У рамках Інтелект-форуму—2023 в Одеській національній науковій бібліотеці відбулася панельна дискусія «Українська культура в часи війни як сила, відповідь і можливість для світу, що виборює майбутнє людства», учасники якої говорили про те, як змінилося сприйняття суспільством української культури, які тенденції спостерігаються нині у сфері креативних індустрій та яка роль книги у цій сфері.

Серед спікерів — Сергій Орлов, представник Міністерства закордонних справ України в Одесі, Іван Ліптуга, директор департаменту культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міськради, Олена Охрімчук, начальниця управління забезпечення реалізації політики національної пам’яті в регіонах УІНП, Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, Оксана Бруй, президентка ВГО «Українська бібліотечна асоціація», директорка науково-технічної бібліотеки ім. Г. І. Денисенка Національного технічного університету «КПІ імені Ігоря Сікорського», Алла Гордієнко, генеральна директорка Національної бібліотеки України для дітей, президентка Національної секції Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги, очільниця ГО «Українська асоціація працівників бібліотек для дітей», Ірина Бірюкова, генеральна директорка ОННБ.

Модераторка заходу Олена Кваша, журналістка, продюсерка «Суспільне. Одеса», запросила учасників дискусії поділитися своїм баченням сучасного стану культури і тим, як змінилося ставлення до української культури з початку повномасштабної війни.

На думку Олександра Афоніна, ставлення до української культури та літератури змінилося суттєво в кращий бік, і нині українське суспільство «активно й емоційно сприймає українську культуру, від споглядання до сприйняття, до розуміння й підтримки, суспільство дуже активно підтримує культуру… Ніколи за всі роки незалежності України не було такої пристрасної уваги і поваги з боку українського населення до власне української книги й літератури… Зміна вектора уваги до читання української книги розпочалася із 2014 року, після Майдану, з початком війни на Сході та загарбанням Криму, а повномасштабна російська агресія ще більше стимулювала цей процес... Кількість українських книжок, що купують українці, істотно зросла, однак проблемою є те, що цих книжок поменшало. Війна боляче вдарила по українській книговидавничій справі: впродовж року припинили свою діяльність понад 500 видавництв». Він також акцентував увагу на важливості й необхідності державної фінансової підтримки видавничої галузі, зокрема щодо друку літератури освітнього спрямування. «Сьогодні книга — це зброя. На фронті і в тилу — це зброя, якою ми маємо завоювати майбутнє», — підсумував Олександр Васильович.

Продовжуючи тему державної підтримки галузі, Олена Кваша з наступним запитанням звернулася до Івана Ліптуги: яким чином місцеве самоврядування, зокрема Одеси, може підтримувати креативну індустрію загалом та місцеве книговидання зокрема?

Іван Ліптуга переконаний, що гідне фінансування культури й видавничої галузі є необхідною умовою їхнього поступу, а ще зауважив, що розвиток культури і креативних індустрій, просування української культури «потребує синергії зусиль держави, міжнародної спільноти, бізнесу та розуміння всіх верств населення… Необхідно синхронізуватися та в унісон шукати ресурси, робити спільні проєкти у сфері культури, з виховання української ідентичності». Щодо поповнення фондів одеських бібліотек, то він зазначив, що міського бюджету недостатньо для гідного наповнення й оновлення фондів: «На цей рік виділено 440 тисяч гривень на всі міські бібліотеки, а їх — 42, і грошей надто мало, це одна тисяча книжок на рік, які можна придбати. Завдяки одній акції, яку нам вдалося здійснити спільно з Держкомтелерадіо і пані Оленою Зеленською, отримали 18 тисяч книжок для нашої міської дитячої бібліотечної мережі, і ми тільки однією такою акцією вже закрили план на 18 років уперед (з розрахунку, якщо залишити бюджет на нинішньому рівні)».

Продовжила дискусію Олена Охрімчук, яка за-значила, що «елітарна культура завжди потребує державної підтримки, але не слід скидати з рахунку публічний простір, який зараз завдяки процесам деколонізації починає позбуватися маркерів «русского міра», «російської імперії», «радянської, совєтської імперії», і цей процес знаходить відгук у громадах… Ще один аспект — це комплекс державних свят. Український інститут національної пам’яті ще в 2016-у почав готувати зміни в законодавстві щодо переходу до питомо українських свят». Пані Олена резюмувала: культура завжди потребуватиме державної підтримки, але є такі сфери, які не потребують великих фінансових затрат, а «потребують переосмислення, іншого погляду та підготовки до таких змін». Як приклад вона навела музейний простір, «який у зв’язку з декомунізацією, деколоні-зацією потребуватиме оновлення експозицій. На ці процеси необхідне фінансування, та поки фінансової підтримки нема, ніхто не забороняє вже зараз займатися концептуальними питаннями, переосмислювати експозиції, осучаснювати їх».

Оксана Бруй наголосила, що сприйняття української культури в нашому суспільстві нині значно змінилося, люди активно повертаються до своєї традиційної культури, водночас змінилося й сприйняття російської культури. Як приклад навела клубну діяльність бібліотек, які пропонують мовні й розмовні клуби з української мови. Порівняно з попередніми роками, зараз спостерігається підвищений запит на них з боку користувачів. Пані Оксана висловила думку, що «суспільство розуміє цінність бібліотек, і ми бачимо сплеск зацікавленості сучасною українською літературою…

Влада різних рівнів має зрозуміти, що бібліотеки, окрім того, що це — культурні інституції, це ще й хороший інструмент для досягнення державних цілей і цілей громад. Там, де це розуміють, там потужно розвиваються бібліотеки, культура та підвищуються спроможності громад».

Під час дискусії Ірина Бірюкова звернула увагу на роль міжнародної культурної дипломатії і на те, як українським бібліотекам вдається працювати у цьому напрямку. «Свого часу був підписаний указ Президента України про присвоєння ОННБ статусу національної, й одним із факторів, що сприяв цьому, була наша активна міжнародна діяльність, — зазначила вона. — І сьогодні, в часи цих страшних випробувань, з якими стикається українська культура, ми отримуємо потужну міжнародну підтримку. У лютому 2022 року на сторінці Української бібліотечної асоціації з’явився заклик «Stay with Ukraine», і бібліотекарі з усіх куточків світу висловили свою підтримку. В рамках конференції з нами працюють колеги з Національної бібліотеки Республіки Молдова, яка підтримала ініціативу міністерств культури двох країн-сусідок щодо проведення Року української культури в Молдові. Ми спостерігаємо високу хвилю уваги до нашої культури як у світі, так і всередині країни. Люди хочуть зрозуміти: що саме ми виборюємо, де наше коріння? І чи ми є унікальними й особливими для історії, культури всього людства? І тут бібліотека слугує містком, який поєднує представників різних націй, активно працюючи на ниві міжнародної культурної дипломатії».

Своїми міркуваннями про зміни в українській дипломатії поділився Сергій Орлов: «2014 рік став переломним, зокрема, розвинулася та здобула офіційну підтримку публічна дипломатія, і культурна дипломатія є частиною цього напрямку. Із 2014-го для розбудови багатостороннього співробітництва було засновано багато нових закордонних представництв, що дозволило ширше представляти Україну в світі. Це дало поштовх до пробудження інтересу до української культури за кордоном… Водночас, культурна дипломатія зводилася до суто мистецьких заходів, що не зробило закордонних українців українцями… Я вважаю, це через те, що культура була відокремлена від політики. То була деполітизована культура. Світ не знав Україну, все українське століттями нівелювалося зусиллями росії й вважалося частиною російського культурного простору. Зараз ситуація інша. Повномасштабна воєнна агресія у 2022-у принесла трагедії, але й створили можливості. Світ почав дізнаватися про Україну та українську культуру… Ця війна — війна на виживання нашої нації, і тут важливий аспект має культура — стрижень нації…».

Алла Гордієнко позитивно оцінила дії місцевої влади щодо підтримки бібліотек Одеси, зокрема дитячої мережі книгозбірень, і зауважила, що «війна, яка триває в Україні, почалася з гібридної війни, і культура — це величезний потужний фронт, слово — це теж зброя і має силу, слово — це рушійна сила всіх процесів, зокрема економічних, у державі». Вона переконана, що «коли встановлюються зв’язки між державами, то все починається зі слова, розмови, потім ідуть культурна дипломатія, культура, туризм, а потім — економічна складова. Ми на передовій. Часто багато що залежить від нас». Пані Алла запропонувала учасникам форуму підтримати ініціативу проведення «десанту працівників культури» на деокупованих територіях та у прифронтових районах задля відновлення й підтримки української культури як основи економічного розвитку держави. «Сила і правда — тільки у нас, і тільки ми можемо зробити нашу державу щасливою, вільною, заможною!».

«Якою ми бачимо культуру Перемоги?» — запитала Олена Кваша.

Ірина Бірюкова: «Питання культури Перемоги — це те, що наповнює наші серця. Ми дбаємо про те, щоб утримати цей бойовий дух, ми працюємо над цим натхненно і наполегливо щодня, працюємо, читаючи, надихаючи, навчаючись і допомагаючи одне одному. Кожен з нас — пункт незламності та стійкості. І це все є Перемогою. Триматися в ці страшні часи, продовжувати працювати наполегливо і віддано, підтримуючи всім, чим можемо, колег, партнерів, суспільство, армію! Це є нашою переможною рисою. Ми робимо все, щоб не втратити цю переможну якість. Ніхто не бачив переможця, який зневірився. Ми сповнені віри і натхнення. Ми вже переможці. Це складова нашої Перемоги!».

Олена Охрімчук: «Візія щодо переможної культури формується із 2014 року, коли Український інститут національної пам’яті відновив свою діяльність як центральний орган виконавчої влади». Вона розповіла про політику відновлення національної пам’яті, яку реалізує УІНП під гаслами: «Робимо історію популярною без брому та нафталіну», «Олюднюємо історію», «Ні віктимності» і підкреслила: «Усвідомлення історії, наша лють стають нашою зброєю у нинішній гарячій фазі війни, вони ж повинні давати наснагу і в подальшій розбудові нашої держави».

Оксана Бруй висловила кілька тез: «Культура — це один із системоутворюючих китів, які лежать в основі того, щоб суспільство було мислячим, інтелектуальним, а отже — спроможним. Для того, щоб це уможливити, треба «розв’язати руки» культурі. Нині ж культура дуже зарегульована державою на різних рівнях, слід мінімізувати всі складнощі, аби було менше перешкод для розвитку».

Алла Гордієнко акцентувала на важливості читання для розвитку людини, культури та просвітництва: «Роль книги й читання має надважливе значення. Всі разом, видавці, автори, чиновники, бібліотекарі, мають залучати максимум людей до читання. Нація, що читає, завжди перемагає».

Сергій Орлов: «Книга — це зброя. Культура захищає наші душі. Це важливий чинник для виживання нації. Треба разом знаходити можливості, ресурси, щоб наша нація вижила, не тільки всередині України, а й ззовні».

Олександр Афонін: «Ми маємо зрозуміти, що ми всі воїни, всі на передовій лінії у боротьбі за розум нації, за її виживання. Для зайняття високої позиції культури ми мусимо використовувати будь-які можливості, найменші елементи. Це наше завдання і місія: сприяти розвитку партнерства, залучати нових вітчизняних і зарубіжних партнерів, щоб перемогти. Ми переможемо!».