Перед виступом зірок у шоу Гарріс-Трамп, як годиться, вийшли артисти на розігрів. Вихованці Бідзіни Іванішвілі в Грузії та кишинівські європейці Майї Сандул у Молдові. Для «грілок» навряд чи написали професійний сценарій, але вибори у двох колишніх радянських республіках підготували українських глядачів до висновку, що чудес у політиці не буває.

Грузія

Усе йшло до того, що «Грузинська мрія» надовго залишиться при владі. Не бачити цього означало не бачити реальності і думати про країну так, начебто триває «Революція троянд», начебто не було президента Саакашвілі, не було п’ятиденної війни 2008 року, не відбулося відокремлення Абхазії та Південної Осетії, а олігарх із грузинським прізвищем накопичує мільярди в москві. Але все це було і є. Повернути минуле грузини не можуть так само, як росіяни не можуть повернути Радянський Союз без війни. Без великої війни, як тепер переконується путлер.

Але більшість грузинських виборців, як з’ясувалося, нової війни не хочуть. Гордий, волелюбний народ вважав за краще змиритися з втратами та відшкодувати не отриману вигоду торгівлею винами, мандаринами і «боржомі». Вони зробили вибір. В історії є приклади, коли свобода, гордість і навіть демократія поступаються перед неможливістю захистити ці цінності. До речі, грузинська держава з таким уже стикалася. Антанта 1921 року без вагань віддала Грузію на поталу більшовикам. Однак за радянських часів волелюбний і гордий народ не розгубився. Незважаючи на масові репресії, йому вдалося сформувати систему тотальної корупції, яка сприяла б виживанню. І навіть процвітанню під ярмом. Ця система пережила Сталіна, Хрущова, Горбачова, Шеварнадзе. А Саакашвілі (борець із корупцією) заслужив ненависть населення.

Молдова

Більшість молдован, як і частина українців, жили в совку на десятки років менше, ніж росіяни. Придністровська «незалежність» виникла не на порожньому місці, а там, де була Молдавська автономія у складі Української Радянської Соціалістичної Республіки. Але поряд була і є родинна Румунія. З тією ж мовою, що в Молдові, але член Європейського Союзу та НАТО. Частина молдован виступає за об’єднання із «великою батьківщиною». Ця ідея не має підтримки населення, але допомагає відстоювати, як тепер кажуть, національну ідентичність. Відтак для Молдови двері до європейської спільноти давно були напіввідчинені. Це визнавали навіть президенти-соціалі-сти, а Майя Санду просто зафі-ксувала ситуацію. Але не без ускладнень.

МРСР, як і всі республіки в совку, економічно не була самостійною. До центру її прив’язали як постачальника продовольства для москви. Втративши величезний ринок збуту, Молдова зіткнеться і вже зіштовхується з великими труднощами. Цілком і швидко переорієнтувати продуктовий експорт на Євросоюз неможливо. Цим користуються молдовські олігархи, які заробляють гроші у столиці колишньої імперії. За вказівкою кремля вони перешкоджають руху молдовської держави на захід. І на останніх виборах зробили все, щоби Майя Санду не перемогла. Але вона перемогла, хоч у руках її опонентів залишаються економічні важелі.

Перед виходом на сцену зірок

Цей огляд писався у день, коли у Сполучених Штатах Америки відбувалися вибори президента країни та до Конгресу (Сенату і Палати представників). Результат цих виборів стане відомим не одразу. По-перше, тому, що достроково проголосувати встигли сім мільйонів американців особисто чи поштою. А по-друге, тому, що можливий перерахунок голосів у кількох штатах на вимогу зацікавлених осіб. Колегію виборщиків президента США до цього перерахунку сформувати не вдасться. І з тієї ж причини (перерахунки в кількох штатах) не вдасться визначити конгресменів, які перемогли на виборах. Так відбувається не вперше, але зазвичай паузу тримають спокійно навіть тоді, коли результат очевидний. Однак зараз Дональд Трамп має намір оголосити про свою перемогу негайно. Не чекаючи на офіційні цифри. А якщо цифри не зій-дуться з його розрахунками, заволати «у мене вкрали перемогу» і спровокувати другий штурм Капітолію.

Чи вдасться Трампу повторити старий трюк, дізнаємося найближчим часом. Та поки що в усьому світі готуються до справжньої чи уявної перемоги старого фокусника. Й особливо готуються до цього партнери США у Європі. У Європейському Союзі та в НАТО не полінувалися скласти й частково опублікувати плани на випадок «трампотрясіння» у сфері безпеки та підвищення тарифів в американсько-європейській торгівлі. Цікаво, що планів на випадок перемоги Камали Гарріс у Європі нема. У Старому світі вірять, що у такому разі боягузлива політика Байдена за нового президента продовжиться. Зі страхами перед «ескалацією» російської агресії в Україні та обережністю на Близькому Сході.

У нашій країні експерти, політики і всі, хто «в темі», досі не визначилися із симпатіями. Трамп неодноразово заявляв, що у разі своєї перемоги припинить війну в Україні за 72 години. З такою ж частотою в інтерв’ю та в публічних виступах кандидат на пост президента США говорив про добрі стосунки і наміри порозумітися з тим, хто веде війну в Україні. У таких заявах нема логіки. «Як порозумітися?» і «Як зупинити?», якщо путлер взагалі не відповідає Трампу. У московських ЗМІ, близьких до кремля і від кремля далеких, раніше натякали на готовність обговорювати з Вашингтоном якісь проблеми. Тепер – мовчанка. Обговорюється ультиматум, висунутий під час швейцарського «Саміту миру». Наша країна, на думку москви, має капітулювати і віддати росіянам кілька областей та АРК Крим. Без варіантів. Дональд Трамп про цей ультиматум, певно, не чув. Якщо ж і чув, то не зрозумів, що не Україні, а саме йому пропонують здатися. А не порозумітися.

Камалі Гарріс, якщо вона виграє вибори, не треба нічого пояснювати про ультиматуми. Вона є співавторкою політики недопущення ескалації. Агресорам сходить з рук загибель наших дітей, смерть цивільних і солдатів, окупація української землі та руйнація українських міст. Вважати, що, ставши президенткою США, Камала Гарріс змінить політику Байдена, може лише наївна людина. У нашій країні за роки повномасштабної війни наївних людей не залишилося. За будь-якого результату заокеанських виборів — наш вибір незмінний. Вижити.

Слава Україні!