Ім’я нашого земляка поета Бориса Нечерди увічнене на Алеї Зірок біля Одеського театру опери і балету. Ще замолоду, у своїй другій збірці «Лада» він опублікував поему «Шевченко». Є в цьому творі прозірливо-пророчі рядки:

За всіх часів,

за всіх імперій,

відколи крутиться земля,

як власний вирок

на папері,

тиран

читає

«Кобзаря»!

Влада російської імперії, церковний синод у 1914 році заборонила по всіх усюдах, зокрема й на Україні відзначати 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка.

У 2014 році — в останню декаду лютого — московія спецназом у формі без розпізнавальних знаків захопила будівлі парламенту і уряду АР Крим, незаконно окупувала український півострів. Далі — був Донбас. Цими віроломними діями відзначення 200-ліття українського генія і пророка було усунено з порядку денного, хоч у 2013-му путін і янукович підписали спільний указ про таке святкування.

24 лютого 2022 року путін почав війну проти України, назвавши це повномасштабне мілітарне вторгнення спецоперацією з метою деукраїнізації, яка продовжується вже 743 дні. Співпадіння чи зловмисний намір? — але і ця чорна дата співвідносна до біографії Шевченка: він народився 25 лютого 1814 року за старим стилем. А, як відомо, за церковним календарем — це день святого Тарасія.

Це безвідповідальні вигадки кремля, розраховані на малоосвідченість тамтешнього електорату, що Україну створювали чи то сталін, чи то ленін. Історія українського державотворення охоплює більше тисячу літ. Але саме за російського царату, хижацького самодержавництва в сув’язі з кріпосництвом — муза, пророчий дар і волелюбна поезія Шевченка почали формувати українську націю, засади української державності.

Дмитро Павличко у вірші «Молитва» пристрасно твердить:

Отче наш, Тарасе всемогущий,

Що створив нас генієм своїм,

На моїй землі, як правда, сущий,

Б’ющий у неправду, наче грім.

Ти, як небо, став широкоплечо…

Третій рік у доленосній борні ЗСУ, в єдності тилу і фронту стоїть широкоплечо на захисті міст і сіл України Тарас Григорович. Він захищав Київ і Харків, Маріуполь і Миколаїв, Чернігів, визволяв Херсон і Куп’янськ…

Україно- і шевченконенависництво є смертоносною суттю російської навали. Знищення нашої державності, руйнація суверенітету, духовних скарбниць — не єдина мета Кремля. Насьогодні кожен житель на підконтрольній українській території є черговою ціллю ерефії.

У ці дні прощатимемось з дванадцятьма жертвами нічного влучання бойовим дроном у будинок на проспекті Добровольського в Одесі. Серед них — п’ятеро дітей віком від трьох місяців життя до десяти років.

Українська історія пишеться не тільки кров’ю воїнів, не лише «вражою злою кров’ю», але і крівцею невинних чад, загрожених навіть у лоні материнському. Кілька днів тому Генштаб ЗСУ повідомляв про артилерійські та ракетні обстріли, бомбування сіл і містечок десяти областей. Поліція і прокуратура документує усе нові й нові злочини ерефії — для Міжнародного трибуналу. Але геноцидна кліка, воєнщина росії мають знати, судді цього майбутнього Нюрнбергу свої вердикти можуть починати з посилань на «Кобзар» Шевченка.

А ми житимемо в сім’ї вольній, новій, як заповідав безсмертний Кобзар.