Нинішній бердичівський рабин розповідав. Коли його дружина їздила до США, її там запитали: «Де ти зараз живеш?» — «У Бердичеві», — відповіла жінка. Її співрозмовники були дуже здивовані: «В якому Бердичеві? Він що, насправді існує?».

Євреї називали Бердичів Волинським Єрусалимом, адже там проживав один із єврейських святих — цадик Леві Іцхак Бен Меїр, могилу якого навіть зараз, під час війни, відвідують люди з усього світу. Розташований на перехресті шляхів, Бердичів був величезним центром торгівлі: тут щороку проводилося десять великих ярмарків, завдяки чому місто швидко набуло ролі найголовні-шого банківського центру Російської імперії, хоча згодом банківська діяльність перемістилася до Одеси, де був морський порт. Саме у Бердичеві народився всесвітньо відомий англійський письменник Джозеф Конрад, тут, у соборі Святої Варвари, інший всесвітньо відомий письменник Оноре де Бальзак вінчався зі своєю коханою Евеліною Ганською…

Під час престуру «Громади Житомирщини в умовах воєнного стану. Виклики та досягнення», організованого Харківським пресклубом, медійники із 13 областей, серед яких і журналістка «Чорноморських новин», відвідали Бердичів і переконалися, що він таки існує, живе, зберігає свою неповторну культурну та історичну спадщину, працює, змінюється і бореться разом з усією країною за перемогу.

Як «М’ясовита» поділилася з «Бащинським»

Після знайомства з роботою місцевої влади вирушаємо на околицю міста, де на колишньо-му військовому полігоні із 2014 року працює велике сучасне м’ясопереробне підприємство. Власником ТОВ «М’ясовита» є польська фірма «Інкога». Кінцеві бенефіціари — Якуб і Малгожата Стемпелі. Підприємство працює на сучасному обладнанні та українській сировині: свинині, яловичині, м’ясі птиці. Сировину купують у західних регіонах, а готову продукцію продають по всій країні, хоча спочатку планувалося, що підприємство орієнтуватиметься на європейський ринок.

За словами директора Геннадія Галецького (на знімку), у розвиток бізнесу було вкладено понад 20 мільйонів євро.

— Від початку війни ситуація погіршилася, зменшився ринок збуту, виробничі потужності простоювали, — розповідає він. — Тож коли НКП «Бащинський», розташоване поблизу Костянтинівки, звернулося з проханням про релокацію свого підприємства до Бердичева, керівництво компанії «М’ясовита» без вагань погодилося поділитись із колегами територією.

«Бащинський» переїхав разом із своїми технологіями, колективом працівників і частково — з обладнанням. Відтак уже майже два роки обидва підприємства працюють під одним дахом, залишаючись автономними виробниками. Завдяки цьому релокований бізнес став страте-гічним партнером й одним із провідних роботодавців міста.

«М’ясовита» працює у три зміни, випускаючи понад 300 видів смачної продукції, до 1500—1700 тон на місяць. В асортименті — широка лінійка варених ковбас, напівкопчені, варено-копчені, сирокопчені ковбаси, сардельки, сосиски, снеки, м’ясо гриль, делікатеси.

Середня заробітна плата на підприємстві — 14000 плюс дворазове безкоштовне харчування та підвезення фірмовим транспортом працівників на роботу й додому.

— На підприємстві існує проблема з чоловіками, — зауважує Геннадій Галецький. — Із 350 працівників — 107 чоловіків, 27 з яких воюють, один загинув і 40 мають бронь.

Під час прогулянки територією підприємства бачимо, що тут — європейський підхід до виробництва, сучасні протоколи та технології якості, які роблять продукцію смачною, безпечною і затребуваною на ринку. Тут нема сторонніх запахів і жодна мишка не прорветься у ковбасний цех, бо є аж три рівні захисту від гризунів.

Продукція «М’ясовитої» — апетитна й смачна їжа і в шкільній їдальні, і під час сімейного застілля, і як пайки для наших захисників.

Серед компаній класу «Виробництво м’ясних продуктів» за найбільшим виторгом ТОВ «М’ясовита» посідає почесне сьоме місце в Україні.

Беззаперечно, після відвідування журналістами цього сучасного виробництва у «М’ясовитої» з’являться нові фанати бердичівської ковбаски.

Фортеця, що стала святинею

Далі вирушаємо у Бердичівський кляштор босих кармелітів, який є центром паломництва католиків з усього світу.

— Сьогодні на території монастиря — два музеї і музична школа, а спочатку тут була фортеця, — розповідає нам місцевий гід пані Людмила. — З давніх-давен місто належало родині Тишкевичів. Перша згадка про Бердичів датується 1545 роком. Тоді була необхідність захищатися від татар: за спогадами сучасників, «татари тут були частіше, як собаки на кухні». За легендою, у 1627 році власник міста, литвин, православний за вірою, Ян Тишкевич потрапив у татарський полон. У неволі в нього було марення, в якому він бачив, що невідомі ченці молилися за його визволення. Через деякий час Тишкевича викупили, і в одному із костелів Любліна він зустрів тих ченців. У 1630-у подарував свій замок ордену босих кармелітів. Через чотири роки тут з’явився їх монастир у стилі бароко, або на польський манер — кляштор, який і досі діє: наразі тут живуть п’ятеро монахів і послушник. Це святе місце, санктуарій Матері Божої Бердичівської. У монастирі є копія старої ікони, яка зникла після пожежі 1941 року. Ту ікону, подаровану Яном Тишкевичем, вважали чудодійною. У 1752-у римський папа Бенедикт ХІV відправив до Бердичева теологічну комі-сію, яка мала з’ясувати справжність чудодійних властивостей ікони. Комісія довела 263 благодаті, серед яких — повернення зору, оздоровлення від хвороб, порятунок від небезпеки, повернення втраченого майна і навіть, за даними документів храму, воскресіння з мертвих.

Кляштор і нині є одним із центрів релігійного туризму та туристичним магнітом Житомирщини. Щороку 16 липня, у день першої коронації ікони Житомирської Божої матері, відбувається велике паломництво до неї. До 10000—15000 вірян з усього світу йдуть поодинці й організовано, цілими парафіями і з Африки, і з Азії, і з Південної Америки, звідусіль, де є католики, щоб помолитися біля святої ікони, залишити записки із побажаннями.

«Такої землі, як наша, ніде нема»

Тут же, на території монастиря, розташований сучасний креативний інтерактивний музей Джозефа Конрада, всесвітньо відомого письменника-мариніста, що нагадує корабель.

Джозеф Конрад Коженьовський народився і провів дитинство у Бердичеві. Його батьки були поляками. Втікаючи від російської рекрутчини, у 17 років він перебрався до Франції, де влаштувався юнгою на флот, а згодом переїхав в Англію. Спочатку був моряком, а потім став письменником, якого знає увесь світ. Він вніс в англійську літературу нашу слов’янську образність, емоційність.

Сучасний кінематограф експлуатує багатство ідей Джозефа Конрада. За романом «Серце темряви» Френсіс Форд Коппола створив оскароносний фільм «Апокаліпсис сьогодні». Різні твори Конрада екранізували Рідлі Скотт, Анджей Вайда, Крістофер Хемптон та Альфред Хічкок. У фільмах за мотивами книг бердичівського письменника знімалися Марлон Брандо, Гаррісон Форд, Лоуренс Фішборн, Роберт Дювалл, Денніс Гоппер, Гарві Кейтель, Тім Рот, Джон Малкович, Мартін Шин, Віллем Дефо, Патрісія Аркетт, Крістіан Бейл, Жерар Депардьє, Робін Вільямс та інші зірки.

А ми з гордістю маємо пам’ятати свого співвітчизника Джозефа Конрада, який у листі до рідних про Україну писав: «Бережіть нашу землю… Такої землі, як наша, ніде нема…». Він знав, що писав, бо бачив увесь світ.

Одеса — Бердичів — Одеса.