Працівників підприємств, установ і організацій району можна було бачити днями на вулицях Нижніх Сірогоз. Усі були зайняті прибиранням. А це намагаються робити в селищі не тільки після вказівок зверху, тобто після того, як оголошуються місячники, а регулярно, впродовж року, коли зручно самим працівникам без шкоди їх основній роботі. В нинішньому році благоустроєм почали займатися, як тільки розтанув сніг.

А от залучити, крім бюджетних установ, ще й громадськість до цієї роботи, буває досить непросто. Останніми роками не всі чомусь поспішають прибирати території з настанням весни навіть навпроти власних подвір'їв чи обійстів, у яких мешкають. А якщо брати до уваги ще й прилеглі лісосмуги чи стихійні сміттєзвалища, з якими безперестанку ведеться боротьба, то може скластися враження, що окремі жителі взагалі поставили перед собою мету робити все на зло своїм дітям і онукам. Адже рано чи пізно, щоб зберегти життя на землі, їх доведеться комусь розгрібати.

Здається, частина населення вже втратила мирні, моральні підходи щодо вирішення даної проблеми, як це робилося раніше. Окремі жителі села взагалі чомусь уже вважають, що всі селищні (сільські) проблеми, то проблеми тільки селищного (сільського) голови. Тобто, що він зобов'язаний бути водночас і двірником, і сантехніком, і міліціонером. Наскільки іншою була б ситуація, якби на прибирання виходили не тільки бюджетники, а й усі жителі своєчасно.

Так, однією з проблем, яка певною мірою постає на заваді, є проблема виживання населення. А вирішення санітарних, екологічних проблем хіба це не боротьба за виживання? Врешті-решт, навіщо робити зло самим собі? Он скільки вже разів доводилося наводити лад на смітнику, що в кінці вул. Височина, та сміття безперестанку тут з'являється заново. Хіба те коїться не на очах окремих жителів села? А от підтримувати порядок чомусь зобов'язаний тільки селищний голова, селищна рада.

Не раз уже висаджувалися й дерева обабіч доріг та в парку, однак їх чомусь свідомо виривають і викидають. А в Нижніх Сірогозах, які завжди ставили в приклад у плані підтримання духовності й традицій, окремі жителі, як кажуть, перевершили вже самі себе, забувши навіть про одну з Божих заповідей — не кради, — за зиму від деяких могил викрали дерев'яні столи і лавки. Хоч такі місця споконвіку вважалися святинею із святинь. Тим більше, не в кожному селі беруть щось із кладовищ.

Загальну озлобленість населення із спадом рівня життя певною мірою зрозуміти ще можна. Але на кого оздоблюватися в конкретному випадку? Чи не відголоски це того, що свідоме знищення нашої моральності й духовності щодня відстежується з телеекранів. Хіба це секрет, що чимало молодих людей на сьогодні навіть не уявляють дискотек без алкоголю? А все тому, що в отих телесеріалах вони проводять чомусь дозвілля саме в барах, ніби для цього інших місць уже не існує. А коли підриваються моральні устої суспільства, що від нього можна очікувати?