В урядовій «Росссийской газете» 3 липня з’явилася стаття «Ера протистояння», підписана заступником голови ради безпеки російської федерації дмитром медведєвим. Останнім часом ця особа була відома невмотивованими образами на адресу лідерів західних держав та міжнародних організацій. Але в цій статті медведєв виступає як теоретик широкого плану і розмірковує про розлам цивілізації, близький апокаліпсис і тому подібні спірні феномени.

Вихід із ситуації

Стаття в «Росссийской газете» написана, очевидно, колективом авторів і є програмним документом російської влади. Вона присвячена проблемі виходу держави з міжнародної ізоляції, в яку кремль загнав країну війною. Відразу зауважу, теоретиків, здатних виразно висловлювати думки, в оточенні путіна залишилося небагато. «Занадто розумних», на кшталт владислава суркова чи покійного гліба павловського, давно відфільтрували і вигнали через непотрібність. А у генералів фсб на думці не тектонічний розлам цивілізацій, не способи уникнути ядерного апокаліпсису, а пошук офшорів, куди можна сховати награбоване.

Поки що таких способів мільйони. Ізоляція країни, яку очолює військовий злочинець і яка розтоптала міжнародне право, виявилася для Заходу недосяжною метою. А спроби зв’язати руки агресору економічними санкціями в умовах глобального ринку — взагалі сміховинні. Але міжнародна ізоляція, якою б вона не була, кремль дратує. Від арештів російських активів — два кроки до конфіскації. Від обмеження кількості співробітників до закриття посольств та консульств рф з вигнанням шпигунів — половина кроку. А там справа може дійти до судів і створення міжнародних трибуналів. На зразок югославського. Хтозна.

До процесу ізоляції кремля повільно, але впевнено приєднується дедалі більше країн. Дедалі менше держав залишається нейтральними у боротьбі з абсолютним злом. А тих, хто росію у війні з Україною відверто підтримує, можна полічити на пальцях. У такому контексті заява медведєва, що протистояння із Заходом стало глобальним, читається двозначно. А те, що для завершення конфронтації знадобляться роки, якщо не десятиліття переговорів — нонсенс. Переговори кого з ким? І з якого приводу?

Нагадаю, що «переговори» росії із Заходом розпочалися ще наприкінці 2021-го, а на початку 2022-го заступник міністра закордонних справ рф сергій рябков у женевському виступі щодо гарантій безпеки запропонував НАТО «збирати манатки та повертатися до рубежів 1997 року». Коли Північноатлантичний альянс ще не прийняв до своїх лав країни Балтії, Польщу, Словаччину та низку інших європейських держав. У згаданій статті медведєва вимога до НАТО «зібрати манатки» начебто пом’якшена і звужена. Вона не стосується держав колишнього соціалістичного табору, а лише тих, які раніше входили до складу СРСР. Тобто, грубо кажучи, заступник голови російського радбезу пише: віддайте нам колишнє наше.

Якщо вимогу «віддати колишнє наше» реалізувати, кордони Європи, і не лише Європи, доведеться перекроювати нескінченно. Результати Другої світової війни та Гельсінські угоди 1975 року будуть дезавуйовані, ООН та ОБСЄ втратять законні підстави, а для встановлення нового міжнародного правопорядку знадобиться третя світова війна.

Пригноблені та гнобителі

Коли експерти міркують, кому на Заході зараз вигідніша поразка агресора, а кому тільки його ослаблення, нехай розглянуть варіант, який настане у разі згоди НАТО та Заходу на переговори з кремлівським керівництвом. На таких переговорах угода сторін можлива лише за умови, якщо «колишнє наше» російському агресору повернуть. Та ще й доплатять за збитки від різноманітних санкцій. Варіанту, коли обидві сторони залишаться при своїх інтересах, не існує. Його не можна навіть уявити.

Але уявляють. І не будь-хто, а глави держав та урядів з усіх частин світу. Їдуть до Києва, потім — до москви з пропози-ціями завершити конфлікт, який є не конфліктом, а неприкритим нападом однієї країни на іншу. І тут маємо справу не з дефектом зору, а з оптичною ілюзією, пов’язаною з багаторічним обманом бідних і залежних країн так званого Півдня Радянським Союзом. З міфами про гноблення капіталістами та звільненням від колоніалізму. Про допомогу «пригнобленим» сімдесят років говорили радянські комуністи і продовжують твердити російські чекісти. Не уточнюючи, у чому полягає це пригноблення. Натомість фактів, що після виходу колонізаторів у деяких країнах бідні стали жебраками, предостатньо, аби оцінити радянську, а тепер і російську «допомогу».

Але повернемося до колонізаторів. До західних імперіалістів, до «золотого мільярда», які начебто винні у пограбуванні людства. Саме цей «мільярд» після Другої світової війни став гарантом військової безпеки й економічної стабільності, безкровно виграв у СРСР «холодну війну» і в 1990-х не дав померти з голоду переможеним країнам «совка». Саме цей «мільярд» захищає зараз демократію у всьому світі і не дозволяє російським чекістам поширювати «колишнє наше» за межі рашки.

Лідерами «золотого мільярда» нині є держави G-7, економічна еліта західного світу та 31 держава НАТО — спільний заслін на шляху поширення російського впливу у світі. Так, цей заслін уражений внутрішніми розбратами, інфікований корупцією та непомірними амбіціями своїх лідерів. Але іншого заслону нема. На це слід зважати і не вимагати від спільноти країн (населення деяких живе бідніше за українців) допомоги, яку вона не може надати швидко. Не можна, як Зеленський, висувати країнам «сімки» та НАТО ультиматумів, заявляти, що він не приїде 11 — 12 липня на саміт у Вільнюс тому, що питання перспективи членства в Північноатлантичному альянсі для України на цьому саміті не буде вирішеним.

НАТО вперше за час свого існування підтримало конкретну країну у війні, що у розпалі. НАТО вперше за час свого існування спільними зусиллями надає нашій країні допомогу озброєнням і боєприпасами на мільярди доларів. Від слів, які лідери НАТО погодять у заяві, залежить менше, ніж термінове постачання в Україну батареї гаубиць чи партії артилерійських снарядів. Одне слово, не чекатимемо декларацій і скажемо союзникам: «Дякуємо!».

Слава Україні!