Два тижні минуло з часу підриву Каховської ГЕС. Дніпро виносить у Чорне море тонни бруду. «Що далі?» — питаю у Галини Мінічевої, директорки ДУ «Інститут морської біології НАН України», членкині-кореспондентки НАНУ:

— Для моря це нокаут, якщо говорити мовою спорту. Це важке випробовування для усіх нас, коли у прибережній зоні пливуть залишки житлових конструкцій, на морський берег викидає річкові рослини, тисячі мертвих птахів та тварин, на жаль, навіть людей. Жива сутність моря реагує не стільки на кількість ударів, які ми йому завдаємо, скільки на їхню силу. За кілька діб обсяги річкової води, які у кілька сотень разів перевищують середньорегіональний рівень, зносять на своєму шляху все живе. А головне — все, що категорично не повинно опинитися у водному середовищі, виявляється в ньому, і все це потрапляє в море. Звичайна для цього часу солоність із 13 проміле за кілька діб впала до 2—4. Вода забарвлюється в бурий колір, і фізичний дотик людини з таким середовищем стає просто небезпечним.

Але нам треба розуміти роль моря у цій жахливій екологічній катастрофі. Тепер, коли це вже сталося, нам ніхто не допоможе, крім самого моря. Процеси поглинання, перетворення та поховання речовин можуть здійснитися тепер тільки в морській товщі. Цьому допоможе, як не дивно, процес цвітіння водоростей, який вже розпочався. І чим інтенсивніше він відбуватиметься, тим більше і швидше водорості заберуть на себе органічний субстрат, яким живляться бактерії, в тому числі патогенні. У цій ситуації треба набратися терпіння і бути вдячними морю, що воно візьме на себе велику частину страшних наслідків цієї катастрофи.

— Підрив Каховського гідровузла на другий день після відзначення Всесвітнього дня охорони довкілля, як це розцінювати?

— Уся вода, якою користуються люди, навіть коли просто миємо руки під краном, рано чи пізно потрапляє у море. Треба сказати, що у нього спокійний характер, міцні нерви і достатньо терпіння.

Але в 70-х роках навіть ця стійка система не витримала нашої варварської поведінки. Вибухнула екологічна криза — перенасичення мінеральними добривами, замори, загибель живих організмів, скорочення біологічної різноманітності, зниження рекреаційних якостей узбережжя та багато іншого. Знадобилося два десятки років, щоб знання та моральні якості невеликої групи вчених, лідером яких став морський біолог з Великобританії, за підтримки багатьох чорноморських дослідників, включаючи неординарну особистість — академіка Ювеналія Зайцева, вивели цю проблему на міждержавний рівень.

На початку 90-х у Бухаресті міністри екології чорноморських країн підписали відому Конвенцію про захист Чорного моря від забруднення. А 31 жовтня (День Чорного моря) 1996 року розпочався новий етап у житті чорноморської екосистеми — було підписано План дій з реабілітації та захисту Чорного моря. Тому що захист починається не з узбережжя, а з витоків річок, які його наповнюють. Більша частина водозбірного басейну Чорного моря припадає на Дунай. Міжнародна комісія із захисту цієї річки приєдналася до чорноморської ініціативи і протягом багатьох років докладала всіх зусиль для очищення Дунаю.

Моральна поведінка завжди дає позитивні результати. І два десятки років тому вчені всіх чорноморських країн, на основі різноманітних біологічних індикаторів, поставили морю новий діагноз — Recovery — процес відновлення! Дуже просто тут побачити очевидну закономірність — екологічний стан моря прямо пропорційно пов’язаний з моральним рівнем національних спільнот, що населяють його береги.

У Європі прописано 11 дескрипторів (маркерів), у яких експерти врахували усі попередні знання та наявний досвід впливу людини на морські екосистеми, — від біологічного розмаїття до морського сміття та шумів. Україна, на мій погляд, як морська держава європейських Чорного та Азовського морів, на основі власного важкого досвіду має виступити з ініціативою запровадження 12-го дескриптора — «Військовий вплив».