Звинувачувати Віктора Ющенка у його нещирості щодо присвоєння звання „Герой України» лідерам націоналістичного руху Степану Бандері й Роману Шухевичу буде неправильним. Ющенко сам стверджує, що свято вірив і досі вірить у те, що прийняв правильне рішення. В інтересах, як йому здалося чи навіяно „свідомими українцями», примирення „ моєї нації.

Можемо стверджувати, що й Степан Бандера вірив у те, що „...наша влада (націоналістів. — Авт.) повинна бути страшною», а Шухевич не кривив душею перед самим собою, заявляючи: „... ОУН має діяти так, щоб усі, хто визнав радянську владу, були знищені. Не залякувати, а фізично знищувати! Не потрібно боятися, що люди прокленуть нас за жорстокість. Хай із 40 мільйонів українського населення залишиться половина — нічого страшного у цьому немає...».

Така ось алгебра з арифметикою. Тому щирість колишнього „лідера нації, наскільки б вона не була щирою, навряд чи знайде колись підтримку, а тим більш стане розділеною іншою частиною українців — тими, для кого заклики до фізичного знищення половини громадян України тільки тому, що вони визнали Радянську владу, не вписуються в норми людської, а тим більш -християнської моралі. Від таких закликів у нормальної людини, висловлюючись молодіжним сленгом, може й „башту знести», а йому — звання Героя! Не новина, що людина неадекватна також щира у своїх вчинках, але це не може бути виправданням деяким її діям: той же Степан Бандера, наприклад, у підлітковому віці дуже своєрідно тренував волю-душив котів. І у своїх діях був щирий. Потім, як відомо, пішов далі...

Не дивно у цьому зв'язку те, що Донецький окружний адміністративний суд визнав Указ Віктора Ющенка про присвоєння звання „Герой України» Степану Бандері таким, що виданий з порушенням українського законодавства. Нехай і за формальними, «м'якими» ознаками — посилаючись на те, що Бандера ніколи не був громадянином України. Прихильники ж героїзації бандерівщини, у тому числі й автор скандального Указу, не згодні з таким рішенням і обіцяють „стояти до кінця». Тільки, цілком очевидно, не скоро буде всьому цьому кінець. Той самий Донецький окружний адміністративний суд прийняв іще понад 130 позовних заяв від громадян України, які вимагають скасування Указу. І ці громадяни не менш щирі у своїх вимогах. І що характерно, чимало жителів Донбасу — це вихідці, у тім числі й з Галичини, які в міру різних обставин оселились тут після війни й знайшли тут другу батьківщину.

Народна мудрість каже: „Не буди лихо, поки воно тихо». Віктор Ющенко розбудив. А ось Леонід Кучма, другий Президент України, це «лихо» й не чіпав. Були так звані „визвольні змагання» на „теренах» Галичини й Волині у 40-х — 50-х роках минулого століття чи все це повинно називатись інакше — нехай ця закваска відстоїться, випаде осад і всьому будуть дані не політичні, а історико-правові оцінки. Крім того, Кучма дав можливість на місцевому рівні вирішувати, як ставитись до учасників тих „змагань». І був, скоріш усього, правий.

...Один із новопризначених телевізійних начальників зізнався, що у нього досі нема диплома про вищу освіту, бо він страшенно не любить вчитись. Схоже, у Віктора Андрійовича та сама біда, за винятком хіба того, що диплом у нього є.