Відверто кажучи, в цій історії, в яку вляпався як абонент «Водоканалу», — сам кругом і винен. Хіба що на своє виправдання зауважу, що у них же досвід, як кажуть, рука набита. «Розводять» за своєю схемою. Ще вступаючи у так звані правовідносини з поставщиком водопослуг порушив найпростішу заповідь: не знаєш як робити — поступай по закону. Законом же чітко встановлено, що повірка лічильників (у тому числі демонтаж, транспортування і монтаж) виконуються за рахунок постачальника послуг, тобто за рахунок «Водоканалу».

А тепер спочатку і по порядку.

Основа лохотрона у моєму конкретному випадку закладалась давненько і послідовно. Грізними «Повідомленнями» проте, що ...термін державної повірки встановлених лічильників закінчився... Вам потрібно провести...» Далі погроза, що ... інакше оплата буде проводитись за пропускною спроможністю труби вводу...» Щоправда, підпис під повідомленням стоїть лише контролера, тобто особи непідзвітної.

Не треба навіть допускати, що в такому солідному підприємстві не обізнані з діючим порядком повірки приладів обліку та за чий рахунок цю повірку треба здійснювати.

Після вручення «Повідомлення» під розписку, наступні контролер встромляє у двері, а при перевірці показників чемно вмовляє: не можна ж так... При зустрічах ввічливо запитує: ви ще не дозріли?

Ну от, дозріли. Ідете в контору і власноручно подаєте заяву..: «Прошу здійснити...». Платите в касу 117 грн. 20 коп. (за два). Все! Тепер абонентові діватись нікуди. На стурбоване: а чи пройдуть лічильники ту повірку? — лунає бадьоре заспокійливе пояснення молодика з абонслужби: «50 на 50!». Пошлю досвідченого, каже, слюсаря, він зразу визначить, що й до чого. Якщо доведеться новий купляти, то ми вам половину внесеної суми зачислимо як плату за воду.

Такий люб'язний прийом, що стає незручно гарантій вимагати.

І ось через неповних два тижні (так звана, «вистойка» для клієнта) у квартирі з'являється «досвідчений». Перевірка коротка, візуальна, висновок категоричний: оцей гарно крутиться, а оцей погано.

- Дивіться самі, коли струмок тоненький водомір взагалі стоїть.

Прогноз, чи то пак, план абонслужби «50 на 50» стає реальністю. Треба міняти. Рекомендує «досвідчений» не «KB», a «Sensus». Цей надійніший, запевняє. Де купляти? «Давайте швидше гроші, я вам привезу». — «Чого такий дорогий, аж 140 гривень?» -бідкаюсь. «А що ви думали? За якість треба платити. Та ви не хвилюйтесь, повернемо з того, що в касу сплатили. І в контору не треба йти».

У п'ятницю «повірились», а в суботу й акти підписали. Ху-х! Через вихідні телефоную «досвідченому», чи все «путьом» з перерахунком?

Однак це вже не той добряга всерозуміючий. Заклопотаний по саме нікуди. Не знаю, каже, я всього лиш слюсар.

Отакої! Доведеться повертатися на вихідні позиції в контору, на зустріч з люб'язним працівником абонслужби. Ой, і цей вже не той... Де й поділася стартова люб'язність! Йому ніколи, він зайнятий! «Гривень двадцять на абонплату вам перекинемо». — каже. Ну, все! Стою на асфальті в лижі озутий... Озули! Нікому й нічого не доведеш. Сам у заяві просив, сам гроші... з рук в руки.

Тоді навіщо ж пишу? Мабуть, із жалю до наступних абонентів-жертв, та з пересторогою. Не будьте лохами! У цю контору треба йти керуючись заповідями: не вір, не бійся, не проси.

Необхідне пояснення. Не називаю прізвищ дійових осіб не тому, що не знаю. Знаю. Але не в них справа. Біда, на моє переконання, у можливості діяти так від імені солідного підприємства: «розводити лохів на бабки». А керівництву простіше простого встановити діючих осіб і виконавців, якщо, звичайно, воно захоче.

Доказ лохотрону і в тому, що отой повірений водомір при тоненькому струмкові не крутиться так само, як і встановлений новий...

П.П.