ПОТРІБЕН РЕМОНТ -ЇДЬ У НОВОТРОЇЦЬКЕ

Якщо по щирості, то побутове обслуговування на селі завжди шкутильгало. Скажімо, навіть у 80-ті роки минулого століття (а саме цей період вважається періодом розквіту побутової служби в СРСР) на території району не було майстерні з хімічного очищення одягу, працювала лише одна пральня (у райцентрі). Значна кількість населених пунктів не мали перукарень, майстерень по ремонтах взуття, побутової техніки, пошиттю одягу. Коли ж у перші роки незалежності України вертикаль побутової служби розпалася, підприємства приватизували і відпустили «у вільне плавання», надання побутових послуг на селі практично згорнули. Залишилися лише ті поодинокі побутові підрозділи, які взяли під свою опіку базові сільгосппідприємства.

То чи варто дивуватися, що сьогодні, згідно з інформацією сільських та селищних рад, офіційно послуги по ремонту взуття надають лише у двох населених пунктах району: Новотроїцькому та Сиваському. Мешканцям усіх інших сіл, щоб відремонтувати взуття, доводиться їхати у Новотроїцьке чи найближчий райцентр сусіднього району. Частина мешканців Сиваського, Новомихайлівки, Маячки, Водославки ремонтують взуття в Генічеську та Новоолексіївці, Софіївки, Новорепівки та Володимиро-Іллінки — у Каховці, Новомиколаївки, Ясної Поляни – в Асканії Новій. При цьому вартість такої подорожі може навіть перевершувати вартість самого ремонту.

Найчастіше новотроїцькі майстри ремонтують взуття мешканців райцентру, громівців, горностаївців, зеленівців, новопокровців, сивашівців, олександрівців, володими-роіллінців, федорівців.

- На ремонт привозять, здебільшого, дороге шкірянр взуття, — розповідає майстер ЗАТ «Новотроїцькпобут» А. В. Шолох. — Дешеве взуття з шкірозамінників, яке носить переважна більшість сільських мешканців вдома чи на роботу, зношується досить швидко, однак на ремонт до нашої майстерні надходить не часто. У кіоски по ремонту взуття новотройчани приносять взуття й з шкірозамінників. Часто-густо мороки з ним, кажуть майстри, не обберешся. Один із приватних підприємців запровадив двомісячну гарантію на відремонтоване ним взуття. Приніс якось клієнт жіночі чобітки, щоб набійки на каблуках замінити. А каблук такий, що набійки не тримаються. Ні прибити їх, ні приклеїти. Так всю зиму і ремонтував майстер ті чобітки безоплатно, бо жодна з набійок більше трьох тижнів на каблуку не затримувалася.

НЕЗАТРЕБУВАНА СПЕЦІАЛЬНІСТЬ

Варто зазначити, що поняття дороге і дешеве взуття різними категоріями мешканців району трактується по-різному. Не секрет, що заробітна плата у сільськогосподарському виробництві найнижча серед інших галузей. Солідними статками, при яких можна дозволити собі щорічно купувати чобітки відомих виробників не менше ніж за 2 тисячі гривень, туфлі та босоніжки ціною не менше 1 тисячі, можуть похвалитися не більше 10 відсотків сімей. Усім іншим доводиться шукати розумний компроміс між ціною і якістю, задовольняючись взуттям турецького, індійського та китайського виробництва досить сумнівної якості. А воно, нерідко, не витримує без ремонту й сезону.

Здавалося б, за такої ситуації професія майстра по ремонту взуття мала б бути затребуваною. Насправді це не так.

- Професія майстра по ремонту взуття у молоді та безробітних не користується популярністю, — повідомили у районному центрі зайнятості. — І не входить до числа затребуваних: жодне підприємство чи місцева рада за останніх п'ять років не подавали заявку на підготовку спеціаліста даної категорії. Разом з тим жоден із безробітних не виявив бажання скористатися послугами районного центру зайнятості із започаткування власної справи по ремонту взуття.

Прокоментувати дану ситуацію редакція попросила потомственного і досить відомого в районі майстра по ремонту взуття ЗАТ «Новотроїцькпобут» Анатолія Володимировича ШОЛОХА. Ось що він розповів.

- У нашому роду чоботярською справою дійсно займаються три покоління чоловіків. Ремонтували і шили взуття мій дід, батько, цій професії присвятив своє життя і я. Навчив ремонтувати взуття й власного сина. Однак навіть зрадів, коли він обрав іншу спеціальність. Нині майстру по ремонту взуття важко прогодувати родину, надто мізерні заробітки забезпечує ця професія. Працюю на півставки через невелику кількість замовлень. Роботу не полишаю лише тому, що в моєму віці пізно набувати іншої, високооплачуваної спеціальності.

Не приносить високих доходів ремонт взуття і приватним підприємцям. Принаймні, так стверджують ті, з ким спілкувалися. До того ж, умовам їх праці не позаздриш. Майстерні нерідко туляться у невеличких за розміром металевих кіосках. Влітку тут жарко — не продихнеш, взимку холодно, як не грій. На додачу до досить скромних заробітків це й робить роботу майстра по ремонту взуття непопулярною.

«ВСЕ РОБИМ СВОЇМИ РУКАМИ»

Безгрошів'я та відсутність у селах району майстерень по ремонту взуття примусили багатьох селян навчитися виконувати нескладні ремонти власноруч. У Володимиро-Іллінці, Новомиколаївці, Новопокровці, Сергіївці, Федорівці, Чкаловому нікого не дивує вміння чоловіків (і навіть жінок) прошити взуття, що потребує ремонту, підклеїти відірвану підошву, поставити нові набійки на каблук.

- Це зовсім не складно, — запевнила одна із мешканок Володимиро-Іллінки. — Мені раз показали і цього виявилося досить, аби навчитися. Жінкам тримати голку в руці звична справа. Може, роблю це не так досконало, як професійний майстер, але для взуття, яке носимо в селі, такий «домашній» ремонт цілком придатний. До того ж економлю час і кошти, що також немаловажно. Згодом навчилася й підклеювати підошву.

Зношені набійки на каблуки міняють чоловіки, використовуючи для цього товсту гуму, інший підручний матеріал, у тому числі й підошви зі старого взуття. У Дивному дехто з селян навіть придбав міні-токарні станки, на яких приловчилися виготовляти металеві набійки на каблуки для взуття членів своєї сім'ї, родичів, сусідів.

Дехто із народних умільців займається ремонтом взуття для односельців за грошову винагороду, але неофіційно, без оформлення відповідних дозвільних документів. Кажуть, стати приватним підприємцем з ремонту взуття справа дорога, марудна і для бела, де звикли рахувати копійку, невигідна.

СПРОБИ БУЛИ. АЛЕ НЕ НАДТО УСПІШНІ

Кілька років тому приватний підприємець з Воскресенки за сприяння Громівської сільради та сільгоспкооперативу ім. Леніна орендував у Громівці приміщення для ремонту взуття і надавав такі послуги місцевим жителям. Це село на фоні інших населених пунктів району вважається заможним, бо селяни його мають можливість працевлаштуватися (а відтак мати сталі прибутки) у сільгоспкооперативі ім. Леніна, Громівській дільниці Новотроїцького елеватора. Однак згодом приватний підприємець закрив майстерню: важко діставатися до сусіднього села у негоду, приміщення не опалювалося і левову частку прибутків доводилося витрачати на оплату за спожиту електроенергію. Та й замовлень на ремонт взуття було не так і багато. Сім'ю на такі статки не прогодуєш.

Чимало робить для розвитку побутового обслуговування населення і керівник агрофірми «Мир» І. І. Доценко. Саме він запросив майстра по ремонту взуття із сусіднього села працювати в Горностаївці. Забезпечив безоплатне підвезення до роботи і додому, виділив приміщення, платив заробітну плату. Та пропрацював на цій посаді майстер не довго. За кілька місяців попросив перевести його оператором дощувальних машин, де хоч і роботи значно більше, зате заробітки на порядок вищі.

Кілька місяців тому подав заявку до Сиваської селищної ради на виділення приміщення для ремонту взуття генічеський приватний підприємець, однак до цього часу не зробив жодного кроку для реалізації своїх намірів.

То чи реально відкрити майстерні по ремонту взуття хоча б у центральних населених пунктах сільрад?

НЕ БУЛО Й НЕ БУДЕ?

Новотроїцькі приватні підприємці, які займаються ремонтом взуття, досить скептично оцінюють таку перспективу.

- Людині, яка приносить взуття на ремонт, ЗО гривень за заміну набойок, супінатора, профілактику підошви, 50 гривень за .заміну каблука здаються суттєвими коштами, — ділиться досвідом приватний підприємець Віта Ніколенко. — Я їх розумію: які там статки у пенсіонера чи безробітного (а таких в нашому новотроїцькому мікрорайоні, які якраз і є нашими основними клієнтами, чимало). Та й ті, хто працює, змушені вводити жорсткий режим економії сімейних бюджетів через стрімкий ріст цін на продукти харчування та промислові товари першої необхідності.

Але ж і нас підвищення цін не обминуло. Шматочок полуревітану розміром 10 на 25 сантиметрів ми купуємо за 60 гривень, шкіра також суттєво зросла у ціні. Причому їхати за матеріалом доводиться у Херсон або й у Харків.

Електроенергія разом із послугою банку за проведення оплати обходиться у 1 гривню за кВт-год. Обладнання для ремонту взагалі має астрономічну ціну, при цьому його ще й купити ніде. Другий рік шукаю швейну машинку для взуття — безрезультатно.

Саме започаткування власної справи потребує солідних грошових вкладень і чималих зусиль, адже, щоб відкрити майстерню навіть у примітивному стаціонарному кіоску, необхідно взяти узгодження в цілому ряді служб. Разом з тим прибутки від ремонту взуття мінімальні. Якщо ж замовлень мало (а в селі бажаючих віддати в ремонт взуття значно менше, ніж у райцентрі), замість прибутків отримаєш збитки.

За такої ситуації марно сподіватися, що приватні підприємці найближчим часом виявлять бажання відкривати майстерні по ремонту взуття у селах району.

ШУКАЄМО ВАРІАНТИ

Однак можливі інші шляхи поліпшення побутового обслуговування сільського населення. Якби кожен з новотроїцьких майстрів по ремонту взуття мав у двох-трьох цетральних селах місцевих сільських рад по одному добровільному помічнику (скажімо, родича чи доброго знайомого, бо на офіційне оформлення додаткового працівника навряд чи хтось з них погодиться), який би збирав у односельців взуття, що потребує ремонту, раз на тиждень рейсовим автобусом доставляв його у райцентр на ремонт та привозив з ремонту, це було б вигідно і мешканцям сіл, і приватним підприємцям. До речі, за неофіційною інформацією, частина мешканців Сиваського вже користуються такою послугою. Ще один варіант — пересувна майстерня, де б мешканцям сіл надавали послуги з ремонту взуття у визначені дні тижня.

Ну, а найоптимальніший варіант це щоб ми взагалі не потребували такої послуги, як ремонт взуття. Тобто, щоб черевики чи чобітки, які купуємо, було міцними і надійними, а заробітної плати, доходів від приватного бізнесу чи пенсії вистачало для завчасної заміни зношеного взуття. Але поки що це — тільки мрія.