Можна без кінця обговорювати перехід Авдіївки під контроль окупантів, але користі від таких обговорень — нуль. Зміна командувачів ЗСУ не прискорила і не сповільнила загального процесу переходу України від невдалих наступів до оборони. І дай Боже, щоб оборона у 2024 році була успішною. Щоб ворог не просунувся ні на південь, ні на захід, а атаками з повітря не зміг перекрити шляхи постачання наших військ.

І знову вкотре Мюнхен

Автор цього огляду не є військовим експертом. Тому перейдімо до подій політичних. Більшість із них у вихідні, що минули, і на початку нинішнього тижня пов’язана з війною. Тобто відхилення від теми не буде.

Почнемо з Мюнхенської конференції з безпеки. Шістдесята за рахунком. Але за настроями вона була аж ніяк не ювілейною і збіглася саме зі втратою Авдіївки та з гучними заявами з боку ворога, що ЗСУ не встигнуть організувати ус-пішну оборону. Минуло менше тижня. Висновки робити зарано. Та, судячи з того, що ворог поки що не просунувся далі на жодному з напрямків, — ЗСУ організувати оборону встигли і встигли збудувати споруди, про які говорив президент Зеленський.

У Мюнхені зміну стратегії в українській війні також помітили, однак великого значення їй не надали. Сюжет загубився у подіях, які Тімоті Снайдер назвав фрагментованою світовою війною. Тобто протистоянням усіх з усіма. Важко сказати, яке із протистоянь важливіше і для кого. У широко представленій делегації США були внутрішні розбіжності щодо цього. Чи то єменських хуситів вважати головною загрозою, чи то іранських радників у Сирії. Ті, хто вважав загрозою Китай, рідко намагалися вставити свої п’ять копійок. Президент України Володимир Зеленський, який виступив на конференції, спробував повернути увагу до російського вторгнення, але реакція була звичною.

Утім, під час Мюнхенської конференції європейська солідарність у військовій галузі зміцнилася. Вперше з часів «холодної війни» сумарний внесок країн ЄС на військові потреби досяг суми, еквівалентної двом відсоткам сумарного ВВП (внутрішнього валового продукту). Було виконано умову Дональда Трампа

десятирічної давності про те, що США підтримають НАТО тоді, коли країни НАТО сплатять вартість підтримки.

Ті, хто не здатний сплатити за захист, нехай ідуть лісом. А Україна, яка виступає у ролі вічного прохача, нехай іде лісом двічі. На думку донорів, час подарунків минув. Українцям доведеться шукати ресурси. Не лише за рахунок конфіскації російських активів, заарештованих на Заході, а й за рахунок скорочення соціальних стандартів. Ми скоро це відчуємо через збільшення цін на воду, енергоносії та вартість комунальних послуг. А індексація пенсій, зарплат та інших форм підтримки населення під час війни з боку держави — недозволена розкіш. Але до зниження рівня життя нам доведеться звикати, якщо є бажання виграти війну. А якщо ні — то ні. Без альтернативи.

Сваритися не можна. Терпіти неможливо

До речі, одним із джерел поповнення скарбниці для пом’якшення жорстких заходів, пов’язаних із війною, є преференції, надані українському експорту зерна та харчових продуктів країнами Заходу. Угода про Асоціацію України з ЄС у відомих випадках дає право Єврокомісії запроваджувати на певний термін безмитний режим транзиту продовольства через територію Євросоюзу та фіксований обсяг збуту частини товарів.

У Брюсселі цим правом скористалися. З урахуванням інших коридорів це дає нашій країні близько семи мільярдів євро прибутку щорічно. І дозволяє оплачувати ремонт озброєння у тих же країнах ЄС. Але бізнес є бізнесом. Виробники продовольства у прикордонних з Україною країнах (Польщі, Словаччині та Румунії) потерпають від демпінгових (на їхню думку) українських цін. Вони зазнають збитків та вдаються до перекриття автомобільних доріг для нашого транспорту. А тепер почали блокувати і залізничні перевезення.

У нинішніх умовах без перебільшення можна сказати, що така блокада — ніж у спину для нашої економіки й одночасний удар по спільній політиці Євросоюзу, спрямованій на економічну підтримку України. Після поразки на виборах у Польщі партії «Право і Справедливість» (ПІС), політичної опори польських фермерів, була надія, що новий уряд блокаду зупинить. Але цього не сталося. Переговори з поляками щодо нашого експорту не дають результатів. Ба більше: українські фури на території Польщі зупиняють й оглядають. Зерно з них почали висипати та знищувати. До цього додаються образи на адресу водіїв, а міському голові Львова Андрієві Садовому на зауваження закинули, що він розмовляє «бандерівською» мовою.

Після початку масштабного вторгнення російських військ в Україну на територію Польщі втекли близько мільйона наших співвітчизників. Вони отримали там прихисток і допомогу. Студенти й школярі здобувають осві-ту. Більшість українців працевлаштувалися. З огляду на це сваритися із сусідами та союзниками нам не годиться. Але якщо блокада триватиме, сваритися доведеться. При цьому від сварки не виграють ані поляки, ані українці. В економічній «спецоперації» переможе кремль.

Під завісу огляду нагадаю читачам про ще одну «спецоперацію». Вона ведеться у Сполучених Штатах Америки під орудою кандидата на пост президента Дональда Трампа. Її об’є-ктом є американський Конгрес та республіканська більшість у Палаті представників. Конгресмени, як відомо, пішли на двотижневі канікули, не проголосувавши за проєкт бюджету, який, у буквальному сенсі, вистражданий у Сенаті. Там було узгоджено (за пів року!) збалансовану угоду, що включає фінансову допомогу Україні, Тайваню та Ізраїлю з одночасним виділенням коштів на протидію проникненню у США нелегальних іммігрантів.

Утім, за чутками, за час канікул у конгресменів-республіканців збільшилися політичні апетити. Їм потрібна вже не угода, а повна капітуляція конгресменів-демократів. Аж до оголошення імпічменту членам адміністрації Байдена, причетним до «переслідувань» Трампа. Тим часом дія тимчасового бюджету США, схваленого для протидії відтермінованому шатдауну, спливає 19 березня. Далі — новий шатдаун, якщо бюджет не схвалять. На цьому все. Шістдесят мільярдів зависнуть у повітрі. Треба ловити.

Слава Україні!