Відмова кремля продовжити «зернову угоду» призвела до того, що Україна здобула низку перемог на дипломатичному фронті. Терези уваги нейтральних країн нахилилися в наш бік. Нейтрали поки що не наші союзники, але вони все далі відходять від політики байдужості щодо російської агресії. І, судячи з усього, цей процес набуває розвитку.

Крига скресла

Те, що крига скресла, доводять результати саміту у Джидді. Керівництву Саудівської Аравії минулих вихідних, 4—5 серпня, вдалося начебто неможливе. Для обговорення «українського питання» посадити за один стіл представників Китайської Народної Республіки, США та держав, які традиційно налаштовані проти «американського імперіалізму».

Так, на саміт запросили не лідерів, президентів і прем’єр-міністрів, але назвати рядовими учасниками Джейка Саллівана, радника Байдена з питань національної безпеки, або Вікторію Нулланд, заступницю держсекретаря США, неможливо. На тому ж рівні були представлені 18 країн з Європи (включаючи ЄС), 12 країн Азії та Близького Сходу, Канада, дві держави Африки та три — Південної Америки. Була також делегація ООН.

Порівняно з аналогічною зустріччю в Копенгагені, де обговорювався мирний план президента Зеленського із 10 пунктів, склад учасників саміту в Джидді за кількістю зріс утричі, а за статусом перевершив усі очікування. З початкового порядку денного були виключені, щоправда, питання, які викликають найбільші розбіжності, як-от від-повідальність за агресію, а залишені ті, з яких можна напрацювати спільні рішення: обмін полоненими, запобігання гуманітарних катастроф, збереження культурних цінностей. Але підтверджувалися й універсальні положення — вірність статуту ООН, міжнародному праву і непорушності територіальних кордонів. Іншими словами — суттєва частина української формули миру.

За добре перевіреними чутками, під час спілкування глав делегацій на полях саміту в Джидді були досягнуті й конкретні угоди. Підтверджувалися зобов’язання щодо обмеження торгівлі зброєю та товарами подвійного призначення з російською федерацією, обговорювалися заходи щодо забезпечення свободи судноплавства не лише у Чорному морі, а й скрізь. Цікаво, що, реалізуючи ці домовленості, буквально через день після саміту в Джидді США посилили морську розвідку біля берегів України та зміцнили зброєю і кадрами не лише свій 6-й флот у Середземному морі, а й 5-й флот біля берегів Ірану, запобігаючи морському піратству. Іран, до речі, одна з небагатьох країн, які відкрито продають росії зброю (безпілотники) та товари, що безпосередньо використовуються у війні з Україною. Консультації у Джидді у цьому напрямку жодних успіхів не мали.

Не дали конкретних результатів і зусилля США змусити Саудівську Аравію збільшити обсяги видобутку та продажу нафти, що призвело б до різкого падіння цін на «чорне золото», а як наслідок — позбавило б кремль мільярдів, які витрачаються на війну. Але не варто поспішати. США має багато економічних важелів, а процес — лише на самому початку.

Не час дякувати, час діяти

У вівторок, 8 серпня, — сумний ювілей. Цього дня 2008 року розпочалася п’ятиденна війна, агресія росії з наміром знищити незалежну державу — Грузію. Відповідальність країн Західної Європи, Німеччини та Франції, які відмовилися на саміті в Бухаресті простягнути Грузії й Україні «парасольку ПДЧ» (план дій для вступу до НАТО), нагадує те, що в Мюнхені 1938-го зробили Великобританія та Франція, здавши Гітлеру «заради миру в Європі» чехословацькі Судети. Результатом мюнхенського умиротворення стала Друга світова війна. Результатом бухарестського умиротворення цілком може стати Третя світова. Від неї цивілізований світ захищає Україна, яка воює за НАТО і за всю Європу.

Від того, наскільки успішно і як довго нашій країні вдасться протистояти росії, залежить майбутнє світової цивілізації. Довіряти це майбутнє сумлінним посередникам чи й навіть друзям не можна в жодному разі. Підла зрада інтересів грузинського народу президентом Франції Ніколя Саркозі у 2008-у має послужити українському народові уроком. Лицемірство канцлерки ФРН Ангели Меркель та президента США Барака Обами, які «зберігали мир» і дружбу протягом десятиліття з новим Гітлером, — ще два жорстокі уроки для України. І можна зрозуміти президента Володимира Зеленського, коли він уранці не поспішає дякувати Заходу за надану зброю.

До речі, слід нагадати, що із 24 лютого й до середини березня 2022 року Збройні сили України стримували агресора українською зброєю. Її було мало і за якістю вона поступалася західним зразкам. Але за допомогою цієї зброї таки вдалося відігнати окупантів від Києва і змусити до відступу, до так званого «жесту доброї волі». Цією ж зброєю вдалося підбити флагман чорноморського флоту рф — ракетний крейсер «москва», а в небі над Україною «приземлити» десятки найновіших літаків та гелікоптерів ворога. А за допомогою недосконалої, але працюючої української системи ППО й досі вдається збивати російські «калібри» та інші ракети. І якби не вітчизняна зброя, наші втрати під час війни були б набагато більшими.

Так, потім на Заході усвідомили, чим загрожує світові поразка України, і тоненьким потоком до нашої країни почала текти зброя. Але не найновіша, не в потрібній кількості, часто — з тих партій, які продавав СРСР, а згодом — росія. Кожен наданий ПТРК «Джавелін» доводилося буквально випрошувати, а для постачання більш складної техніки давати європейцям й американцям обіцянки, що наші війська не застосовуватимуть її на російській території. До слова, обіцянки, дані на початку повномасштабної російської агресії директором ЦРУ Вільямом Барнсом директору служби зовнішньої розвідки рф Сергію Наришкіну, досі у силі. ЗСУ не повинні перетинати державний кордон росії. Інакше для України припиниться американська допомога. Про це перед кожним «рамштайном» не забувають нагадувати кремлівські пропагандисти.

Гадаю, під час нашого загального наступу снарядам та ракетам важко буде визначати кордони та радитися із союзниками. Тож, не озираючись, уперед! І — слава Україні!