Мальовниче село Раденськ існувало на карті таврійського краю ще наприкінці XVIII століття. Сьогодні це один з кращих населених пунктів Цюрупинського району. Його жителі оповідають: саме у цій місцевості колись збиралася козача рада Олешківської Січі. Та якби ми не торкнулися джерел історії, сказали б: назва походить від слова «радість». Адже тут живуть дуже привітні і відкриті люди. Усім серцем і душею люблять рідне село. Вміють добре і плідно працювати. А ще — заряджати усіх довкола гарним настроєм і світлим баченням майбутнього. Кореспондент «НД» не міг не побувати у Раденську, адже у цьому селі мешкає велика родина шанувальників нашого видання — близько 200 сімей сьогодні передплачують саме газету «Новий день».

Справжній Клондайк

Понеділок у сільській раді — день прийому громадян. За вікном не вщухає дощ. А до кабінету сільського голови Петра Василенка (на фото) без кінця йдуть люди. Хтось за порадою, хтось підписати папери, ще хтось висловити вдячність за допомогу. У перервах між цими справами, як кажуть, без відриву від виробництва, Петро Федорович ділиться враженнями, які вони — будні і свята сучасного села.

— До складу сільської ради входять два населених пункти — Раденськ і сусідня Пролетарка. Маємо майже 4,5 тисячі мешканців. Географічне розташування сіл дуже вдале: просто по ньому проходить автомагістраль державного значення М 17, а поруч — залізниця на Крим. Від нас до обласного центру всього-на-всього 41 кілометр, до райцентру — 20. А головне — ми знаходимося у так званій зоні нижньодніпровських пісків. Природні умови на цій території важко недооцінити. Приміром, кристалічна структура пісків створює хороший тепловий ефект, і тому на наших землях значно раніше дозрівають овочі. За радянських часів тут були дуже гарні сади, 720 гектарів виноградників. Сподіваюся, відродимо їх, — розповідає сільський голова.

Як і багато років тому, сьогодні раденчан годує матінка-земля. На зміну радгоспу прийшли орендарі та одноосібники. З 2384 га ріллі близько тисячі нині в оренді, 500 га — під особистими селянськими господарствами. Вирощують на цій благодатній землі усе: від ранньої капусти, редису, огірків до найпізніших овочів.

Нова і дуже перспективна діяльність у Раденську — зелений туризм.

— Маємо унікальні дари природи: і лісові масиви, і піщані кучугури, і йодисте озеро. Зате шкідливого виробництва у нас не побачите. Екологія настільки хороша, що тут можна не лише відпочивати, а й оздоровлюватися, — зауважує Петро Федорович. — Але я кажу не про те, аби просто приїхати, подивитися і їхати назад. Це має бути так, аби турист міг зупинитися на кілька днів у затишному готелі, мати достойний вибір екскурсій. Перші кроки у туристичному розвитку Раденська сьогодні робить TOB «Брас-є». Фірма придбала колишні складські приміщення «Райсільгоспхімії» та кілька гектарів землі. Вже побудували адміністративний корпус та готель, передбачають створення аквапарку. Будуть й інші об'єкти. Аби тільки турист їхав до нас, аби людям подобалося, і вони прагнули повернутися сюди знову і знову.

Цікаво, що до Раденська можуть їхати не лише пересічні туристи, а й ...представники інших сільських рад — запозичувати досвід цієї сільради і заряджатися невичерпною енергією її голови Петра Василенка. Як справжній господарник Петро Федорович обрав дуже дієву стратегію розвитку громади: у всьому розраховувати на власні сили і шукати можливості для вирішення будь-яких проблем тут, на місці. Добробут — не у багатстві, а в умілому використанні тих коштів, які є.

На утриманні сільської ради вісім бюджетних установ. Протягом 2008— 2009 року у їх відбудову вклали близько 500 тисяч гривень. Сьогодні тепло і затишно у Радянській сімейній амбулаторії. Тут замінили старі вікна на металопластикові. Налагодили водопостачання, водовідведення та опалення. Навіть у люті морози у медичному закладі до батарей не можна доторкнутися — такі гарячі. Капітальний ремонт будівлі та комунікацій зробили у Пролетарському дитсадку, а у Раденському відкрили додаткову групу і теж полагодили опалення. Стараннями сільської ради відроджено і Пролетарський клуб. Сільський голова не приховує: з роками приміщення перетворилося на стайню. Але сьогодні закладу культури фактично подарували друге життя: поставили новенькі вікна, відремонтували велику залу, встановили опалення.

— Якщо у радянські часи сільські ради існували при колгоспах і не мали за душею ані копійки, то сьогодні ми не лише самодостатні, а й маємо змогу за рахунок вільних залишків покривати нестачу у першому кошику держбюджету, — говорить Петро Василенко. — Робимо все, аби зарплатня у працівників наших установ залишалася на достойному рівні, аби енергоносії оплачувалися вчасно, аби вихованці дитсадків були забезпечені поживним харчуванням, спрямовуємо кошти на оздоровлення малечі. Розуміємо, що безкінечно робити це не можна — страждатиме наш місцевий бюджет розвитку. Але ж як людина, на яку громада поклала певні обов'язки, не можу допустити, аби люди почали опускати руки.

Джерелом добробуту громади стало створене сільрадою комунальне підприємство «Радсервіс» (директор Володимир Пономаренко). Це єдине тут підприємство промислового виробництва. Але саме воно забезпечує 35% власних надходжень до місцевого бюджету.

— Завдяки роботі цього підприємства сьогодні ми маємо змогу опрацьовувати проект будівництва звалища твердих побутових відходів, скотомогильника і нового кладовища, — зазначив сільський голова.

Вдале розташування на карті області, чисте повітря, розвинена соціальна інфраструктура, завзяті і небайдужі люди — усе це робить Раденськ дуже привабливим і для потенційного сільського мешканця. За останні роки вартість будинків у селі зросла у 1,5—2 рази. І навряд чи й зупинилася. Адже сьогодні завдання № 1 у сільської ради — газифікація. На руках — повний пакет документів, побудовано підвідний газопровід до сіл, створено кооператив, до якого увійшло близько 300 чоловік. Зараз сільрада воює з державою за фінансування будівництва газорозподільної станції.

— Станція має одночасно обслуговувати 6 населених пунктів трьох сільських рад. У Києві підписано всі документи, укладено договори. Але реальних коштів поки що немає. Нас запевнили, що питання залишається на порядку денному. І ми своє село відстоюватимемо. Адже у нього — значні перспективи, і користь у майбутньому має відчути не лише наша маленька громада, а й уся держава.

Лікуватися — одне задоволення

Коли надворі панує негода, не хочеться і носа з хати висовувати. Не кажучи про те, аби йти до лікарні. Адже в уявленні багатьох медичний заклад — місце не з приємних. Раденська сільська сімейна амбулаторія, певно, приємний виняток. Щойно ми завітали до закладу, здивувало, по-перше, як тут людно, а по-друге, як тепло. Мабуть, не кожен господар з такою щедрістю обігріває власну оселю, як керівництво амбулаторії своїх пацієнтів.

— Ми тут постійно буваємо, у нашій родині двоє маленьких діточок,

— розповідає Євгенія Бугаєнко. — Дуже приємно лікуватися, бо тут не тільки стіни теплі, а й самі люди — лікарі, медичний персонал.

— Ось подивіться: у кожному кабінеті у крані вода. І не тільки холодна, а й гаряча. Усе приведено до ладу. На роботу йдемо, як на свято, — ділиться враженнями медсестра Тетяна Шуткіна.

Справді, Раденська сімейна амбулаторія — взірець для наслідування, 1 приклад непідробної турботи про людей. Звичайно, такою вона стала не за один день. Доленосним для закладу виявився перехідна баланс сільської ради.

— Сільський голова не лише вислухає, а й дослухається. Адже для свого села і працюємо, — розповідає головний лікар сімейної амбулаторії Олександр Волкернюк, медична діяльність якого у Раденську почалася ще більш ніж чверть століття тому. — Коли у 2000 році нас передали на утримання сільській раді, покрівля протікала, вікна і двері — нарозхрист, медична апаратура вийшла з ладу, водопровід не працював. Тільки-но морози — робота паралізовувалася. Аж до весни. Ремонтувати почали потихеньку: покрівлю, каналізацію, водопровід... У 2009-му в чималу копійчину обійшовся ремонт опалення. Поставили нові батареї не лише у кабінетах, а й у коридорі. Тепер хворим навіть у черзі стояти затишно.

Єдине, на що бідкається головний лікар, — брак кадрів. Не їдуть у село молоді лікарі. Хоча дарма. Адже установ, подібних раденській, і на Херсонщині, і в Україні поки що небагато.

— Бачите цю хату навпроти амбулаторії? — звертають увагу кореспондента сільський голова та головний лікар. — Найближчим часом плануємо капітально відремонтувати і обладнати дві квартири. Це якраз буде житло для молоді, яка вирішить у нас працювати.

Виховання майже задарма

Восени цього року раденчани вітатимуть з ювілеєм один з найзатребуваніших та найважливіших закладів свого села — ясла-садок «Ягідка» (завідувач Лариса Білецька). ЗО років тому його двері вперше відчинилися перед місцевою малечею. Сьогодні ті вихованці мають власних діточок й охоче ведуть їх до рідного садка. Але ж як змінився він за цей час?!

— Дуже і дуже, — відповідає медсестра «Ягідки» Лариса Горшкова. — Коли тільки відкривалися, усе було на достойному рівні. Але ж країна переживала різні часи. Ми то закривалися, то працювали сезонно, то почали будувати груби, аби хоч якось обігрівати приміщення. Сьогодні знову все якнайкраще: опалення, комунікації, ремонт. Те саме і з групами — скорочували до однієї, потім відкрили дві. А зараз працює 6, та й цього мало. Наші вихованці — це 138 діточок, але бажаючих записалися ще 52.

У кімнатах, коридорах, актовій залі — скрізь пахне свіжим ремонтом. У кожній групі неповторний інтер'єр, чудові меблі, вдосталь іграшок, затишна спальня з дитячими ліжечками. Сільська рада, батьки і працівники закладу доклали чимало зусиль, аби дітлахи щоранку поспішали до садка з радістю. Неозброєним оком видно: у кожний квадратний метр дорослі вклали часточку своєї душі. Щомісячна плата за дитсадок—усього-на-всього 60 гривень. Хіба не вражаюче?

— Дитсадок дуже затребуваний у нашому селі, — зауважують вихователі «Ягідки». — Більшість батьків працюють на городах. Привели до нас вранці дитину і знають: вона буде не лише добре доглянута і нагодована. Тут — і малювання, і фізичні заняття, і вивчення національних традицій, і спів, і природознавство, і читання. До школи йдуть повністю підготовлені. Привітні й усміхнені обличчя малюків стали найкращим підтвердженням сказаного. Діти показали усі свої іграшки і погодилися відпустити кореспондента лише за умови, якщо їх сфотографують. Ми такій пропозиції дуже зраділи, адже ці малюки — справжня родзинка нашої розповіді.

На майбутньому не заощаджують

Ще одним відкриттям для нас стала сільська бібліотека. Ми бачили багато книгозбірень у селах Херсонщини. І почасти з сумом констатували: бракує коштів для найголовнішого. Адже саме з хорошої книги починається успішне майбутнє громади, країни... У Раденській сільраді це дуже добре розуміють і на поповнення бібліотечного фонду кошти знаходять завжди. Найчастіші відвідувачі бібліотеки — дітлахи. Наввипередки біжать за сучасними енциклопедіями, довідниками, словниками. Завідувач закладу Тетяна Нечай (на фото) заради них їде аж до Херсона: «Підбираємо такі видання, які насамперед стануть помічниками у приготуванні до уроків. Скажімо, сьогодні школярі пишуть багато рефератів. Чим більше літератури опрацюють, тим кращу оцінку одержать за свою роботу. А ще учням у великій пригоді комп'ютер і ксерокс. Це теж подарунок нашої сільради».

Справжню розраду у книжках, цікавих газетах та модних журналах знаходять і дорослі. А нещодавно на базі книгозбірні спільно зі шкільною бібліотекою та сільським будинком культури почали проводити засідання поетичного клубу «Плеяда». Виявляється, тяжка праця на землі аж ніяк не на заваді творчості. Навпаки, надихає писати чудові вірші про рідне село. Серед найкращих майстрів слова — Володимир Нестеренко, Юрій Бугаєнко, Любов Калініченко і Любов Гречка. У найближчих планах «Плеяди» — запрошувати на свої засідання відомих поетів Херсонщини. Думається, ті приймуть запрошення. Не лишень заради знайомства з чудовими людьми. Раденськ — таке село, що надихне кожного митця на нові творчі звершення.