На початку березня надійшла звістка з Верховної Ради. Виявляється, «Херсонмаш», той, що сьогодні стабільно працює та випускає продукцію, законодавці хочуть повернути державі. Для працівників заводу, навіть на перший погляд, цей крок виглядає вкрай нелогічним. Було б зрозуміло, якби завод стояв без роботи. Але цього не відбувається

За цим «турботливим кроком» видно тих, хто має в цьому регіоні інтерес. Адже незабаром відбудуться вибори міського голови. Зрозуміло, коли людина прагне високої посади, їй треба звітувати перед виборцями про свої справи. І тут застосовують улюблений хід — власний піар. Тож «відстоювання інтересів» працівників ХМЗ є вдалою «фішкою» у боротьбі за місце у владі.

Дорогі наші «дбайливці», із квітня минулого року ми жодного з вас на заводі в очі не бачили! Що ви можете знати про процеси на підприємстві, тим паче судити про нас через ЗМІ? Інформація з базару або депеші тих, хто залишився за бортом Херсонської ОДА? Судити ви не маєте ніякого морального права, навіть будучи депутатами. Коли потрібні були «видовища» під час кризи, керований вашими людьми натовп зніс загородження й увірвався на завод. Що стосується «хліба», то грошей на поновлення виробництва ви тоді не знайшли. А от на маніфестації, порушення громадського порядку — будь ласка. Звичайно, підігріли страсті й херсонські б'ютівці на чолі з депутатом Одарченком — адже отут ви спрацювали в унісон. Але люди зрозуміли «хто є хто». Коли уряд повністю знищив купівельну спроможність селян, то галасуй чи страйкуй, але грошей ніхто не дасть. Та й Херсонська обладміністрація залишилася осторонь, грошима не допомогла. Тож прапорами махати — не народ годувати!

А в той час заводчани переборювали кризу самостійно. Звичайно, це нам важко далося. Але назвіть хоча б одне підприємство, яке сьогодні планомірно розвивається й на яке не вплинула не стільки криза, скільки непрофесійна політика уряду Тимошенко? Про «Херсонмаш» скажу відверто: проблеми є, але керівництво вживає всіх заходів, щоб завод працював на повну потужність і згодом до нас повернулися всі фахівці.

Кажуть, не може бути комунізму в окремо взятому селі. Не може бути повного процвітання й на заводі, якщо в державі безлад. Галузь машинобудування почала занепадати з приходом уряду Тимошенко. Якщо в часи прем'єрства Януковича було розроблено програму, що спрямована на розвиток і підтримку вітчизняного машинобудування, то у 2009 році, незважаючи на голосні промови про розвиток вітчизняного товаровиробника й села, ніхто нічим не підтримав ні нас, ні селян. До бюджету так і не було включено 30% компенсацію на закупівлю складної сільгосптехніки, а Кабміном не було профінансовано жодної програми на підтримку вітчизняних виробників сільгосптехніки. Хаос та ручне керування економічними процесами призвели до крайнього ступеня розбалансування банківської системи. Через відсутність доступного кредитування в селян не вистачало грошей на закупівлю вітчизняної сільгосптехніки. Майже всі підприємства-виробники сільгоспмашин за цей час закрилися. Ми, слава Богу, ні. У 2009 році, на момент підняття галасу навколо ХМЗ, держава заборгувала нам за поставлену продукцію через НАК «Украгролізинг» у п'ять разів більше, ніж було боргів у заводу. Якби уряд виконав свої зобов'язання хоча б частково, можна було б уникнути цих моментів зі страйками й тимчасовим згортанням виробництва на заводі. До речі, потрібно нагадати вам, «народним захисникам», що ні на початок кризи, ні під час неї «Херсонмашем» не було продано жодного верстата, або квадратного метра території. Останнє, думаю, і викликає особливу злобу у тих, хто прагне зробити Херсон своєю вотчиною.

Обвинувачувати ж нас у тому, що ми не працюємо, взагалі безглуздо. Навпаки, ми змогли не лише зберегти унікальне обладнання для виробництва комбайнів, а й постійно інвестували в розвиток виробничих процесів. У минулому році ми ввели в експлуатацію нову (вже другу) установку для лазерного розкрою металу «Бістронік» виробництва Швейцарії вартістю близько одного мільйона доларів США. Виконували також всі необхідні організаційно-технічні заходи щодо ремонту будівель, технологічного обладнання, вирішували соціально-побутові питання. Кожен працівник заводу може підтвердити, що вперше за час незалежності запрацювала міні-котельня, яка, до речі, обігріває адмінкорпус і поставляє гарячу воду в деякі цехи. Ми поетапно провели реорганізацію зварювальної дільниці ковальсько-пресового цеху із встановленням прогресивного вентиляційного устаткування та виконали капітальний ремонт 4 загальнозаводських компресорів. Водночас було приведено до ладу нову екологічно чисту гальванічну лінію.

Велике значення має реорганізація складального та допоміжного виробництв. У рамках цієї програми відремонтовано підкранові рейки, декілька кранів та фарбувальний конвеєр. Відновлено багато випробувальних стендів і виготовлено нові для складання жниварок. Це відкрило чимало перспектив по нарощуванню в подальшому обсягів виробництва зернозбиральної техніки. І всі ці роботи проведені підчас економічної кризи й за рахунок коштів заводу.

Панове, ми ретельно про це нагадуємо, бо дуже боляче бачити та чути від вас, «слуг народних», тільки негатив. Тож, приїздіть на завод. Поспілкуйтеся з працівниками і скажіть нам, на якому іншому підприємстві відбувалися такі ж процеси підчас кризи. Отже й буде вам респект та повага.

Зі свого боку хочемо констатувати, що впевненість у необхідності відродження виробництва зернозбиральної техніки для села дозволила нам разом з науково-дослідними інститутами підготувати державну програму, що передбачає розробку й організацію широкомасштабного виробництва чотирьох моделей комбайнів пропускною здатністю 8,10,12 й 14кг/с. Двазних, КЗС-10 і КЗС-12, буде продемонстровано вже на виставці «Агро-2010». Для реалізації вищезгаданої програми підписано угоду із «Гомсільмашем». Під цю програму на завод додатково прийнято понад 20 конструкторів, технологів й інших фахівців. Сюди увійшли відомі фахівці України. Думаю, вони вам поскаржаться... але на те, що дуже багато роботи, що доводиться працювати і до восьмої вечора. У рамках цієї програми ми розпочали співробітництво з українськими і закордонними фірмами. Це інститут ім. Л. Погорілого, КБ «Південне», «Еста» (Миколаїв), Південноукраїнська машино-випробувальна станція, фірми Німеччини, Болгарії, Італії, Франції, Польщі та інші.

Велике значення має також розвинена мережа регіональних центрів із сервісного обслуговування нашої техніки та навчання спеціалістів. Наприклад, в середині березня до Фінляндії ми відправили групу наших фахівців з метою знайомства з досвідом збутової практики іноземних фірм. І хоча сьогодні головний біль — це збут, з розширенням географії продажу нам вдалося зберегти позитивний баланс між виробництвом і реалізацією. У минулому році було укладено контракт із Туркменістаном на продаж комбайнів «Славутич» та жниварок. Відтепер марку херсонського заводу знатимуть в Азії. Це також дозволило закінчити минулий рік з невеличким, але прибутком. Обсяги виробництва продукції склали 50 мільйонів гривень, а це на 8% більше, ніж у 2008 році.

Сьогодні ми реалізуємо свою продукцію самостійно, на банківську підтримку не розраховуємо. Окрім прямих продаж «Славутичів» у Вінницьку та Запорізьку області, хочу сказати ще про одну досить значну подію. Не кожному зараз по кишені придбати відразу п'ять комбайнів, але минулого тижня їх забрало господарство «Ухожани» з Одеської області по лізингу. Це надало нам особливого оптимізму — наша продукція потрібна країні!

Кілька слів про соціальну складову. Про стан справ на заводі говорить і постійна черга до відділу кадрів бажаючих працевлаштуватися. І, на жаль, не завжди ми можемо задовольнити всіх, але робочі місця є. Нам приємно констатувати, що сьогодні працюючий колектив щомісячно отримує зарплату (до речі за лютий вже видали). Бюджети всіх рівнів, у які надходять наші відрахування, також не відчувають на собі їх затримки.

Закінчити свою розповідь хочу словами відомого персонажу із стрічки «Весілля у Малинівці» — «не поспішай!» Тож, не поспішайте, панове! Головне у цій ситуації — навпаки, не причинити шкоди державі. «Херсонмаш» — це не просто підприємство, що виготовляє сільгосптехніку. Це ще й наукова база для відродження та розвитку вітчизняного сільгоспмашинобудування, і реприватизація заводу може привести до його знищення або передачі в інші приватні руки, як це вже сталося з «Криворіж-сталлю». І сьогодні ми покладаємо надії на новий уряд, який не тільки може вжити оперативних заходів по виходу галузі з економічного колапсу, але й грамотно розставити пріоритети в питанні існування заводу.