На міжнародних ринках і на звичайних базарах правила торгівлі регулюють законодавці та рекетири. Найчастіше, це одні й ті ж люди. І багато що залежить від обставин. Обставини довго не змінювалися, всі до цього звикли і навіть під час локальних воєн противники дотримувалися якихось рамок пристойності. Чимось через лінію фронту торгувати можна, чимось — ні. Щось годує війну безпосередньо, щось — опосередковано.

Нелегальні гроші — харч для війни

Скажімо, економічні санкції, запроваджені проти РФ країнами Заходу, обмежують за ціною та обсягами російську торгівлю нафтою. І роблять нерентабельною купівлю у росіян природного газу газопроводами. Але маржа настільки велика і «дірок» у законах так багато, що обійти санкції неважко. Низка країн «третього світу» відверто наживається на дисконті. І не відмовиться від цього, чим би їм не погрожували.

Потоки «підсанкційних» грошей уже четвертий рік підживлюють російську агресію проти нашої країни і підтримують московський бюджет. А хор економістів стверджує: у Москви вистачить валюти на війну проти України ще на п’ять — шість років. Включаючи придбання зброї та її виробництво. Включаючи оплату армії найманців із КНДР.

Перекрити потік нелегальних грошей у країну, яка воює проти нас, звичайним способом не вдасться ніколи. Необхідна універсальна зброя, як сказав би фантаст Рей Бредбері. Зброя, яка поглинає протоплазму, не перебираючи. До стану «нема грошей — нема війни».

Так, подумаєте ви, можна зруйнувати все на планеті, відкинути цивілізацію на чотириста чи й на п’ятсот років назад. До такого ніхто не додумається. А ось і неправда! Одна людина додумалася. Нам із вами добре відоме ім’я цієї людини — 47-й президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп. Людина, яка стоїть на чолі ядерної держави і підписує сто декретів на день. Його манія полягає в тому, щоб повернути США всі гроші, які у великої країни за сто років виманили обманом. Затиснути гроші в кулаку, а весь світ змусити цілувати в дупу його, господаря Білого дому.

На Трампа, запропонував би хтось, варто було б одягти га-мівну сорочку і вколоти кінську дозу ліків. Але й у самих «лікарів» — рильце в пушку. Впродовж тих же ста років лідери більшості держав (диктатори, автократи і демократи) час від часу намагалися повернути своїм країнам велич та гроші, які у них виманили обманом. А попри те, війн не поменшало.

Не той був масштаб, не ті можливості, сказав про це недавно мій приятель, затятий трампіст. У Дональда все вийде. Вже черга вишикувалася цілувати президента США в дупу. Приятель частково правий. У деяких великих бізнесменів нерви не витримали. З рекетиром планетарного масштабу намагаються говорити про взаємні поступки. Пропонують частину прибутку, бартер. На все йдуть, щоби не розоритися. Але рекет ядерної імперії вже не можна назвати рекетом. І трильйони доларів — не відступне. Це велика політика. До неї слід або пристосуватися, або економічно померти. Євросоюз формує делегацію і напрацьовує умови договору з Трампом. Іран рятує економіку, скорочуючи ядерні програми.

Нахрапом не вдасться

Нашу країну під час жорстокої та довготривалої війни тримають на голодній дієті. Нема безперервної допомоги, гарантованої документально. Угоди про безпеку з низкою союзників, підписані Зеленським, — черговий Меморандум, лише роздертий на клаптики. А гроші, як і зброя, потрібні безперервно. Тільки-но в поставках утворюється тромб, російські війська повільно, але просуваються на захід і зростають втрати ЗСУ. На фронті більше вбивають і калічать наших захисників.

У другій половині 2024 року президентові Байдену все ж таки вдалося протиснути через Конгрес гарантії чергового траншу для України. Ті гроші і зброя надходять в нашу країну поступово. Але й ці поставки можуть перерватися або сповільнитися, якщо до цього докладе руку нова американська адміністрація. Розлютити Вашингтон у такий період небезпечно. І провокації, на кшталт тої, яку проти Президента України влаштували в Овальному кабінеті Білого дому, слід терпіти, стиснувши зуби. Як і образливі вислови американських чиновників.

Утім, не можна терпіти дії, які перетворюють нашу країну на сировинну колонію США, а наші ресурси (рідкоземельні корисні копалини) та інфраструктуру (залізниці, порти, аеродроми) передавати у власність американським чиновникам. А саме цього намагаються зараз досягти колишні наші союзники. Вони погрожують Україні всіма біда-ми, якщо наш уряд відхилить таку угоду. Аж до відмови у будь-якій допомозі під час війни.

Міністр фінансів США Скотт Бессент особисто приїжджав до Києва для підписання грабіжницької угоди, розраховуючи на некомпетентність Володимира Зеленського. Але отримав відкоша. Як рядовий рекетир на ринку він взявся негайно ж посилювати вимоги. І домігся, що угода про рідкоземельні копалини перетворилася на акт економічної капітуляції. Без можливості щось пом’якшити чи оскаржити.

У ситуацію, яка загрожує прямим конфліктом між США й Україною, свою лепту провокацій, як завжди, додали росіяни. Під час візиту до США глави московського агентства з прямих інвестицій Кіріла Дмітрієва Скотту Бессенту запропонували угоду щодо рідкісноземельних ресурсів, включаючи титан, кобальт, нікель, на окупованих українських територіях. З передачею в оренду, а потім — викупом за символічну плату. А ще американцям натякнули, що росіяни на своїй території мають такі ж ресурси. І ці ресурси також можуть бути предметом торгівлі. Якщо, зрозуміло, зняти з Москви санкції.

Так збіглося, що за кілька днів, у п’ятницю, 11 квітня, до Вашингтона прибула українська делегація з проєктом угоди з цього ж питання. Але український проєкт відрізняється від американського. По-перше, у власність українські ресурси не передадуть. По-друге, угоду про ресурси узгодять з Євросоюзом і, по-третє, документ зобов’язана затвердити (ратифікувати) Верховна Рада України. Процес узгодження та оцінки тексту має пройти у міністерствах юстиції двох країн. Тобто нахрапом обібрати нашу країну не вдасться. І на цьому спасибі.

Слава Україні!