Чому розпався Радянський Союз і чому Російська Федерація вийшла з нього першою? Моя відповідь така. Радянський Союз був імперією, а імперії існують лише за рахунок сильного центру. Соціалізм як економічна модель суспільства зазнав у Радянському Союзі повного банкрутства, а відтак центр суттєво ослаб. Після 74 років блукання економічними манівцями слід було повертатися до нормальної моделі суспільства, базованої на свободі громадян і змагальності суб’єктів економічної діяльності, тобто на капіталістичній економічній і політичній основі.

Але повернення в русло світової цивілізації мало бути дуже болючим (згадайте лихі дев’яності). Аналітики російських спецслужб це очевидно передбачили. Радянський Союз міг розпастися у некерований спосіб під час цього переходу. Військові конфлікти між окремими суб’єктами і взаємні образи могли поховати назавжди саму ідею відродження «великої імперії». Один із законів контролю спецслужбами за суспільними процесами полягає у тому, щоб очолити небажані політичні процеси, якщо їх не можна уникнути. Тому Російська Федерація вийшла з Радянського Союзу першою.

ТЕПЕР болючі процеси економічної і політичної трансформації суспільства асоціювалися вже не з недолугою імперією, а з власною незалежністю. Тобто народи мали сприйняти економічний колапс дев’яностих як плату за політичну незалежність. Цей колапс мав підсилити ностальгію за «славним» минулим і створити психологічні передумови для майбутнього відродження колишньої імперії вже на новій потужній економічній основі, прив’язавши ще сильніше території, що звідали «блага» незалежності, до центру.

Тобто Російська Федерація вийшла першою з Радянського Союзу, щоб незабаром взяти реванш за втрачену колишню імперську могутність. І вона послідовно готувалася до цього реваншу. У той час, як нові незалежні держави почали активно роззброюватися, скорочуючи свої армії і знищуючи цілі класи власної зброї, Російська Федерація, навпаки, попри схожі з усіма новими незалежними державами економічні труднощі, викуповувала у них їхнє озброєння. Куди ділася потужна стратегічна авіація України, якої нам тепер так бракує? Продали в РФ. Куди ділася велика кількість потужних балістичні ракет України, яких нам тепер так бракує? Продали в РФ, а шахти підірвали (для чого?). Куди ділися колосальні запаси протипіхотних мін, які тепер нам такі необхідні? Знищили через непотрібність. Куди дівся величезних бронетанковий парк України, якого нам також тепер бракує? Порізали на металобрухт, на щастя, не весь. Ми не хотіли витрачати на утримання цього озброєння власних коштів, а нині сплачуємо за це життями кращих українців. На довершення — руйнування нашої армії і спецслужб у часи улюбленця черні — президента Януковича, коли Міністерство оборони і Службу безпеки України очолили громадяни Російської Федерації.

На зорі незалежності ми мали ще одну компоненту нашої безпеки, існування якої перекривало всі наведені вище втрати — ядерну зброю. Україну потрібно було позбавити такого захисту. Самотужки РФ цього не могла зробити. Скільки б не викуповувала у нас РФ ядерні заряди (а їх у нас було дуже багато), навіть невеликої їх кількості, що залишалася, у разі війни було б достатньо для завдання непоправної шкоди колишній метрополії чи й її біологічному існуванню взагалі. Тут потрібна була зовнішня підтримка, яка дозволяла б вирішити це питання докорінно. І таку підтримку надали Сполучені Штати і Велика Британія. Так з’явився Будапештський меморандум.

Будапештський меморандум — це документ, підписаний 5 грудня 1994 року в рамках зустрічі у Будапешті. Він містить гарантії безпеки для України в обмін на її відмову від ядерної зброї. Підписантами стали Україна, Росія, Сполучені Штати Америки, Велика Британія. Останні три країни зобов’язалися забезпечити, зокрема, дотримання такого принципу — утримуватися від загрози силою чи її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України.

20 років — це термін, необхідний для підготовки великої війни. Друга світова війна почалася, як це й передбачалося у 1919-у, через 20 років після Першої. Умови Версальського мирного договору створили економічні й полі-тичні умови для спроби Німеччини взяти реванш за поразку у Першій світовій війні та її ганебне приниження після неї. Створення Радянського Союзу з його нав’язливою ідеєю світової революції за активної економічної і політичної підтримки західних країн та його захмарне озброєння створили ще одну передумову цієї війни. І ця найкривавіша війна в історії людства відбулася.

Російській Федерації також вистачило 20 років для підготовки великої війни. Захід створив сприятливі економічні умови для відродження її економіки й військової потуги. За ті 20 років РФ заробила трильйони доларів на продажу енергоресурсів: нафти і газу. Рівно через 20 років після підписання Будапештського меморандуму (згадайте Версальський мирний договір), у 2014-у Росія порушила територіальну цілісність України в рамках гібридної війни, а в 2022-у почала широкомасштабне вторгнення. Зараз вона окуповує близько 20% території нашої держави. Тобто Росія грубо порушила засадничий пункт Будапештського меморандуму.

Росією легко керувати. Після Першої світової війни Захід побудував у Радянському Союзі тисячі підприємств важкої промисловості, і це дало можливість створити стільки озброєння, що воно в рази перевищувало озброєння решти світу, включно з Німеччиною. І Радянський Союз розпочав Другу світову, напавши разом з Німеччиною на Польщу. Тепер правонаступниці Радянського Союзу — Російській Федерації дали гроші, точніше, дали заробити шалені гроші на продажу нафти й газу, і РФ знову напала. Отже, дай Росії зброю — і вона на когось нападе. Дай їй гроші — вона на них купить зброю і знову на когось нападе. Такий менталітет у цього народу. Це слід враховувати.

А що ж інші підписанти меморандуму: Сполучені Штати і Велика Британія? Вони реально допомагають нам. Без їхньої підтримки Україна вже давно була б окупованою московитами. Допомагають. Але як? Якщо на початку війни ми на десять російських гарматних пострілів могли відповісти одним, то майже через три роки війни — ура! — лише на три російські постріли одним. Усі роки війни ми стикалися з абсолютною перевагою московитів у повітрі. Лише в останні місяці, нарешті, з’явилися у нас сучасні американські літаки F-16, але все ще без відповідного ракетного озброєння. Своїми балістичними ракетами наші союзники забороняють бити по території ворога, а власні ми тільки-но створили і ще не запустили у серію. З усього видно, що ми воюємо зі зв’язаними руками і що лише героїзм наших воїнів, не порівняний з військовою спроможністю російського бидла, дозволяє нам тримати паритет на полі бою.

І СКІЛЬКИ триватиме така дивна війна? Це запитання не до Росії. Її народ відстав від українського у своєму цивілізаційному розвитку на шість тисяч років (за 5500 років до нової ери на території України вже існувала високо розвинута землеробська Трипільська культура, а у 500 році нової ери московити ще жили у кам’яній добі, не знали землеробства і займалися людожерством). Як і всі примітивні цивілізації, вони розуміють тільки мову сили. Маючи лише 1,5% світового ВВП, Росія все ще впевнена у своїй спроможності захопити Україну. Саме кволість допомоги Україні від цивілізованого світу посилює цю впевненість. Цивілізований світ — це слон, а Росія — це моська. Однак ця моська гавкає на слона, впевнена, і не безпідставно, у своїй силі, вважаючи, що у цього слона глиняні ноги. А слон усім своїм видом показує, що він цієї моськи боїться.

То скільки ж триватиме ця дивна війна? Це запитання — до цивілізованого світу, який вперто демонструє своє небажання побороти Росію. Він не хоче зрозуміти, що Росія — це не звичайна держава, а, за влучним висловом американського президента Рональда Рейгана, імперія зла. І питання з нею слід вирішувати кардинально. У мене є підозра, що війна триватиме до останнього українця, здатного тримати зброю у руках. Лише тоді Захід зрозуміє, що це не лише наша війна, а передусім — його війна, але для нього це вже буде занадто пізно.

Отже, всі підписанти Будапештського меморандуму, крім України, або грубо порушили всі його пункти, або ж неналежним чином їх виконують. Чи доцільно Україні залишатися єдиною країною, що дотримується всіх умов меморандуму? Може, і нам потрібно піти слідом за іншими підписантами й відкликати свою згоду на позаядерний статус України?

Росія розуміє лише мову сили, а ядерна зброя — це дуже авторитетна сила для держави з примітивним геостратегічним мисленням. Ми повинні створити ядерну зброю і засоби її доставки швидше, ніж закінчаться наші солдати.

Які ж у нас стартові умови для такого амбітного проєкту? Україна має 15 енергоблоків на чотирьох атомних електровнях: Запорізька АЕС — 6 блоків ВВЕР-1000 (територія станції тимчасово окупована Росією), Південноукраїнська АЕС — 3 блоки ВВЕР-1000, Рівненська АЕС — 4 блоки ВВЕР-440 та ВВЕР-1000, Хмельницька АЕС — 2 блоки ВВЕР-1000. Загалом вони виробляють приблизно 50% електроенергії країни. Для порівняння: США мають 93 ядерні реактори, а Росія — 38.

Україна має значні запаси власної уранової руди — 170 тисяч тон. Для порівняння: в Австралії таких запасів 1,7 млн тон. Українська руда доволі бідна і містить урану лише 0,03% — 0,15%. На більшості родовищ світу ця концентрація — 0,1% — 1%. З цієї кількості урану лише 0,7% становить ізотоп урану-235, що й використовується як ядерне паливо. Решта урану в руді — це доволі інертний щодо розчеплення ізотоп урану-238. Ядра урану-235 діляться за допомогою будь-яких нейтронів, як теплових, так і швидких, але переріз поглинання нейтронів ядрами урану-235 суттєво більший для теплових нейтронів. Ядра урану-238 ефективно діляться лише при поглинанні швидких нейтронів. У типовому реакторі внаслідок ланцюгової реакції виникають нейтрони з довільними швидкостями, але використання у ролі теплоносія води, як і графітових стрижнів, уповільнює їх і робить більшість з них тепловими.

Атомні електровні України за рік споживають приблизно 2400 тон української руди. Поки що технологія споживання руди у нас досить примітивна. До повномасштабної війни ми вивозили руду до Росії, де з неї виділяли ізотопи урану, суміш ізотопів збагачувалася за рахунок ізотопу урану-235 і з неї виготовлялися тепловиділяючі елементи (ТВЕЛи), що містять приблизно 97% урану-238 і 3% урану-235. Ці ТВЕЛи після разового використання знову поверталися в Росію для подальшого зберігання. Якщо зважити, що при використанні ТВЕЛів із 3% урану-235 вигорає лише 2%, тобто лише 2% запасу енергії ТВЕЛів, а решта цього запасу просто дарувалася сусідній державі, то інакше як марнотратством це не назвеш. За такого підходу наших запасів руди вистачить десь на 70 років.

А чи можна використати всі 100% урану в ядерній енергетиці? Виявляється, можна. З відпрацьованих ТВЕЛів відділяються 3% високоактивних елементів, 1% залишків урану-235 та 1% плутонію-239, що утворився в реакторі при опроміненні урану-238 швидкими нейтронами, які при будь-яких механізмах уповільнення нейтронів завжди присутні в реакторі. При поділі ядра урану-235 у середньому виділяється 2,5 нейтрона. Один нейтрон іде на підтримку ланцюгової реакції, а решта поглинається ураном-238, який перетворюється в ізотоп урану-239, а після його розпаду — у плутоній-239. Насправді плутонію утворюється значно більше, ніж 1%, але решта його разом з ураном-235 розщеплюється, збільшуючи виді-лення теплової енергії реактором приблизно на 30%. З отриманих чистих компонент змішуванням їх у потрібних пропорціях знову виготовляються нові ТВЕЛи і відбувається новий цикл використання урану. На кожному такому циклі втрачається лише 3% високоактивних відходів, а решта отриманих ізотопів знову впроваджується у дію. Таких циклів можна провести доволі багато, кожного разу додаючи до виділених 1% урану-235 та 1% плутонію-239 лише 1% додаткового урану-235. При цьому відбуватиметься поступове накопичення запасів урану-238, оскільки не вистачатиме урану-235 і плутонію-239 для створення нових ТВЕЛів. Але чекати на використання урану-238, судячи з усього, доведеться не довго, оскільки він є перспективним паливом для майбутніх атомних реакторів на швидких нейтронах. Якщо використовувати такий замкнений цикл, то українських запасів уранової руди вистачить уже на 3500 років виробництва електрики на нинішньому рівні. Так це робить переважна більшість країн світу.

А де ж тут українська ядерна бомба? Вона — у відпрацьо-ваних ТВЕЛах. Річне викори-стання урану-235 в Україні становить приблизно 17 тон. Кількість плутонію-239, напрацьована у 15 ядерних реакторах, становить десь 4,7 тони. Бомба, яка зруйнувала Нагасакі, містила 6 кг плутонію-239 і мала потужність 21 тисячу тон у тротиловому еквіваленті. Це середньостатистична ядерна бомба, яка є на озброєнні ядерних країн світу. З плутонію, отриманого з відпрацьованого за рік ядерного палива України, можна зробити приблизно 800 таких бомб. То у чому ж проблема? Проблема — у стані масової свідомості українців і політичній волі керманичів України. До речі, світові запаси плутонію у циві-льному секторі економіки щорічно зростають на 75 тон.

ШЛЯХ до української ядерної бомби такий.

1. Створення сховищ для відпрацьованого ядерного палива і високоактивних ізотопів. Жоден грам відпрацьованого палива не можна вивозити за межі України. (Наскільки я знаю такий крок уже зроблений, і в Чорнобильській зоні у 2021 році введене в експлуатацію сховище для відпрацьованого ядерного палива). Після звільнення Донбасу нема сенсу відроджувати його вугільні копальні. Енергія, що виділяється при згоранні вугілля, у мільйон разів менша, ніж та, що виділяється при діленні ядра, у перерахунку на один атом. З цього слід виходити, плануючи енергетичне майбутнє України.

2. Освоєння технології збагачення природного урану його ізотопом — ураном-235 і виготовлення на цій основі власних ТВЕЛів. Центрифуги, які використовуються для цього, не є тепер чимось унікальним.

3. Освоєння технології переробки відпрацьованого ядерного палива для виділення з нього всіх його основних компонент: високоактивних відходів, урану-238, урану-235, плутонію-239. Для цього потрібно вивести на сучасний рівень нашу хімічну промисловість і хімічну науку.

4. Повторне використання відповідних компонент для створення нових ТВЕЛів. Ця технологія тепер також не є чимось унікальним.

5. Використання частини виробленого плутонію-239 для створення власної ядерної зброї. Технічних проблем тут достатньо, але жодна з них не має принципового характеру.

6. Початок власних досліджень щодо створення реакторів на швидких нейтронах. Приведення експериментальної базу провідних вишів України і галузевих наукових інститутів до рівня сучасних вимог.

7. Початок широкомасштабних досліджень керованого термоядерного синтезу для створення у майбутньому на цій основі термоядерної енергетики і власної термоядерної зброї. Тут потрібен розвиток усіх головних напрямків точних і прикладних наук.

Як бачимо, створення ядерної бомби не вимагає жодних додаткових технологій, крім тих, що вже використовуються у світі для створення замкненого паливного циклу і можуть бути використані для українських атомних електровень. Усі ці технології широко висвітлені у науковій літературі відкритого доступу і вимагають для своєї реалізації лише професійних рук та відповідного фінансування.

Рішення потрібно ухвалювати швидко, поки ще є кому зі зброєю в руках захищати нашу землю, хоча часу не так багато. Але слід переконати наших союзників у необхідності та невідворотності такого кроку.

Перші п’ять із зазначених вище пунктів — це наша най-ближча перспектива. Для розуміння віддаленішої перспективи ми маємо виходити з неминучості нової війни з Росією або тим новим державним утворенням, до якого увійде її територія. Що було, те й буде — такого світоглядного наративу маємо дотримуватися.

Для того, щоб якомога віддалити цю війну, ми повинні радикально змінити стиль нашого життя.

По-перше, починати слід з освіти дітей. Потрібно знову відродити високий статус точних наук у школі й суспільстві. Не можна миритися із сьогоднішніми реаліями, коли більшість студентів технічних вишів не здатна оволодіти вищою математикою. Її базові операції диференціювання та інтегрування вони просто не можуть осягнути через низьку математичну підготовку у середній школі. Здебільшого вона на рівні незавершеної початкової освіти.

По-друге, розвиток вітчизняної науки має стати пріоритетом діяльності української держави. Без високопрофесійних науковців ми не зможемо йти в ногу з науковим прогресом людства, не зможемо створювати власну зброю, яка була б надійним стримуючим фактором проти агресії нашого споконвічного ворога.

У 2022 році у Сполучених Штатах уперше в світі вдалося реалізувати термоядерний синтез, за якого енергія, що виділилася при термоядерній реакції, у півтора рази перевищила енергію імпульсу 192 лазерів, сфокусованих на пігулці із суміші дейтерію і тритію. Ця установка обійшлася країні у 3,5 мільярда доларів. І це лише один з величезної кількості наукових напрямків, що підтримуються державою. Тому не дивно, що ми молимося на американські танки, літаки, ракети тощо. Не копійки виділяти на розвиток науки в Україні в обмін на безліч паперів, написаних науковцями, замість реальних результатів їхніх досліджень, для яких у них просто нема сучасної експериментальної бази, а реальні гроші для досягнення вагомих наукових результатів. Тоді у нас буде і замкнений паливний цикл в атомній енергетиці, і власна ядерна зброя, і власні засоби її доставки.

По-третє, усі наші наступні мирні проєкти мають оцінюватися з точки зору їх корисності у майбутній війні. На прикладі нинішньої російсько-української війни ми бачимо, що за всі наші стратегічні помилки у плануванні перспектив України доводиться платити кров’ю її найкращих синів.

Я впевнений, що війни можна уникнути, лише маючи військову й економічну перевагу над нашим потенційним ворогом. Тож будьмо сильними! Довга дорога починається з першого кроку. А перший крок — це зміна нашого ставлення до Будапештського меморандуму у масовій свідомості й у свідомості очільників держави.

Автор висловлює щиру подяку професору Михайлові Борисовичу Кравченку за плідні обговорення всіх заторкнутих у статті питань. Цими днями його не стало. Світлій пам’яті про нього служитиме ця стаття.

Валерій ШВЕЦЬ,

доктор фізико-математичних наук,

професор, академік Академії наук Вищої школи України.