Парламенти 28 країн визнали Голодомор геноцидом українців, із них більше десяти — після початку повномасштабного вторгнення росії

Від винищення українців наймасштабнішим Голодомором, керованим з москви, відділяє дев’ять десятків років. Майже півтора з них наша країна змушена протистояти повномасштабному нападу росії. І саме сучасний період російсько-української війни, страшний числом жертв, сформував для цивілізованого світу пришвидшений запит на правдиву інформацію про історію взаємин країни-агресорки й України в минулому.

Понад 10 країн на найвищому рівні з минулого року визнали, що у 1932—1933 роках проти української нації було вчинено геноцид. Серед них такі потужні політичні гравці, як Німеччина, Франція, Велика Британія. «Укрінформ» (www.ukrinform.ua) відстежує, як відновлення пам’яті про минуле згуртовує та допомагає послаблювати маніпулятивні російські впливи.

Чому житниця стала кривавою землею

Парламенти Хорватії, Словаччини та Люксембургу визнали Голодомор геноцидом українців у червні. У липні офіційно пошанували історичну справедливість про цю страшну сторінку виживання українців у ХХ столітті в Італії та Нідерландах.

«Голод мав штучний характер і був результатом радянської політики примусової колективізації, яку в 1932 році розпочав радянський лідер Йосип Сталін», — це рядки зі звіту, підготовленого для дебатів у Палаті громад парламенту Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Рішення нижньої палати про визнання Голодомору 1932—1933 років геноцидом наприкінці весни було ухвалено одноголосно.

Національні збори Франції засудили масові порушення прав і свобод українців у 1932—1933 роках та цілеспрямоване винищення у резолюції минулого травня. У документі констатували: «Житниця стала «кривавою землею». Цей злочин досягнув свого піку в перші місяці 1933 року: щодня від голоду гинули тисячі українських селян. Впроваджений штучний голод тоді отримав назву Голодомор — «знищення голодом».

Наразі, як повідомляє Український інститут національної пам’яті, Голодомор визнали геноцидом парламенти 28 держав: Австралії, Бельгії, Болгарії, Великої Британії, Грузії, Еквадору, Естонії, Ісландії, Канади, Колумбії, Латвії, Литви, Люксембургу, Мексики, Молдови, Німеччини, Парагваю, Перу, Польщі, Португалії, Румунії, Словенії, Словаччини, США, Угорщини, Франції, Хорватії та Чехії.

Ще є низка країн, у яких ухвалені нижніми палатами визнання проходять погодження у верхніх. Так, пропозицію вже підтримали всі члени правлячої коаліції у Палаті представників парламенту Нідерландів. Тепер цей документ має погодити Сенат.

Українофобство крізь віки

«Світ побачив справжню колонізаторську природу російського державного утворення, в якій би іпостасі вона не поставала: чи то царська імперія, чи то СРСР, чи сьогоднішня так звана рф. Мета діяльності у різних формах залишається упродовж багатьох років, на жаль, однаковою — знищити український народ як такий, — коментує Володимир Тиліщак, заступник голови Українського інституту національної пам’яті. — Одночасно протягом минулого і нинішнього років ми бачимо численні результати багаторічної роботи щодо донесення правди світові про Голодомор як геноцид».

Визнання іншими країнами геноцидом вчиненого у 1932—1933 роках нищення голодом від чотирьох до десяти мільйонів українців важливим є особливо тепер, коли із 24 лютого 2022-го російська федерація веде проти нашої держави відкриту повномасштабну війну. «Па-м’ять про Голодомор та радянські злочини проти українського народу набуває ще більшого значення сьогодні у світлі російського вторгнення та нової спроби стерти українську національну ідентичність», — ідеться у резолюції, яка визнає Голодомор 1932—1933 років геноцидом українського народу і за яку проголосували цими днями італійські сенатори без жодного голосу проти.

«Світ має бачити єство російського нацизму, — коментує Володимир Сергійчук, історик. — Наші північні сусіди фізично знищували нас після Переяславської ради впродовж століть, бо жодного разу не були покарані за свої злочини. Робили це з особливою жорстокістю від 1708 року, коли ро-сійське військо за наказом Петра І спалило Батурин. Подальші дії: заслання українців, нищення національної свідомості і пам’яті голодоморами, навіть перейменуваннями населених пунктів і вулиць — це все вчинялося задля насаджування російських наративів».

Ще у 1993 році Естонія першою засудила злочинні дії винищення голодом українців сталінським Радянським Союзом, у якому головною завжди була росія. Прикметно, що 21 квітня 2022-го естонський парламент одноголосно першим ухвалив рішення про визнання сучасних дій російських збройних сил та військово-політичного керівництва рф геноцидом українського народу.

За зміною епох — зміна сприйняття

Власне в Україні найбільший із трьох голодоморів у першій половині ХХ століття визнали геноцидом тільки у 2006-у. Тоді народні депутати Верховної Ради проголосували за закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні». Тобто навіть обранці в нашій країні, де мільйони людей померли страшною смертю, а більшість живих мають родинні історії про ті жахи, змогли вибратися із шор радянської пропаганди та проросійських впливів у цьому питанні тільки через півтора десятка років після відновлення Незалежності України.

Німеччина де-юре дійшла до розуміння злочинного Голодомору в Україні як тривалого акту геноциду 30 листопада минулого року. «Визнання Бундестагом Голодомору 1932—1933 років геноцидом є надважливою віхою в українсько-німецьких відносинах. Над цим завданням працювало чи-мало українських дипломатів, а відповідне вікно можливостей відкрилося після 24 лютого 2022-го, — прокоментував «Укрінформу» Олексій Макеєв, надзвичайний і повноважний посол України у ФРН. — Адже за «зміною епох», як федеральний канцлер Олаф Шольц влучно охарактеризував початок великої російської війни проти України, неодмінно мала прийти й «зміна сприйняття». І над її комплексною реалізацією ми працюємо. Визнання Голодомору геноцидом — важливий, але не єдиний елемент цього процесу».

«Були дні, коли я буквально не виходив від ранку до вечора з німецького парламенту, спілкуючись та переконуючи німецьких депутатів у важливості чітких формулювань, що не лишили б росіянам та їхнім проксі жодного простору для інтерпретацій», — ділиться подробицями Олексій Макеєв. Розповідає, що на ключовій фінальній стадії до процесу були залучені буквально всі: «Важливу роль відіграв, зокрема, особистий контакт Президента України Володимира Зеленського з федеральним президентом Німеччини Франком-Вальтером Штайнмаєром».

Пан посол додає: «У тексті резолюції міститься також заклик до подальшої уваги до вивчення історії України, заповнення існуючих у німецькій свідомості «білих плям» та протидії однобоким російським наративам. Одне слово, гарний стартовий майданчик для нашої подальшої роботи, зокрема в контексті історичної відповідальності Німеччини перед Україною за злочини Другої світової війни».

«Німеччина, знаєте, «важка» історично країна, яка після поразки у Другій світовій війні дуже віддалася у руки росіянам, — підкреслює Людмила Млош, керівниця Центральної спілки українців у Німеччині, яка входить до складу Світового конгресу українців. — Які би ми заходи не проводили, скажімо, приурочені Тарасові Шевченку чи Лесі Українці, згадували про те, щоб Німеччина визнала Голодомор геноцидом. Щороку писали листи до керівництва Німеччини про важливість розуміння історичної правди... Змінилися чотири президенти, а Меркель за 16 років була одна. І ми, як громадська організація, не отримали жодної відповіді. Тоді як від представництва Європейського Союзу отримували».

Німці нарешті почули, що є Україна, що Сталін був злочинцем, який знищував український народ, каже Людмила Млош. І політики, і люди середньої ланки у Німеччині уже набагато свідоміші у питаннях правдивої української історії.

«Визнання вшановує жертв і застерігає майбутні покоління, щоб не допустити повторення геноциду», — наголошує міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. У затвердженому нинішнього квітня плані дій з реалізації Стратегії зовнішньополітичної діяльності України визнання зарубіжними країнами геноцидом влаштованого у 1932—1933 роках сталінським режимом Голодомору та увічнення пам’яті безневинних жертв злочинно-тоталітарної системи є одним з пріоритетів.