14 липня — День взяття Бастилії. Хотілося щось про Францію написати. Але поки думав, Дональда Трампа підстрелили. І поїхало… У соціальних мережах стрічки перевантажені версіями, міркуваннями та фантазіями про змову і про паралельну реальність. Тим часом непаралельна реальність відходить не на другий, а на двадцять другий план. А якби куля подряпала не вухо, а ніс? Як би подряпина позначилася на долях світу? На продовженні воєн, на вбивствах солдатів і цивільних, на руйнуванні міст, на погрозах застосувати ядерну зброю?

Про законність влади

Ми самі створюємо і підтримуємо міфи про всесилля вождів. Самі приводимо їх до влади і самі падаємо перед ідолами на коліна. Україна у цьому процесі — не виняток. А війна сприяє страхам та призводить до пошуків вітчизняного «бонапарта». Але в нашій країні недовіра до влади — частина історії, закріплена століттями традиція. У цьому сенсі ми є зразком демократії, близьким до Латинської Америки. Поки що, слава Богу, лідерів української опозиції не катують і не скидають із вертольота. Але замкнути у стінах Верховної Ради і заборонити виїзд за кордон — запросто. Або призначити бойового генерала послом, всупереч міжнародній практиці, без агремана країни, що приймає. І, зрештою, виключити з оперативної політики.

Колізії у Конституції та у виборчому законодавстві фактично забороняють проведення виборів, поки на території країни діє воєнний стан. Це одна з розумних юридичних норм. Що-правда, пов’язану з нею проблему легітимності чинної влади усунути поки що не вдається. І навряд чи вдасться. Під час голосування у Верховній Раді слід набрати конституційну біль-шість. Але як її набрати, якщо звичайну більшість «Слуга народу» не може сколотити без під-тримки опозиції? У такій ситуації Верховну Раду варто було б розпустити і призначити нові парламентські вибори. А це неможливо одразу з трьох причин. По-перше, на всій території країни діє воєнний стан. По-друге, на частині території ведуться бойо-ві дії і не можна забезпечити безпеку виборчого процесу. І по-третє, ніхто не знає, як рахувати голоси українських виборців на окупованих територіях.

Якщо міркувань щодо проведення парламентських виборів недостатньо, можу підкинути ще п’ять-шість аргументів. Вони свідчать, що виборчий процес в умовах російської агресії та окупації п’ятої частини України є непростим питанням. Так, жоден із наведених аргументів не стосується легітимності української влади загалом. Так, міркування про її незаконність — пропаганда москалів і вона не коштує ламаного гроша. Однак від проблеми незмінності влади під час війни нікуди не подітися. Наші знавці виборчого та конституцій-ного права пропонують способи, один абсурдніший за інший. Щось на зразок скасувати воєнний стан на п’ять хвилин, провести вибори і повернутися у вихід-не становище. Або прийняти тимчасову воєнну конституцію і так далі. Найрозумніша пропозиція — скоріше закінчити війну. Але це, як розумієте, вже не теорія.

Трамп не жартуватиме

Але повернемося до підстреленого діяча і до розкладу полі-тичних сил у США, найбільшій державі-союзниці України. Найцікавіше у цьому розкладі, що він — константа. Залізобетонна. Як і передбачалося, 16 липня на з’їзді Республіканської партії у Мілоукі Дональда Трампа номінували як кандидата на пост президента. Із пластиром на правому вусі, з кулаком, піднятим у відомому жесті, під грім оплесків фанатів номінант по-обіцяв повернути США велич. І заодно представив кандидата у віцепрезиденти. Це сенатор із штату Огайо Джей Ді Венс. Правішої і радикальнішої від цієї людини Трамп нікого не знайшов. І навряд чи шукав.

Це у демократів практикуються компроміси, розподіл обов’язків, баланси сил та прихильників. Республіканці цінують силу та натиск. Очікується, що сенатор від Огайо посилить позицію Трампа з усіх ключових питань політики. Як внутрішньої, так і зовнішньої. Він підключить до підтримки майбутнього президента (зі стійкою репутацією бізнесмена) так званий «іржавий пояс», бідноту Середнього Заходу. Саме ця частина населення підтримує ізоляціонізм у США та протестує проти будь-яких «надмірних» витрат. У тому числі на НАТО та «на Європу, яка зажерлася». Про підтримку України й говорити годі. Він прихильник її скорочення. Один із високопосадовців Єврокомісії на правах анонімності вже встиг заявити: кандидат у віцепрезиденти США для нас — катастрофа.

Проте, найбільша небезпека в тім, що сенатор від Огайо прихильник негайних переговорів із путіним. І заради нормалізації відносин москви та Вашингтона готовий йти на великі поступки. Цілком імовірно, за рахунок інтересів нашої країни. У Конгресі Джей Ді Венс був одним із іні-ціаторів відомої «затримки»

60-мільярдної допомоги Україні, а якби від нього залежало, не надав таку допомогу нам ніколи. Але тут необхідно уточнити: у принципових питаннях — останнє слово за Трампом. Як він вирішить, так і буде. Тобто, для України втрачено не все. На нинішньому етапі великий Дональд думає лише про те, щоб виграти вибори, та намагається насипати суперникові солі під хвіст. Але після інавгурації у господаря Білого дому з’являться інші клопоти.

Сі Цзіньпін за допомогою «нейтралітету», вочевидь, вичавив із росії все, що міг. Він поверне КНР до звичної «мирної» торгової війни зі Сполученими Штатами, руйнуючи американську автомобільну промисловість, електроніку і навіть частину оборонки. Якщо пам’ятаєте, повертати велич своїй країні Трамп, будучи президентом, почав з протидії китайській за-грозі. До цього, хочеш чи не хочеш, доведеться повернутися. А це потребує часу та ресурсів. Від зовнішньої політики Трампа (якщо, звісно, його оберуть) насамперед постраждає Європа. Жодного розгойдування не буде. Фінансування всіх міжнародних організацій, не лише НАТО, опиниться під загрозою американського блокування. Схожого на здирство. Саме на цьому наполягав під час спілкування з Трампом угорський прем’єр Орбан. Така практика принесла Угорщині дивіденди у Євросоюзі. Принесе дивіденди і Трампу. Скрізь. «На війни» всім, без винятку, доведеться розщедритися.

Слава Україні!