З історії Чорноморського пароплавства

Наприкінці грудня 1979 року за рішенням керівництва СРСР, яке очолював Л. І. Брежнєв, до Афганістану було введено радянські війська. Ця незрозуміла, але необхідна, як пояснювали радянські газети, війна, врешті-решт тривала майже 10 років і забрала життя тисяч радянських солдатів і офіцерів. Про ту війну знали всі.

Але була ще одна війна. Її також вів Радянський Союз. Вона мало кому була відома, а почалася у 1975 році в далекій африканській країні — Анголі. Країна ця багата на алмази, золото, мідь та інші корисні копалини. Ангола була португальською колонією. І щойно колонізатори пішли — у країні спалахнула громадянська війна, яка тривала майже тридцятиліття, до 2002 року.

За владу почали боротися кілька угруповань із вигадливими назвами, яких я не пам’ятаю. Але добре пам’ятаю, що Радянський Союз підтримував прокомуністичне угруповання. В Анголу почали відправляти військових спеціалістів. Усі вони давали підписку про нерозголошення. Але незвичні умови життя на африканському континенті — спека, укуси отруйних комах, смертельні хвороби, та й самі військові дії — багатьом радянським людям коштували життя.

Що стосується Чорноморського пароплавства, то за наказом Москви було виділено групу великотоннажних суден для доставки в Анголу зброї та боєприпасів. З моряків також брали підписку про нерозголошення. Але ці рейси були настільки небезпечні, що могли і морякам коштувати життя.

Як підтвердження цього — випадок, який стався через десять років після початку громадянської війни. Влітку 1986 року в ангольському порту Намібе стояли два чорноморські теплоходи — «Капітан Чірков» та «Капітан Віслобоков», вони вивантажували танки. Вночі диверсанти під обидва теплоходи заклали міни. Пролунали вибухи. Судна почали тонути. Але моряки обох суден встигли завести під днища пластирі і швидко відкачати воду, що потрапила в трюми.

«Капітан Віслобоков» після ремонту в Луанді взяв курс на Іспанію. Його подальше відновлення було визнано недоцільним, судно продали на злам. А відремонтований «Капітан Чірков» 27 серпня своїм ходом прибув до Одеси для капітального ремонту.

Зустрічало екіпажі керівництво міста та пароплавства. Нагадую, що в 60—70-і роки в Одесі з’явився Південно-Західний житловий масив, там квартири отримували і моряки. Але черги були великі. Проте члени екіпажів, які повернулися з Анголи, за свої героїчні дії були нагороджені квартирами позачергово.

Окрім радянських військових фахівців, для допомоги прокомуністичному угрупованню були направлені і кубинські війська. У ті роки Куба, яка позбавилась американської «опіки», і де до влади прийшов Фідель Кастро, повністю залежала від Радянського Союзу. Судна ЧМП постійно доставляли на Кубу продовольство та інші життєво необхідні товари. І коли радянський уряд звернувся до Фіделя Кастро по військову допомогу Анголі, він не відмовив: в далеку африканську країну були відправлені так звані «кубинські добровольці».

Для перевезень «добровольців» до країн Африки, де також, як в Анголі, палахкотіла громадянська війна (наприклад, в Ефіопії), ЧМП виділило декілька пасажирських суден. В їх числі був лайнер «Адмірал Нахімов», який вже мав досвід військових перевезень на Кубу в 1962 році, під час Карибської кризи. Тоді він привіз близько трьох тисяч радянських військовослужбовців у картатих сорочках під виглядом «сільськогосподарських робітників».

Це судно — двотрубний багатопалубний величезний лайнер німецької споруди — увійшло до складу ЧМП у 1957 році. Порт приписки — Одеса. Капітаном було призначено досвідченого моряка, який пройшов Другу світову війну, Миколу Антоновича Соболєва.

Влаштувавшись в Одесі, «Адмірал Нахімов» почав працювати на кримсько-кавказькій лінії. Комфортабельне, гарне судно одразу завоювало симпатії пасажирів. І хоча на кримсько-кавказькій лінії працювало чимало пасажирських суден, але потрапити на «Адмірал Нахімов» було непросто. Квитки на лайнер замовлялися за кілька місяців.

І раптом — «Адмірал Нахімов» зник! Чимало пасажирів, які замовили заздалегідь квитки, почали скаржитися в пароплавство і навіть писати обурені листи до газет — куди подівся «Адмірал Нахімов»? Але відповіді не було.

Більше півроку лайнер «Адмірал Нахімов» ходив із Куби до Африки і назад. В Африку він возив «кубинських добровольців». А з Африки повертався із сумним вантажем.

Зрештою лайнер повернувся до Одеси. Минали роки. Капітан «Адмірала Нахімова» Н.А. Соболєв пішов на пенсію.

А потім — катастрофа… 31 серпня 1986 року, здійснюючи черговий рейс кримсько-кавказькою лінією, «Адмірал Нахімов» зіткнувся з балкером «Петро Васєв». І затонув. Це сталося неподалік Новоросійська в Цемеській бухті. На борту було близько півтори тисячі пасажирів. Майже п’ятсот із них загинули.

Про цю трагедію написано багато і повторюватися не буду. Я просто хотів розповісти про засекречені рейси «Адмірала Нахімова» та інших пасажирських лайнерів, які стали часткою історії Чорноморського пароплавства.