Чим більше самітів за участю світових лідерів, тим більша у підсумку метушня. Прості проблеми стають складними і навіть нерозв’язними. А спроби узгоджених дій союзників створюють безвихідні ситуації. Найлегше тут знайти винного і назвати його ім’я. Але Трамп і хаос, як з’ясувалося, — не синоніми. По обидва боки Атлантичного океану і частини Тихого є сили, які бажають об’єднатися й дати москві по руках за руйнування міжнародного права та агресію без берегів.

Стандарти демократії

Конференція з безпеки, що проходила 14—16 лютого, зібрала стільки політичних лідерів і чиновників першого ряду, що легше було б назвати тих, хто її проігнорував. Москва теж хотіла взяти участь у цьому саміті, та рашистів до Мюнхена не допустили. Спадкоємцеві Ріббентропа Лаврову просто не дали візу. Не дали можливості поширювати брехню у пристойному товаристві.

Такий крок, здавалося б, не міг викликати заперечень. Але ж викликав. І не з боку комуністів, представлених міністром закордонних справ КНР Ван І. А з боку американців, представлених віцепрезидентом США Джей Ді Венсом. Відмова російським чиновникам у візі порушує, виявляється, стандарти демократії, прийняті у Сполучених Штатах. Свободу слова та можливість громадян з різними поглядами доносити до аудиторії все, що вони забажають.

У такі стандарти не вписується намір припинити мовлення радіо «Свобода» і «Вільна Європа», про який нещодавно оголосив Ілон Маск. Без мовлення таких радіостанцій уряд США, мабуть, працюватиме ефективніше. І можна не побоюватися, що багатьом стане відомо: у Вашингтоні підтримують ультраправі партії Європи. Від Франції та Німеччини, де праві, як можуть, шкодять поміркованим, до Угорщини та Словаччини, де популісти очолюють уряди й орієнтовані на москву. У порушенні демократичних стандартів європейцям (читай — країнам Євросоюзу і Велико-британії) нікого звинувачувати, крім самих себе. Іншими словами — Старий Світ прогнив зсередини й ось-ось упаде. А підтримувати струхлявіле — ще дорожче. Нехай європейці самі опікуються своєю безпекою, а ми всі сили спрямуємо на захист своєї держави.

Після інавгурації 47-го президента його адміністрація щодо безпеки зайняла чітку позицію. Дипломатичними атаками на Канаду, на Мексику, на Данію (намагаючись «купити» Гренландію) Вашингтон начебто досяг бажаного. Але на обмеженій ділянці. До КНР — не дістатися. Головне ж — не було підходу до росіян.

Небезпеку з їхнього боку для США та агресію не можна ігнорувати або применшувати. На подібній агресії, як на фундаменті, будувалася зовнішня полі-тика москви з 2007 року, з промови путлера на такій же Мюнхенській конференції. Українська війна — лише окремий випадок глобального протистояння. Глобальної перемоги москви над Заходом, якщо вдасться. І глобальної поразки кремля, якщо все піде не за його планом.

12 лютого 2025 року у Вашингтоні вирішили: краще одразу розрубати вузол, ніж намагатися його розв’язати. Трамп по-дзвонив путлеру і поговорив із ним телефоном. Не про капітуляцію і не про відступ, а про те, як з погляду США зміцнити американську безпеку. А найкращий спосіб її зміцнити — вести переговори. Хоч із дияволом.

Спільні інтереси

Американську безпеку (а не українську, зауважте) у столиці Об’єднаних Арабських Еміратів у вівторок, 18 лютого, почали обговорювати американські та російські делегації на двосторонніх переговорах. Американців очолює голова Державного департаменту Марк Рубіо, російську — міністр закордонних справ Сергій Лавров. Якщо переговори зрушать з мертвої точки, до них приєднаються чиновники дрібніших рангів. Якщо ж вдасться досягти прориву (що навряд чи), відкриється вікно нагору. Тобто в ОАЕ прилетить Трамп, а потім — путлер.

Українців та європейців на двосторонніх переговорах не буде. На Конференції з безпеки у Мюнхені американці пообіцяли враховувати європейські та українські інтереси. Але обіцянки зроблені усно і ніяк не закріплені. Тож президентові Франції Еммануелю Макрону довелося 17 лютого зібрати в Парижі саміт кількох впливових лідерів і керівництва Євросоюзу для прояснення ситуації — способів взаємодії США та європейців у разі загострення конфліктів. Але комюніке за підсумками паризького саміту не було. Виглядає, що ні до чого не домовилися і в Парижі.

Наш президент на Конференції з безпеки в Мюнхені, як і очікувалося, виголосив полум’яну промову. Новим і суттєвим у цій промові був заклик створити самостійну європейську армію. Плюс спільні зброя, навчання, санкції, фінансування та політичний тиск. І єдність. Звучить красиво, але не реальне з більшості позицій. Не помилюся, якщо скажу, що спільну європейську армію та коаліцію держав створять лише у разі кремлівської агресії проти НАТО. Та й то без участі США, як неодноразово вже було в історії. Якщо не станеться нового Перл Харбора, політикою Сполучених Штатів при Трампові, і після Трампа залишаться гасла «це не наша війна» і «ми не пошлемо наших солдатів воювати за чужі інтереси».

Такій логіці протиставити не можна нічого, крім «це наша війна і наші інтереси» і ми вчинимо так, як вважатимемо за потрібне. Втрутимося, наприклад, у перебіг двосторонніх переговорів в ОАЕ. І заявимо авансом, що за жодних обставин не поступимося росіянам частиною своєї території, включаючи АРК Крим. Не зважаючи на жодний тиск з боку американців і навіть європейців. Мюнхенська конференція з безпеки 2025 року показала, до речі, що тверда позиція українців дає результат. І шантажисти у разі опору відступають. Не скасовують, скажімо, зустрічей із Зеленським, поки він не підпише грабіжницьку угоду зі США про використання корисних копалин.

Наприкінці огляду залишаю місце для сюжету, який не згадали на Мюнхенській безпековій конференції, але який виправдовує зауваження США про європейську демократію. Мається на увазі розправа над лідером української опозиції, п’ятим президентом Петром Порошенком. Санкції, накладені на нього рішенням РНБО, — приклад замаху на єдність країни. Але нашу країну не зруйнувати розчерком пера. Слава Україні!