Заяви президентського оточення про „злочинну політику уряду»; аналогічні звинувачення і погрози з прем'єрського оточення на адресу Президента на предмет того, що він після виборів може реально сісти на лаву підсудних; залякування, що йдуть від кандидата Литвина, про те, що ці вибори можуть для України бути останніми...

Ось далеко не повний перелік агітаційно — політичного „добра», яким супротивники щедро поливають одне одного, а разом з тим, наче мимоволі, — і виборців.

За таких умов, яку ж владу скинув Майдан у 2004-у і яку було тоді ж обрано? У виборця, погодьмось, виникають закономірні запитання на цей рахунок. Навіть якщо не вчитуватись у скучні економічні викладки досягнень і прорахунків за останні п'ять років, а лише пригадати „революційну» термінологію звинувачень стосовно „злочинного режиму Кучми» п'ятирічної давнини, то вона — не більше як дитяче лепетання проти сьогоднішнього важковагового лексикону.

То який же режим правив нами останні п'ять років — якщо ці кандидати кажуть правду? Невже такий, яким ті ж самі політики, що знову йдуть у владу, нам його демонструють, — не просто злочинний, архзлочинний? Ні, нехочеться у це вірити. Навпаки, хочеться вірити, що бруд, який політики застосовують у якості головного пропагандистського компонента на свою користь, — всього лиш брудсловесний. І не більше. В іншому випадку втрачається сам смисл явища, названого „помаранчевою революцією». Бо, як зауважив шотландський поет Роберт Берне, „Мятеж не может кончиться удачей — в противном случае зовется он иначе» (переклад Самуїла Маршака).

Тобто, якщо мети не досягнуто, то це ніяка не революція, а всього лише мятеж, бунт, заколот.

Виборці, принаймні значна їх частка, з цим не згодні. Вони вважають, що певної мети у 2004-у досягнуто. Таку оцінку у значній мірі визнають навіть ті, хто волею долі перебував на протилежному боці „бар'єру». Крім того, навряд чи можна нехтувати тим, що, відчувши себе вільним, народ навряд чи погодиться на диктатуру тих, хто її обіцяє зараз. Навіть „демократичного», дуже „поліпшеного» зразка. Тому не варто дивуватись, чому так важко в електоральному полі знаходить підтримку тональність „аргументації, з якою звертаються до них ці політики-кандидати на вищий пост у державі. Втім, це їх право. Так само, які наше право робити вибір. Він невеликий. Але поки що – за умови дії демократичних засад-є.