14 січня невеликою групою ми десантувалися у Миколаївську громаду Березівського району, щоб відвідати місце поховання Леоніда Смоленського — видатного педагога, викладача історії, одного із керівників та ідеологів одеського українства ХІХ століття, а також зустрітися з представниками місцевої влади та громадськості.

Про віднайдення Антоном Гриськовим місця поховання цього знаного українського громадського діяча я дізналася зі статті «Слова його лились, текли і в серце падали глибоко...», опублікованій у газеті «Чорноморські новини» (№46 за 28.11.2024), і з розповіді самого автора під час його візиту до департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації.

Надалі сконтактувалися із завідувачкою сектора культури відділу освіти, культури, молоді та спорту Миколаївської селищної ради Анжелою Остріковою, зібрали матеріали і сформували делегацію. До неї увійшли: В’ячеслав Кушнір — голова правління Одеської обласної організації Національна спілка краєзнавців України, декан факультету історії та філософії ОНУ ім. І.І. Мечникова, доктор історичних наук, заслужений працівник освіти України; Антон Гриськов — член правління Одеської обласної організації Національної спілки краєзнавців України; Микола Худолій — скульптор, заслужений художник України; В’ячеслав Бондар — засновник, консультант зі зв’язків із спільнотами та громадами ГО «Десяте квітня»; Інна Пономаренко — кандидатка філологічних наук, координаторка розмовно-інтеграційного клубу «Ріка»; Євгеній Жигайло — представник ГО «Кримські татари Одещини».

Й ось ми вже біля невеличкого кладовища села Морозова. З нами — голова Миколаївської селищної ради Віктор Купченко, місцевий історик-краєзнавець Віктор Поломарьов, скульптор із Херсона Олег Степанський (тут він знайшов прихисток як внутрішньо переміщена особа), староста Олексіївського старостинського округу Віктор Яновий, освітяни, зацікавлена учнівська молодь.

Пам’ятник з білого мармуру, точніше — те, що залишилося від нього, знаходимо відразу. Фахівці вказують, що він стоїть не на своєму місці. Крім забруднень, що нашарувалися з плином часу, на ньому помітні відколи та тріщини. Але написи прочитуються досить чітко.

Антон Гриськов розповів про свої пошуки справжнього місця поховання Леоніда Смоленського. З інформації, вміщеної на сторінці 45 у збірці «Перевесло», яка вийшла друком в Одесі ще у 1913 році, він знав, що Леонід Анастасійович був похований «у Морозівці, на хуторі його дружини», а на могилі стараннями родини був установлений пам’ятник з написами латиною та українською мовою.

У Вікіпедії місце смерті Леоніда Смоленського зазначене як с. Морозівка на Ананьївщині, а в публікації доктора історичних наук Олександра Музичка «Рід Смоленських в історії української культури: популяризатори, методологи, козакознавці» («Чорноморська минувшина». — Одеса, 2011. — Вип. 6. — С. 71) — як однойменне село на теренах сучасної Миколаївської області.

Прискіпливий попередній перегляд п. Антоном назв усіх населених пунктів, вказаних у виданні «Список населённых мест Херсонской губернии» (Херсон, 1896), засвідчив, що назва «Морозівка» в тогочасному Ананьївському повіті не зустрічається. Натомість у переліку сіл, що належали до Ново-Павлівської волості цього ж таки повіту, він знайшов чітко вказане село «Морозова» і поряд у дужках — «Хузенскаго, Александровка, Михайловка, Елисаветовка». До слова, історик О. Музичко у згаданому вже дослідженні на підставі архівних даних однозначно називав дівоче прізвище дружини Л.А. Смоленського Олени Самійлівни — Худзинська, що об’єктивно могло свідчити про спорідненість з назвою хутора.

Експедиційна поїздка крає-знавця до села Морозова, що нині входить до складу Миколаївської селищної громади Березівського району Одещини, підтвердила його здогадку. Разом із місцевим краєзнавцем Віктором Поломарьовим на тамтешньому сільському кладовищі вони виявили давній надгробний пам’ятник Леонідові Смоленському.

Й ось ми всі стоїмо біля цього пам’ятника і читаємо написи. З одного боку вибито «Nоn omnis moriar» (у перекладі з латини — «Не кожен вмирає»), а з іншого — слова:

«Неначе наш Дніпро широкий,

Слова його лились, текли

І в серце падали глибоко…».

Це справжнє диво: у той час (!) напис українською (!) та ще й — я впізнаю її — цитата з вірша «Пророк» Тараса Шевченка!

Які ж це влучні слова саме для пам’ятника Леонідові Смоленському! Адже за педагогічний та ораторський талант учні й слухачі винагороджували вчителя надзвичайно промовистими характеристиками, називаючи «біблійним пророком», «Богом, якому всі вклонялися», «кумиром», «філософом-проповідником», «солнцем семьи педагогов», «самым честным, умным борцом за свободу», «батьком украинцев», «упорнейшим украинофилом», «равві-вчителем», «творцем легенди» тощо.

Поруч знаходимо пам’ятник доньці Смоленського Олені — «Леночке», як написано на ньому, з датами 4.11.1867 — 10.08.1892. Він теж має дуже характерні й невипадкові ознаки: нотний стан, ноти. А з розвідок письменника-літературознавця Григорія Зленка знаємо, що Олена була музично обдарованою, займалася музикою.

Неподалік видніються пам’ятники Анастасії Аврамівні Худзинській з датами 22.12.1816 — 23.10.1899 та Сергієві Самійловичу Худзинському — 07.10.1833 — 12.08.1899.

Ще далі ледь-ледь проглядаються два ряди старовинних поховань, означених залишками розбитих хрестів.

Ми обговорюємо, що потрібно зробити і як можна це зробити для впорядкування частини старого, занедбаного кладовища, як підняти плити, які інформаційні матеріали розмістити, а потім вирушаємо на місце, де колись стояв будинок дружини Смоленського.

Місцеві згадують розповіді своїх бабусь і дідусів про садибу, про величезний парк, який тягнувся ген угору, про греблю на річечці, що тут тече і досі, про дорогу від садиби до кладовища... На жаль, сьогодні тут нема нічого: ні парку, ні навіть матеріалу, з якого був споруджений будинок. Кажуть, усе розграбували під час жовтневого перевороту...

Згодом нам показують ще одну цікавинку села — великий хрест, який лежить у полі. Ніхто вже не пам’ятає, звідки він узявся, хто його сюди привіз. Лежить під вітрами, сонцем та дощами як символ нашого непа-м’ятства... А так хочеться, щоб ми пам’ятали свою минувшину, знали про людей, які творили нашу історію...

Й от ми вже в Олексіївському закладі загальної середньої освіти Миколаївської селищної ради, де згадуємо Леоніда Смоленського, слухаємо присвячені йому вірші у виконанні школярів, наголошуємо на значущості вивчення, збереження та розуміння історії України як фундаменту національної ідентичності у контексті збройної агресії рф проти нашої країни, обговорюємо напрямки можливої співпраці для меморіалізації знайдених на території цього старостинського округу об’єктів культурної спадщини.

Бачимо і чуємо, як складно живеться місцевим громадам. Але участь у розмові очільників органів місцевої влади, вчителів та учнів, їх жвавий інтерес до порушених питань, їхні пропозиції і плани вселяють віру в те, що все заплановане вдасться втілити.

Була б омріяна Перемога.

Ярослава РІЗНИКОВА,

заступниця директора департаменту культури, національностей,

релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської ОДА.