Увечері 6 лютого глава Української греко-католицької церкви блаженніший Святослав оголосив, без перебільшення, історичне рішення 93-ї сесії Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні щодо календарної реформи, яка набуває чинності з початку нового літургійного року — 1 вересня 2023-го. І йдеться не лише про святкування Різдва 25 грудня, про що давно точаться дискусії, які спалахують за місяць до свята і вщухають одразу після нього, а про перехід на григоріанський календар усіх нерухомих свят. Усіх, окрім Пасхалії.

Про мету літургійної реформи, її сенс, нюанси і значення цих змін для всієї Церкви — у прямій мові блаженнішого Святослава у програмі «Відкрита Церква».

— Рішення про літургійну реформу було прийняте 1—2 лютого на 93-й сесії Архиєрейського Синоду єпископів УГКЦ в Україні. Це питання тривалий час вивчали, дискутували й обговорювали на сесіях Синоду, й ось — рішення прийнято. Що таке синодальні рішення Церкви і на яких рівнях синодів вирішують які питання?

— Наша Церква за природою синодальна: ми не є монархічною структурою, ми — колегіальне тіло. І коли вирішуємо якісь справи, що стосуються усіх і кожного, коли це кожен потім на своєму рівні повинен втілювати в життя, то хочемо це робити разом.

У нас є, щонайменше, три рівні Синоду. Великий Синод єпископів, коли сходяться усі владики зі всього світу, і це відбувається раз у рік. Це — надзвичайно важливий світовий форум нашої Церкви, на якому ми вирішуємо питання, які стосуються кожного вірного у всіх куточках Земної кулі.

Але Україна, як матірня територія нашої помісної Церкви, має свій Архиєрейський Синод, до складу якого входять усі греко-католицькі єпископи України, до них долучається владика Ніл із Закарпаття, єпископ Мукачівський. Тобто Архиєрейський Синод — це не маленька групка владик, а всі греко-католицькі єпископи України, зібрані разом. Коли йдеться про певні реформи, що стосуються літургійного життя, зокрема календарну, в Україні компетентним колегіальним органом для прийняття відповідних рішень є саме цей Синод.

Такий Синод відбувся 1 лютого у Брюховичах, поблизу Львова, і на ньому були присутні всі греко-католицькі єпископи України. До речі, центральною темою став не календар, а душпастирство і зцілення ран війни. Між нами була пані Ірина Микичак, заступниця міністра охорони здоров’я, військові медики, які розповіли, в чому полягає весь трагізм цих травм і ран, що війна завдає людям, українському народові. Ми прийняли певну стратегію, певний напрям душпастирства, щоб могти долучитися до зцілення ран війни.

Одним із елементів дискусій було питання не так літургійної реформи, бо це, я би сказав, дуже широке розуміння, а реформи літургійного календаря саме для вірних нашої Церкви в Україні, бо в інших країнах світу це питання стоїть трохи по-іншому. Ми заслухали кожного єпископа, який перед тим провів певні консультації зі своїм духовенством. В Україні є чотири митрополії, і кожна з них вивчала це питання по-своєму. Наприклад, Львівська навіть провела окремий Митрополичий Синод, де єпископи обмінювалися думками і досвідом слухання вірних із цього питання у Львівській області. Івано-Франківська митрополія, яка охоплює і Чернівецьку область, провела анкетування священників з конкретними питаннями, на які просила дати конкретні відповіді. Тернопільська — консультації з духовенством, і була підготовлена до того, щоб показати результати цієї праці. Ну і Київська митрополія: я особисто просив кожного владику, кожного екзарха провести зустріч зі своїм духовенством і в такий спосіб бути голосом своєї єпархії, свого екзархату — вірних, монашества, духовенства, на Архиєрейському Синоді.

Є ще Постійний Синод — це мале коло єпископів. Згідно з канонічним правом, їх обирає Великий Синод єпископів зі всього світу: трьох — прямим таємним голосуванням, одного призначає глава Церкви. Ці чотири єпископи збираються на заклик і під керівництвом глави Церкви. Кодекс канонів Східних Церков визначає певні питання, які глава Церкви не може вирішувати без поради Синоду. Тобто Постійний Синод — це колегіальний орган, який допомагає Патріархові управляти Церквою в міжсинодальний період.

— Отже, у постанові Архиєрейського Синоду єпископів УГКЦ, п. 5, йдеться: «Взявши до уваги численні прохання віруючих та провівши попередні консультації із духовенством та монашеством нашої Церкви про назрілу потребу реформи літургійного календаря УГКЦ в Україні, а також зважаючи на душпастирські рації Синод вирішив…»

— Вирішив, що починаючи з 1 вересня 2023 року ми переходимо на новий стиль святкування нерухомих свят. Інколи цей новий стиль називаємо григоріанським календарем, але потрібно зауважити, що літургійний календар має два цикли, або два види свят. Одні ми відзначаємо за сонячним календарем — нерухомі, які щороку припадають на одну й ту ж дату. Інші — за місячним календарем — Пасхалію (свята, пов’язані з Пасхою). Це — рухомі свята, тому що Пасха завжди випадає в неділю, але на іншу дату, яка змінюється, рухається, відповідно до тих чи тих приписів.

Наше рішення — перейти на новий стиль лише щодо нерухомих свят. Інколи цей новий стиль називають григоріанським. Але це не зовсім так, тому що ми вирішили залишити Пасхалію такою, якою вона є сьогодні.

Деколи наші православні брати таке поєднання — григоріанський календар для нерухомих свят і стару Пасхалію — називають новоюліанським календарем, хоча багато наших спеціалістів із літургії кажуть, що це теж неточне визначення. Ця термінологія має недоліки, і тому ми її не використовуємо — такого терміну нема в нашому рішенні.

— Чому з 1 вересня?

— Літургійний рік, згідно із візантійською традицією, починається не 1 січня, а 1 вересня. Відповідно до традиції першого тисячоліття це називається «началом індикта» — початком нового церковного року. Коли ми жили за юліанським календарем, «начало індикта» припадало на 14 вересня (1 вересня у юліанських літочисленнях, але в наших цивільних — на два тижні пізніше). Тому наше нове літургійне життя ми хочемо розпочати з початком нового літургійного року і переходимо до нового календаря 1 вересня. Але 1 вересня буде тільки 1 вересня і нічим більше, не як 1 січня — Новий рік і 14 січня — старий Новий рік. Богу дякувати, ми вже від цього відійдемо і в нас не буде нового та старого початків нового церковного року. Тож 1 вересня ми розпочинаємо новий церковний рік за григоріанським календарем для нерухомих свят.

— Різдво — 25 грудня…

— Я би наголосив: і не тільки Різдво! Ба більше, під час дискусій і підготування до нашого Синоду ми говорили не про Різдво, а про всі свята, які належать до нерухомого циклу. Адже це абсолютно проти будь-яких літургійних правил — змінювати дату святкування тільки одного свята. Не можна змінити дату Різдва на 25 грудня, а всі інші залишати за старим стилем.

Пригадую, було багато питань: якщо Різдво — 25 грудня, то коли Миколая — 6-го чи 19-го? Ця календарна реформа стосується усіх свят, тому нам треба буде перелаштуватися на новий лад: ми освячуватимемо воду на Богоявлення 6 січня, Покров відзначатимемо 1 жовтня, Воздвиження чесного і животворного Хреста — 14 вересня. Отже, йдеться про комплексну реформу церковного календаря, яка давно вже назріла.

(Далі буде).

Підготувала Оксана КОЗАК,

Департамент інформації УГКЦ