25 лютого 2010 року буде вписане в історію України, як початок оновлення економічних процесів, що були успішно розвинуті за участі Віктора Януковича на посаді прем'єр-міністра до помаранчевих подій 2004 року і так успішно зруйновані помаранчевою владою.

Цeй день символізує крах помаранчевої афери і кінець ненависті, породженої помавими «вождями», та повертає людям надію на краще життя.

Нелегким буде подальший шлях України у своєму розвитку, і не тому, що економіка в жалюгідному стані та великі внутрішні й зовнішні борги, а тому, що «уламки помаранчизму» будь-яким чином намагатимуться звести нанівець всі зусилля нової влади по зростанню економіки та зміцненню держави. Адже Юлія Тимошенко не визнає Віктора Януковича Президентом України. При цьому вона завжди намагається підкреслити свою «безмежну любов» до України.

Про це Тимошенко з пафосом знов заявила перед засіданням Вищого адміністративного суду у справі за її позовом про оскарження результатів виборів.

її слова, що вона прийшла «захищати не вибори Президента, а Україну, бо не хоче, щоб майбутнє держави будувалося на фальсифікаціях, на фальші і обмані», прозвучали, як застереження, що спокій Україні лише сниться.

Це означає, що Тимошенко не зупиниться у своїх прагненнях зберегти владу, не визнає своєї поразки, незважаючи ні на що, хоча кожен простий громадянин на собі відчув «захист» України від помаранчевої влади, а заодно і самої Тимошенко за час п'ятирічної лихоманки: в шалених цінах, безробітті та в бездіяльності.

Особливість такої влади полягала в тому, що вона завзято «пресувала» підприємства, підприємців податками і зборами, а навіть і авансовими платежами та платними послугами бюджетних організацій і установ. Про комунальні платежі нічого й говорити. Це просто жах.

Тому вже вкотре Тимошенко хоче показати свою «любов» до України та переконати всіх, що вона робить добро, а всі інші зло. Це неетично, навіть абсурдно, бо в її словах, крім фальші, нічого не відчувається.

Президентом обрано Віктора Януковича. Це визнав світ. На цьому повинна бути поставлена крапка, але ні. Треба і далі йти «напролом» і До запаморочення доводити лише «свою правду». Чого Тимошенко хоче цим добитись? Світового визнання? Такою поведінкою вона просто відштовхує від себе тих з Євросою-зу, що її підтримували, відштовхує простих людей.

П'ять років безперспективної боротьби з опонентами та зі своїми соратниками. Важко це збагнути. Вона великий комбінатор. Оскільки позов не міг бути задоволений за безпідставністю позовних вимог, Тимошенко відкликає свою позовну заяву, щоб звинуватити Вищий адміністративний суд в необ'єктивності і таким чином реабілітувати себе.

У своєму зверненні прем'єр заявила, що «команда Януковича вже почала у всіх напрямках зраджувати українські національні інтереси», що «їх світогляд — нищення України, паплюження нашої мови, культури». Своїм фарисейством вона переступила всі межі. Саме за час її діяльності з помаранчевими «побратимами» Україна опинилась у становищі зрадженої та покинутої владою напризволяще у всіх аспектах свого життя. Сьогодні Юлія Тимошенко ніяк не може заспокоїтись у своєму провалі, бо хоче влади любою ціною. Вона нею хворіє. Вірус влади тримає її в лещатах, і вона буде робити все, щоб протидіяти новій владі. Вона і далі буде лукавити про свою любов до України і буде її «захищати». Ціна такого лукавства — репутація України, її майбутнє.