За дев’ять років війни, яку веде проти України московитський упир, чого ми ще не пережили, а тим більше — не начулися?!

Ми чули, що вони щодня «знищують» більше літаків, танків та іншої техніки, ніж у нас могло б бути як на передовій, так і в ангарах-складах сукупно. Вони, мовляв, щодня «високоточно» своїми ракетами й позиченими «шахедами» цілять не в житлові багатоповерхівки, а в «склади зброї та центри управління». Вони вже навіть «перемогли», досягнувши цілей «спецоперації»…

Про «військові склади» і «центри управління» ми, одесити, знаємо не з їхньої брехні, а з наших реалій: убиті мирні люди, розтрощені хати, житлові комплекси, склади з продуктами. Що вже й казати про наших співвітчизників з Миколаєва, Херсона, Запоріжжя, Дніпра, Києва, Маріуполя, Бахмута…

Але упир не має спину. Йому завжди хочеться більше крові, і ще більше, й іще… І не має значення, чиєї, головне — аби більше.

І він не спиниться, якщо його не спинити.

Але світ не поспішає спинити його так, щоб навіки, щоб допоки існуватиме людство, нікому не загрожувало це (чи подібне йому) ненаситне чудовисько. Світ намагається грати роль доброго дядечка, який посварить пальчиком розбишаку, а той, присоромившись, скаже: «Вибачте».

Упир не скаже. І не зупиниться.

Скільки разів його тим пальчиком сварили? І що?

Упир застосовує практично всі види забороненої міжнародними конвенціями зброї. Він нехтує всіма забороненими міжнародними нормами і правилами ведення війни. Він не допускає міжнародні організації, членом яких є, до місць гуманітарних катастроф і скоєних ним воєнних злочинів… Він п’є кров. А гуманний світ сварить пальчиком.

Ну, підірвав агресор Каховську ГЕС. Ну, треба встановити всі деталі, щоб сказати, що чорне є чорним. Ну, не дав «добро» на в’їзд місії Червоного хреста до потерпілих на лівобережжі Дніпра. Бо, мовляв, представники місії мають бути у безпеці. А як з людьми, котрі там уже загинули і продовжують гинути? За що ж тоді ООН і всі її структури щорічно отримують мільярди на виконання статутних зобов’язань? І таких «ну» як до всього, що сталося до цієї трагедії, так уже і після неї — не злічити.

Тепер нас поставили перед черговим «ну». Але що буде да-лі, якщо загроза виявиться реальністю? Чи буде далі взагалі?

Цитую Українську службу «Голосу Америки»:

«Президент США Джо Байден назвав «реальною» загрозу того, що російський президент володимир путін віддасть наказ застосувати під час війни проти України тактичну ядерну зброю.

— Коли два роки тому я говорив, що стурбований тим, що річка Колорадо може пересохнути, всі дивилися на мене як на божевільного. Так само на мене дивилися, коли я казав, що стурбований тим, що путін може використати тактичну ядер-ну зброю. Але це реально, — сказав Байден 19 червня на зустрі-чі із спонсорами його виборчої кампанії у штаті Каліфорнія…

Напередодні Джо Байден різко розкритикував розміщення росією тактичної ядерної зброї в білорусі, назвавши цей крок «абсолютно безвідповідальним». МЗС росії заявило, що ядерна зброя буде розміщена в білорусі «безстроково».

Байден не уточнив, на підставі яких даних він робить висновок про можливість застосування росією ядерної зброї і де б вона могла її застосувати. Раніше американські військові та представники адміністрації неодноразово заявляли, що поки що не бачать ознак підготовки росії до ядерного удару і, відповідно, не мають наміру змінювати рівень боєздатності ядерних сил США.

Низка аналітиків на Заході побоюється, що росія таки може використати тактичну ядерну зброю проти України у разі невдач на фронті. Минулого тижня великий резонанс викликала стаття прокремлівського політолога сергія караганова, який фактично закликав завдати ядерних ударів по Польщі чи ін-шій країні НАТО у Центральній або Східній Європі.

Володимир путін, виступаючи на петербурзькому економічному форумі, сказав, що росія може застосувати ядерну зброю від-повідно до своєї доктрини, тоб-то при «загрозі існування держави». Раніше він говорив, що теоретично можлива зміна доктрини, щоб включити до неї можливість превентивного удару.

Байден говорив саме про тактичну ядерну зброю, себто про заряд відносно невеликої потужності, а не про стратегічну, яка може бути застосована для міжконтинентальних ударів. Однак і так звана тактична ядерна зброя має велику руйнівну силу».

Зі свого боку представник Головного управління розвідки Міноборони України Андрій Юсов (якщо хтось не знає, то він — наш земляк, одесит) ситуацію оцінює оптимістичніше, мовляв, гіпотетично ядерна загроза з боку росії існує завжди, але зараз не можна говорити про підвищений ризик застосування такого озброєння проти України.

У коментарі для «РБК-Україна» він зауважив, що так звана російська федерація — це держава-терорист, яка вже неодноразово вчиняла різноманітні терористичні акти, воєнні злочини й, зокрема, займалася ядерним шантажем.

«Путінська росія — це держава-терорист, яка володіє ядерною зброєю — стратегічною і тактичною. І, гіпотетично, загроза на цьому напрямку завжди існує. А відтак і Україна, й наші міжнародні партнери уважно це питання відстежують. Інша річ, що станом на зараз ми не можемо говорити про зміну ситуації, про підвищення ризиків імовірності застосування тактичної ядерної зброї так званою російською федерацією проти України», — сказав Андрій Юсов.

Серед застережних важелів для самого кремля першим він назвав те, що навіть ядерний удар суттєво не допоможе окупантам на полі бою, а другим — що застосування ядерної зброї призведе до краху режиму путіна і до його остаточної поразки.

«Утім, остаточно зняти питання таких загроз з боку агресивної російської федерації проти не лише України, а й проти всієї міжнародної спільноти ми зможемо лише тоді, коли питання ядерного озброєння у рф перебуватиме під міжнародним наглядом та контролем. Лише тоді це питання взагалі не стоятиме на глобальному порядку денному», — уточнив представник ГУР.

Вірю, що в цьому питанні — питанні ядерної загрози — світ спроможеться отямитися до, а не після.