді, наприкінці 1950-х, і потім підтримував зв’язки з колегами-одеситами. Зокрема, той же Ігор Невєров 1957-го писав йому: «Чому ви живете в Балті? Що вас там тримає? Переїжджайте в обласний центр». Кликав Куликівського й Володимир Гетьман: «По-справжньому творити можна тільки в Одесі...».

Мешкаючи в Балті, а з 1960-го — в Херсоні, В. Куликівський неодноразово бував в Одесі, де зустрічався з Григорієм В’язовським, Володимиром Гетьманом, Олександром Уваровим, Ігорем Невєровим, Борисом Нечердою, Володимиром Домріним та іншими. Він був членом літоб’єднання при обласному відділенні Спілки письменників України. Там, зокрема, якось мав зустріч з Максимом Рильським, яка запам’яталася на все життя. Пізніше, навчаючись і живучи у Києві та інших містах, зійшовся з колом поетів старшого покоління і ровесниками, що позитивно вплинуло на його подальшу творчість. На жаль, за життя видав лише одну книжку дорослої лірики — «Зелені ритми».

В альманасі «Літературна Одеса» 1957 року була надрукована поетична добірка В. Куликівського, зокрема й вірш «Проти вітру», який викликав неоднозначне прочитання та обурення деяких можновладців. У результаті редактор альманаху Г. В’язовський мусив звільнитися, а В. Куликівського органи КДБ, як мовиться, взяли на гачок, через що надалі йому довелося зазнати відчутних утисків. Утім, і 1958-го (вже за редакторства Євгена Бандуренка) у «Літературній Одесі» знову була вміщена добірка ліричних віршів Куликівського. Попереднього ж року деякі його вірші побачили світ у колективній збірці одеситів. Друкувався також у низці районних та обласних газет Одещини.

Усі поезії із згаданих добірок писалися в Балті. Тут він сформував і рукопис своєї першої книжки — «Подарунок», до якої увійшли вірші для дітей дош-кільного віку, що побачила світ 1959 року в Одеському обласному видавництві.

Писав В. Куликівський на різні теми: і поезії громадянського звучання, деколи — із сатиричними нотками, і вірші, пройняті щирою любов’ю до людей, до рідної землі. Проживаючи із 1960-х переважно у Херсоні, не забував про Балту, про рідну домівку на вулиці Чорноморській, 31, де нині встановлена меморіальна дошка із написом: «У цьому будинку народився і жив у 1937—1960 рр. український поет Володимир Петрович Куликівський».

У творах поета живуть образи батьків. У вже цитованому вірші «Балта» автор згадує матір Варвару Терентіївну:

Хто на мене у степу чекає —

Ти чи, може, матінка моя.

Є у нього поезія «У мого батька сиві скроні…». З рідною домівкою пов’язаний і вірш «Яблунька».

І після 1960-го (майже до самої передчасної кончини у 1985-у), проживаючи далеко за межами рідного міста, наш славний земляк, який став уже добре відомим у поетичному світі України, майже щороку приїздив до Балти, зустрічався з тутешніми друзями й знайомими, щоразу заходив до редакції «Народної трибуни», відвідував будівлю колишньої рідної школи №6 (де тривалий час був навчально-виробничий комбінат). Сюди, в Балту, він також надсилав книги та листи. Мені особисто у 1980-х пощастило двічі зустрічатися (хоча ці зустрічі були й короткими) у нашому місті з Володимиром Куликівським, і від того залишилися по-справжньому незабутні враження.

«Балтяни живуть у моєму сер-ці», — не раз говорив він. І віриться, що пам’ять про нашого славного поета завжди житиме у серцях земляків, адже він — невід’ємна частина історії нашого міста. Його вірші включені до навчальних програм шкіл та училищ району, а його слова «Балто, мила до нестями» знають і дорослі, і малі.

Наостанок хочу зауважити: балтські літератори і журналісти неодноразово порушували перед місцевою владою питання про перейменування вулиці Чорноморської, де жив поет, на честь Володимира Куликівського або ж присвоєння його імені якійсь іншій вулиці. Й ось, нарешті, рішенням міської ради від 2 вересня ім’я славного поета, у чиєму серці завжди жили балтяни, назавжди увічнене у назві однієї з центральних вулиць Балти.

До слова, цим же рішенням міськрада очистила нашу топоніміку від цілої низки рядянських та імперських найменувань, увічнивши натомість когорту українських достойників.

м. Балта