Меценатка, громадська діячка, директорка культурного центру «Український клуб Одеси» Наталя Чайчук нещодавно відвідала засідання мовно-літературної вітальні «Дивослово», що відбувалося в читальному залі Одеської національної бібліотеки (вул. Акад. Філатова, 1). Це засідання під назвою «Пророчість поезії Кобзаря» було присвячене Дню перепоховання Т.Г. Шевченка на рідній, українській землі.

Незмінна ведуча мовно-літературного клубу «Дивослово», відома культурологиня, краєзнавиця Тетяна Ананченко ознайомила присутніх зі сторінками біографії Великого Кобзаря, знаними та малознаними. Йшлося про справжніх друзів, які вирішили виконати «Заповіт» Тараса Григоровича і перепоховати його на Чернечій горі в Каневі. Акція з перевезення праху із Петербурга на Батьківщину та перепоховання «на Вкраїні милій» згуртувала націю і стала символом народного спротиву російському царизму.

Далі слухачі отримали по томику «Кобзаря» і по черзі читали пророчі рядки із видатної Шевченкової поеми «Кавказ». Декому з читців пані Тетяна тут же поправляла вимову, бо, насамперед, це урок, а не спектакль.

Директорка «Українського клубу Одеси» Наталя Чайчук поділилася своїми враженнями від заняття і звернулася до шанувальників української мови — учасників клубу «Дивослово» з такими словами:

— Хочу відзначити, що ви — незвичайні люди, ви — люди з активною життєвою позицією, а це, на жаль, зустрічається нечасто. Тому «Український клуб Одеси» дарує вам наші фірмові кепки з логотипом «УКО». Якщо ви самі їх не носитимете, то, сподіваюся, їх залюбки одягатимуть ваші діти та внуки, не лише рекламуючи «УКО», що на вулиці Катерининській, 77, а й позиціюючи себе як свідомих українців. Запрошуємо всіх до книгарні-кав’ярні на першому поверсі нашого офісу та на культурно-мистецькі заходи, які регулярно проводяться в стінах «Українського клубу Одеси».

Подарунки сподобалися всім: модні й функціональні, а попереду ж — спекотне літо.

Від імені генеральної директорки ОННБ Ірини Бірюкової її заступниця з бібліотечної роботи Ольга Бельницька подякувала гості за відданість українській справі, підтримку української культури й наголосила, що Наталя Чайчук — великий друг і меценат національної книгозбірні. Серед проєктів ОННБ, допомогу яким надає Наталя Олександрівна, — літній читальний зал «Litera». Цьогоріч відкритий громадський простір, розташований в одному з куточків бібліотечної території, відкривається для відвідувачів сьогодні, 1 червня. Інший масштабний проєкт, якому допомагає очільниця «УКО», — XXIІІ Всеукраїнська виставка-форум «Українська книга на Одещині», що відкриється наступного тижня і триватиме із 9 по 11 червня.

Тетяна Ананченко додала, що Наталя Чайчук відстоювала українську культуру в Одесі ще з тих часів, коли це було «не модно», ба навіть у певних колах неприйнятно, а вона це робила завжди, незважаючи на кон’ю-нктуру: і коли була державним службовцем, і коли займалася громадською діяльністю. А ще вона чи не першою на одеському телебаченні розмовляла винятково українською мовою. Такою була її громадянська позиція, робота на перспективу, на майбутнє.

Наталя Олександрівна згадує: «Так, тоді справді був великий спротив. Коли мене вперше запросили на одеське ТБ, я попередила, що розмовлятиму тільки українською. Реакція була такою: «Ну вы же понимаєте по-русски!». Але я наполягла на своєму. Після довгих вагань редакції мене таки записали, але я не знала, чи потраплю в ефір… Утім, згодом телевізійники почали звикати».

Дякуємо Наталі Чайчук і знайомимося з учасницями мовно-літературного клубу «Дивослово».

Перше запитання до Тетяни Ананченко:

— З великим зацікавленням прослухав вашу лекцію, відкрив заново для себе велику поему «Кавказ», яку старанно читали ваші учениці. Розкажіть, будь ласка, про вашу школу.

— Це в них питайте, це їхня ініціатива. Пропозиція була не моя і не бібліотечна, люди захотіли самі. Багато з них з різних причин не вивчали української мови. Так сталося — чи жили не в Україні, чи в школі були звільнені від уроків української…

— «У кожного своя доля і свій шлях широкий»?

— Саме так. У моїх учениць є потужна енергетика, це вони мене мотивують. Щоразу, коли готуюся до заняття, міркую, що б таке їм запропонувати, аби в них продовжували горіти очі — для мене це найважли-віше. Вони одразу, з першого заняття, послухалися мене, що не треба боятися говорити українською. Головне, що є бажання, є кипуча енергія, молодці! А я старатимуся робити, щоб у нас і надалі було цікаво.

А тепер проведемо бліцопитування і надамо слово ученицям.

— Що спонукало вас вивчати українську і чим для вас є ця школа?

Лейла Черкезова, кримська татарка, народилася в Узбекистані:

— Незважаючи на те, що батько воював на фронті в лавах червоної армії, нашу сім’ю було депортовано. Зовсім не знала української. Після 2014 року я усвідомила, що неодмінно повинна вивчити, знати й розмовляти українською. Українська — мій обов’язок і мій захист.

(Додам, що кримські татари — народ, який має унікальні здібності до вивчення української. Знаю особисто Рефата Чубарова та Еміне Джапарову, які українською володіють досконало, а видатну співачку Джамалу знає і слухає вся Україна. — Прим. Авт.).

Наталя, журналістка, член «Всесвітнього клубу одеситів»:

— Я не вивчала українську в школі, бо народилася в Баку. Там, окрім російської, вивчала азербайджанську. Моя бабуся-українка колись виїхала туди з міста Мелітополя (нині окупованого). Згодом перевезла до Азербайджану своїх сестер, які там і поховані. Ось таке коло… Всі пісні в нашій родині співалися українською. У 1995 році я повернулася в Україну.

Любов Семенівна, одеситка в п’ятому поколінні:

— Я ніколи нікуди не виїжджала, українську колись вивчала в школі, любила її ще тоді. Після школи іспити також складала українською, що неабияк бентежило деяких викладачів: чому це корінна одеситка розмовляє українською? Я її любила, люблю й буду любити, особливо зараз. А війна для мене стала поштовхом розмовляти українською.

Людмила, одеситка:

— Хочу розширити свій словниковий запас, дуже хочу вивчати українську мову та розмовляти нею.

— Кожен із нас за своїми спостереженнями може відзначити, що української мови в Одесі стає дедалі більше. За це ми, зокрема, вдячні нашим великим торговим мережам, де продавці розмовляють українською, а покупці, тобто ми з вами, їх у цьому підтримують. Доля державної мови в публічному просторі зростає. Нарешті є політична воля у керівництва нашої держави, що українська мова — це необхідність, що вона потрібна, як повітря, як сонце. Один із результатів державницького ставлення до рідної мови бачимо і в нашому залі…

Наталія:

— Я приїжджала до бабусі в село Лютенька на Полтавщині. Розмовляла російською, а бабуся — українською (свого часу їхню родину виселили в Оренбурзьку область). Вона наполягала, щоб я перейшла на рідну мову: «Ти ж з України, навіщо російською розмовляєш?». У школі в нас були уроки української літератури, які вчителька читала російською, тож і нам дозволяла відповідати російською. Лише вірші ми вчили українською.

Світлана:

— Насамперед хочу подякувати нашим чуйним і дбайливим бібліотекаркам за створені для нас умови, вони розумниці й красуні. Моя бабуся родом з Аккермана. Доля закинула її до Оренбурга. Я вийшла заміж, жили з чоловіком у Маріуполі, а потім переїхали до Одеси. Тут я стала українкою, тепер вивчаю мову.

Ольга:

— Колись у школі не вивчала української мови, українська література була. Завдяки Тетяні Петрівні мені цікаво ходити на заняття і зовсім по-іншому, ніж колись у школі, вивчати українську мову та літературу. Ми тут дізнаємося багато нового, цікавого, незвичного, чого не завжди знайдеш у підручниках.

До учасниць мовно-літературного клубу «Дивослово» звернулася заступниця генеральної директорки ОННБ Ольга Бельницька:

— Сьогодні я отримала велике задоволення. Ми з вами декілька разів бачилися, пам’ятаю ваші обличчя, але сьогодні я побачила ваші досягнення у вивченні української мови, тому хочу зробити комплімент: по-перше, вчительці, а по-друге, вам, бо ви так наполегливо навчаєтеся. Коли ви читали — ваші очі випромінювали добре сяйво. Це свідчення того, що Тетяна Петрівна як викладачка нашої рідної української мови зуміла передати вам любов, яку носить у собі. Дякую вам, що знаходите час навчатися, і щиро заздрю, що у вас такий педагог, який так вас надихає і так по-новому відкриває для вас прекрасну українську літературу, прекрасне українське слово.

Найближчими планами поділилася сама Тетяна Ананченко:

— Ми вивчатимемо найкращі твори української літератури — як класичної, так і сучасної. Думаю, що я обрала правильну методику — не зубрити механічно правила. Це можна зробити на будь якому сайті, зараз існує чимало курсів, платних і безкоштовних, — сиди собі й вивчай правила.

— І можеш заснути, а тут не заснеш…

— Справді, тут не заснеш. Запрошую вас на наші наступні заняття. Ми знову повернемося до «Енеїди», й ось тоді у нас підуть наші правила: чергування приголосних, ці випадки ми будемо вишукувати в тексті і засвоювати відповідні граматичні норми. Та найголовніше, що люди набираються лексики, збагачується їхній словниковий запас. Якщо раніше вони не говорили українською, то зараз, ви самі бачите, — зрушення великі. І мені подобається атмосфера: ми всі тут друзі, всі однодумці, з нами прекрасні наші бібліотекарі, завдяки яким у нас відбувається хороша творча робота. Для мене це найвищий показник, що не даремно живу на світі.

Мовно-літературний клуб «Дивослово» відкрився в Одеській національній науковій бібліотеці у квітні 2023 року і став популярним майданчиком для вивчення української мови. Долучайтеся до нас. Засідання клубу відбуваються щосереди о 14.00. Телефон для довідок — 763-06-03.

Володимир ГЕНИК.

НА СВІТЛИНІ: фото на згадку.

Фото Сергія ГУМЕНЮКА.