Обпалена, чорна, схожа на сажу земля... Цілодобове виття снарядів і свист куль... Короткий, рваний сон, часто — у багнюці, майже завжди — зі зброєю в руках… То спека, то холод... Руїни... Відчутне почуття голоду. І натягнуті до краю нерви. Все це — буденність війни.

Грань між життям і смертю така тонка, ненадійна, непередбачувано ламка. Поранення, смерть, втрати — поряд. Кожної хвилини. Вдень і вночі. Треба воювати. Захищати Батьківщину. Виконувати наказ. Перемагати. Це — чоловіча робота.

Але мало просто прожити війну і все витримати. Війну треба пережити й переосмислити. Особливо, повернувшись до мирного життя. А якщо, раптом, вона знову постукає до твоєї хати, треба бути готовим повернутися на поле бою. Так, це чоловіча робота. Однак тепер її виконують і жінки. Нарівні з чоловіками.

Кажуть, що «у кожного своя війна» і що ветерани «дружать війнами». Напевно, не кожен це зрозуміє. Хтось заперечить, що крім добровольців є професійні військові, є ті, хто пройшов не одну, а дві — три війни. Але насправді це так і є: ветерани дружать війнами. Тому що пам’ять так влаштована. Тому що однодумність, однакове розуміння та спільні переживання об’єднують і допомагають жити далі.

Одеська спілка ветеранів та інвалідів АТО (ОСВІАТО) — одна з найефективніших ветеранських громадських організацій у місті. Її досвід адаптації військових до мирного життя дуже цінний. У складі організації близько третини становлять жінки-захисниці. Багато членів мають державні нагороди, є орденоносцями, двоє удостоєні звання «Народний герой України». Спілку відрізняє внутрішня атмосфера дружби, взаєморозуміння, турботи, готовності простягнути руку допомоги й опинитися поряд з побратимом та його сім’єю у скрутну хвилину. Все це — простір розуміння та прийняття один одного. Напевно, всі ці люди не зустрілися б у мирному житті, але їх об’єднала війна. Тепер у них є нові спільні цілі — максимально сприяти повноцінній адаптації ветеранів до мирного життя, підтримувати сім’ї загиблих, а також формувати шанобливе ставлення суспільства до учасників бойових дій. На сьогодні 90% членів ОСВІАТО повернулися у стрій. Багато з них, незважаючи на отриману раніше інвалідність, служать Батьківщині в діючій армії. Є й втрати. Троє ветеранiв-бiйцiв загинули на полі бою.

Керівники спілки вважають, що про повернення воїнів додому треба думати вже зараз, щоб належно підготуватися до їх зустрічі. І саме спільна робота на спільне благо, співробітництво між громадськими організаціями (наприклад, з обласною Спілкою офіцерів України), а також з державними структурами є одним із пріоритетів. Велику допомогу ОСВІАТО надає народний депутат України Олексій Леонов.

Про заходи, які успішно проводилися та проводяться багато років, розповідають самі члени ветеранської спільноти.

Підполковник Дмитро Литвиненко, який нині служить у ВМС, зазначає, що основна робота ведеться за такими напрямками: соціально-психологічна реабілітація ветеранів та інвалідів АТО, інформаційно-консультативна допомога (дотримання законних прав ветеранів), культурно-просвітницька робота. Нині на перше місце вийшла допомога фронту всім, чим можливо, і підготовка хлопців до відправлення на передову. Упродовж кількох років Дмитро Миколайович організовував і проводив спортивні змагання з футболу, в яких зазвичай з великим ентузіазмом беруть участь команди чотирьох-п’яти військових частин та ветеранів. Такі змагання корисні не тільки для збереження фізичного здоров’я, а й дуже важливі для підтримки бойового духу.

Олександр Сич, капітан, орденоносець, легендарна особистість, неодноразовий член журі Всеукраїнської військово-патріотичної гри «Сокіл-Джура», людина, яка повернулася на службу, попри інвалідність, каже: «В ОСВІАТО сформувалися свої традиції. Наприклад, щорічна урочиста хода та покладання квітів до пам’ятника Тарасові Шевченку та до місця пам’яті полеглих. Це місце — пам’ятний камінь, добре відомий одеситам. Ми брали участь у його встановленні разом з іншими ветеранськими організаціями».

На рівні з чоловіками нині у строю і сержантка Ольга Кутепова. Вона зауважує: «Дуже допомагає організація сімейного дозвілля ветеранів — спільні відвідини театрів міста, пізнавальні екскурсії, виїзди на природу. Окрема турбота ОСВІАТО — допомога сім’ям загиблих». Ольга — тендітна, мила, приваблива, усміхнена жінка. Вона невеликого зросту, але великої сили духу. Її донька теж воює. Такі вони, сильні — «слабкі» жінки.

Після розмови з Ольгою згадалася пісня Володимира Висоцького: «А коли відгуркоче, коли відгорить і відплачеться, і коли наші коні втомляться під нами стрибати... наші дівчата змінять шинелі на сукні...». Подумалося: і знову вони підуть, нарядні й красиві, у наш красивий оперний. І посмішки сяятимуть на їхніх обличчях. І вони світитимуться щастям. І буде мир та радість для всіх нас. Будемо жити!