19 жовтня 2022 року пішов із життя заслужений лікар України, головний лікар КНП «Южненська міська лікарня» Роман Васильович ЛИМАНСЬКИЙ.

Він був авторитетною людиною, досвідченим і висококваліфікованим лікарем, мудрим керівником та наставником для молодого покоління медиків.

Народився Роман Васильович 15 липня 1952 року у селі Дубове Миколаївського району Одеської області. У 1980-у закінчив Одеський медичний інститут ім. М.І. Пирогова за спеціальністю «Лікувальна справа».

За період своєї трудової діяльності працював лікарем-травматологом Великомихайлівської районної лікарні, заступником головного лікаря району з мережі Великомихайлівської районної лікарні, головним лікарем Фрунзівського району, головним лікарем Великомихайлівського району, начальником управління охорони здоров’я Одеської обласної державної адміністрації, а з 2006 року очолював Южненську міську лікарню.

Роман Лиманський обирався депутатом Одеської обласної та Южненської міської рад.

Він вирізнявся міцним характером, творчою ініціативою, сучасним економічним мисленням, здатністю оперативно приймати обґрунтовані рішення.

За довгий час на посаді головного лікаря Южненської лікарні зробив великий внесок у її розвиток і функціонування, заклав міцний фундамент для майбутнього закладу.

Уся медична спільнота та колектив департаменту охорони здоров’я Одеської обласної військової адміністрації з великою повагою ставилися до Романа Васильовича Лиманського.

Глибоко співчуваємо родині та поділяємо біль втрати з близькими.

Вічна пам’ять світлій людині, високопрофесійному лікареві, колезі.

Трагічна звістка сколихнула Южненську громаду: 19 жовтня, після тривалої хвороби, пішов із життя Роман Васильович ЛИМАНСЬКИЙ — головний лікар Южненської міської лікарні.

Роман Васильович із 2006 року і до останнього дня працював на посаді головного лікаря. Гарний організатор, професіонал своєї справи, чимало зусиль поклав на розвиток медицини міста Южного. Під його керівництвом була добудована та відкрита міська лікарня. Зроблений ремонт поліклінічного відділення та окремих підрозділів стаціонару. Проводилася постійна робота щодо впровадження сучасних методів діагностики і лікування.

Крім медицини, Роман Васильович вів активну громадську діяльність, був депутатом Южненської міської ради двох скликань, головою депутатської комісії з соціальних питань.

Кандидат медичних наук. Лікар вищої категорії. Удостоєний почесного звання «Заслужений лікар України». Нагороджений Грамотою Верховної Ради України за заслуги перед Українським народом, обласними та міськими відзнаками.

У пам’яті кожного, хто був знайомий із Романом Васильовичем, він залишиться людиною з величезною душею, добрим і справедливим, із щирою посмішкою.

Міська влада та громада глибоко сумують з приводу важкої втрати і висловлюють щирі співчуття родині, колегам та близьким Романа Васильовича.

Царство небесне і вічна світла пам’ять.

Світячи іншим...

Журналістська доля звела мене з Романом Васильовичем Лиманським ще у 1990-ті. Тоді у його смоляне волосся лише вкрадалася сивина…

По-патріархальному заглиблена в одвічні буденні клопоти Фрунзівка, що недавно нарешті повернула собі первинне ім’я — Захарівка, і трішки, як би нині висловилися, просунутіша від сусідки — бо ж ближче до Одеси — Велика Михайлівка мали (і мають!) ту притягальну силу, яка змушує не те що полюбити ці містечка, а й зріднитися з ними. Не знаю, може, то земля тут така, сприятлива для вкорінення, а може, то заслуга місцевого люду. Скоріше, і те, й інше. Краєвиди самі просяться на полотно, а люди зачаровують щирістю, працьовитістю та розсудливістю. Скажете: це ж уся наша Україна така — прекрасна, Богом вподобана земля і це всі ми, українці, такі — гостинні й роботящі. Не заперечуватиму. І все ж для мене ці місця особливі, одні з найдорожчих та наймиліших. Зокрема й завдяки Романові Васильовичу Лиманському.

Під час кожного журналістського відрядження у Фрунзівський чи Великомихайлівський райони я обов’язково знаходив час, щоб побувати у тамтешніх центральних лікарнях. Головлікар Лиманський радів такому, з дозволу сказати, інспектуванню, бо щоразу мав що розказати і показати: «Отут уже закінчили ремонт, а тут ще на день-два роботи. Приїдете через місяць — не впізнаєте. А ще ми сад закладаємо, пасіку свою заводимо. Щоб у меню пацієнтів були і мед, і фрукти…». Мені здавалося, Роман Васильович говорив це не так для когось, а щоб ще більше ствердитися самому: те, що задумав, мусить зробити, бо то його місія — дбати про здоров’я земляків. І, не покладаючи рук, з притаманними йому цілеспрямованістю й енергією робив усе, аби медицина у провінційних Фрунзівці та Великій Михайлівці піднялася на вищий рівень, відповідала кращим зразкам і. головне, щоб місцевий люд це відчув на собі.

З Романом Васильовичем було легко спілкуватися на будь-які теми. Чи про політику, чи про людську порядність і непорядність, чи про сімейні цінності. Та найперше, звісно, він переймався медичними проблемами. Уже працюючи головним лікарем Южненської міської лікарні, до створення якої доклав чи не найбільше зусиль, на запитання кореспондентки «Новин Южного» «Що б ви побажали майбутнім лікарям?» відповів: «Можна багато чого бажати, даючи напуття, однак поки кожен не перейметься серцем і душею, не прийме медицину як покликання, доти не стане професіоналом своєї справи. Не можна зняти халат і перестати бути лікарем. Це покликання, високе служіння людям, в основі якого — милосердя, співчуття і діяльна любов до людини… Ми власним прикладом повинні показати, яким повинен бути майбутній лікар або медсестра. Хто вибрав професію серцем, той у ній залишиться назавжди. Якщо пацієнт готовий довірити лікареві своє життя, значить, він відбувся як фахівець».

Як професії, таким же відданим був Роман Васильович і сім’ї. Із дружиною, також лікаркою, Валентиною Миколаївною, познайомився ще в студентські роки. У любові-злагоді виховали трьох гідних синів. На жаль, вірна супутниця торік передчасно пішла із життя, і з цією втратою він так і не зміг змиритися…

«Світячи іншим, згораю сам» — девіз голландського лікаря Ніколаса ван Тюльпа, який жив у XVII столітті. Цей девіз дуже точно відображає життєву позицію і професійне кредо Романа Васильовича Лиманського.

Серед багатьох слів, виголошених під час прощання з колегою, прозвучала й пропозиція про присвоєння Южненській міській лікарні імені Р.В. Лиманського. Дуже слушна пропозиція.

Від себе особисто й колективу «Чорноморських новин» висловлюю глибокі співчуття рідним і близьким покійного.

Світла пам’ять про Романа Васильовича Лиманського назавжди збережеться у наших серцях.