Система політичних стримувань і противаг — фундамент демократії в цивілізованому світі. Іншими словами, це принцип поділу влади на владу законодавчу, виконавчу і судову. Контроль над двома гілками влади із трьох (в особі диктатора, президента, чекіста середньої ланки) перетворює демократію на авторитарний режим. А контроль узурпатора над трьома гілками влади — на тоталітарний режим. Тут можна поставити крапку і не посилатися на ознаки фашизму, наведені Умберто Еко. Ось він — фашизм, рашизм, тоталітаризм усіх видів, що розростається на наших очах.

Плата кров’ю або капітуляція

Вісімдесят років страх перед німецьким фашизмом, який призвів до Другої світової війни, утримував людство від реабілітації зла. Але ніщо у цьому світі не є вічним. Страх зник. І в двох частинах світу, незалежно одна від одної, відновилися спроби збудувати державу без фундаменту. Поки що вдалася лише одна спроба. У Московії законодавча влада (Держдума) добровільно лягла під виконавчу. А судова влада перетворилася на фікцію, яка штампує розпорядження зверху. Утім, російське населення не можна назвати цивілізованим. Століттями, якщо не тисячоліттями воно звикло жити під «господарем». І нема великої різниці між правлінням Золотої Орди, Івана Грозного, спадкоємцями Петра Першого за імперії чи комуністами в СРСР.

Інша річ — Захід. За розподіл влади там віками платили кров’ю. Спочатку кров’ю аристо-кратії, потім — кров’ю всього народу. Закладали фундамент цеглина до цеглини. Якщо було треба, руйнували імперію, яка процвітала, і на її уламках продовжували будувати. Так постали Сполучені Штати. А Конституція США випередила час і досі є взірцем розподілу влади. Точніше — була. Поки 47-м президентом не обрали Дональда Трампа. Бажання перекроїти світоустрій у цієї людини лізе буквально з вух. При цьому, на перший погляд, ніхто не в змозі спинити грізну парочку (президента і голову департаменту Білого дому з підвищення ефективності роботи уряду).

Та ні! Є така сила. Ілон Маск, який заробив на обранні Дональда Трампа стільки мільярдів, що й складати нікуди, нарвався на просту американську чиновницю Сьюзі Уайлс, котра наводить елементарний порядок у роботі Білого дому. А в цьому порядку нема місця для амбіцій Ілона Маска, який подав заявку на розміщення працівників свого офісу в західному крилі, за два кроки від відомого Овального кабінету. Сьюзі не забрала в Ілона жодної краплі повноважень чи симпатій шефа. Вона виконала роботу з розміщення у резиденції президента його помічників відповідно до статусу. Статус Ілона Маска ни-ні — голова департаменту. У західне крило він має ходити через дорогу. Тобто із колишньої резиденції Ейзенхауера. І ходитиме, як сказала Сьюзі Вайлз. Незважаючи на амбіції та мільярди. Не до суду ж незалежного подавати.

До речі, незалежна судова влада не в захопленні від ініціатив Трампа щодо управління державою за допомогою указів, а не в рамках закону. Вже кілька суддів заблокували розпорядження президента про депортацію нелегальних емігрантів, а спроба оскаржити право дитини, народженої в США, на громадянство, судова влада практично одноголосно вважає порушенням Конституції. Розподіл влади працює. І Трампа, який вивозить емігрантів військовими літаками за межі країни, притягнуть до відповідальності. Безсумнівно.

Чи можливий «великий розворот»?

По той бік океанів, Тихого й Атлантичного, нема єдиної дум-ки щодо спроб 47-го президента США зосередити всю владу у власних руках. У Китайській Народній Республіці, судячи з усього, ці спроби розуміють. Недарма на церемонії інавгурації Трампа серед найважливіших гостей виблискував посмішкою віце-президент Хан Чжень, спецпредставник голови Сі Цзіньпіна. Комуністичні чиновники різних рангів уже відкрито заявляють, що нерозуміння Дональдом Трампом цілей Серединної імперії легко усунути за допомогою спілкування на найвищому рівні. А Ілон Маск, який володіє при комуністах кількома заводами (зокрема заводом з виробництва автомобілів у Шанхаї), у цій справі буде чудовим посередником, що спрямовує людство у новий, правильний світ.

Про перспективи китайсько-американського союзу не писали досить давно. «Великий розворот» Ніксона-Кіссінджера у 1972 році, спрямований проти Радянського Союзу, — тема цікава й актуальна, якби Трамп збирався помірятися силою з путлером. Але він не збирається. У спадок від Байдена Вашингтону дістався страх ядерної війни. Її начебто здатний розв’язати кремлівський старець, якщо відчує страх поразки. Роз’яснення експертів, що ці погрози — шантаж карного злочинця, на Вашингтон не діють. Страх такий глибокий, що в’ївся у пори американської еліти з часів «холодної війни». Він став частиною американської політики назавжди, хоча ядерною зброєю володіють не лише США, а ще вісім держав. І до цього клубу ось-ось приєднаються ще кілька. Нагадаю, однак, що застосуванням атомної бомби проти неядерних держав до путлера ніхто з політиків не погрожував. А росіяни розмахують ядерним кийком лише з початку 2014 року, коли напали на нашу країну.

Чи зніме союз США та КНР хоча б частину страху — питання спірне. Але одна з передвиборних обіцянок Дональда Трампа — завершення війни в Україні — може втілитися у життя. Перед союзом двох світових імперій російський рейх не встоїть навіть теоретично. Він має капітулювати, зникнути разом зі своїм вождем. Або без вождя, якщо того приб’ють власні піддані. Нашій країні у цьому випадку просто пощастить. Але не пощастить країнам під довготривалим ярмом двох супердержав. «Золотий міль-ярд», з великою ймовірністю, залишить Європа і населення проміжних держав, які не стали вчасно сателітами США або КНР.

Усе це — справа майбутнього, сказав мені один із співрозмовників, нам з вами, мовляв, турбуватися нема про що. Ми й не турбуємося, подумав я. Під час війни нас турбує лише наша перемога.

Слава Україні!