Відкрите акціонерне товариство «Новотроїцький маслосирзавод» Михайло Арутюнов очолює п'ять років. Відтоді, зізнається, на підприємстві не припиняється процес модернізації. Директор постійно удосконалює виробництво, облаштовує територію, працює над покращанням асортименту та якості продукції. Сьогодні Новотроїцький маслосирзавод випускає 15 найменувань твердих та плавлених сирів, вершкове масло, котрі користуються незмінним попитом по всій Україні.

ДОПОМОГЛА... КРИЗА

Контейнерне соління сиру — одне з останніх «ноу-хау», введене на виробництві товариства. Раніше сир солили так: басейни глибиною один метр наповнювали розсолом, туди занурювали сир. Через деякий час він спливав, оголюючи поверхню. Тому сир постійно перевертали, підсипали сіль, аби отримати рівномірний засіл. Операція була трудомісткою, затратною (потребувалося багато сухої солі) й громіздкою: у метровій товщі розсолу сир займав лише 20 сантиметрів, занурити ж продукції більше було неможливо. Отже, й збільшити обсяги виробництва – також.

Для касетного способу контейнерного соління Михайло Юрійович вже збирався закупити комплект обладнання вартістю близько 800 тисяч євро (кредити на той час видавали на досить прийнятних умовах). Аж тут -економічна криза. Ні про які кредити вже не йшлося, керівник почав облаштовувати новий цех на основі старого обладнання. На бетонні басейни «одягнули» пластикові чаші, під стелю підв'язали рейки, до яких прилаштували виготовлені на замовлення так звані «касети» з нержавіючої сталі, де сир кладуть у кілька шарів, а потім контейнер повністю занурюють у розсіл. Ефективність нововведення незаперечна: кількість сиру, що одночасно засолюється, зросла утричі! А увесь процес реконструкції цеху обійшовся у 500 тисяч гривень.

Торік «відкапіталили» цех плавлених сирків. Раніше тут містився цільномолочний цех, приміщення було сіре й незатишне. Його «обшили» сучасними пластиковими матеріалами, облаштували вентиляцію, опалення.

Наразі на підприємстві реконструюють ще одну споруду. На території ВАТ «Маслосирзавод» був об'єкт підвищеної небезпеки — аміачно-компресорне приміщення (для охолодження продукції). Його Михайло Арутюнов закрив практично одразу, як прийшов на посаду, І облаштував сучасніше та безпечніше — фреоново-компресорне. Закритий порожній об'єкт простояв кілька років, а недавно директор придивився до нього уважніше і зробив висновок: він вдало прилягає до сироробного цеху! Майстри із Сімферополя вже з'єднали два приміщення, пробивши в стіні двері, «обшивають» його сандвіч-панелями — через тиждень-два тут буде пакувальний цех: сир і вироблятимуть, і пакуватимуть практично в одному приміщенні, що дуже зручно. Тут же, в пакувальному цеху, міститимуться камери зберігання готової продукції. А взагалі на заводі передбачені сховища для одночасного зберігання 400 тонн продукції.

«ЦЕЙ СИР ЇДЯТЬ МОЇ ДІТИ»

Про якість продукції директор говорить просто й переконливо: «Цей сир їдять мої діти і я не хвилююся за їхнє здоров'я, бо знаю, які компоненти в нього кладуть — тільки натуральні, ніяких хімічних домішок». Дійсно, сири й сирки Новотроїцького маслосирзаводу смачні, поживні, задовольняють найвибагливіших споживачів. До оптимального переліку продукції Михайло Юрійович прийшов після ретельного аналізу: із колишнього асортименту виключав ту, що не користувалася попитом та не приносила прибутки.

Оптимізація виробництва позначилася й на кількості штату, який скоротився з 250 осіб до 160. Залишилися ті, хто вміє й хоче працювати. Керівник цінує своїх працівників, та все ж мріє про автоматизацію процесів. Каже, людський фактор (поганий настрій, неуважність, недобросовісність) не має позначатися на якості, адже виготовляємо продукти харчування! Прикрощі ж іноді трапляються. На їх виправлення витрачаються час і кошти.

Упродовж першого кварталу підприємство зафіксувало 15% спаду виробництва. Але криза тут ні до чого, каже директор, у районі зменшилося поголів'я молочного стада. Зима була важкою, із кормами доводилося сутужно,

тож люди (й деякі господарства) пускали корів на м'ясо. Маслосирзавод намагався не кривдити своїх заготівельників, платив узимку пристойну ціну — більше трьох гривень за літр молока. Зараз ціна коливається від 2,40 до 2,50 грн. Ціни економісти підприємства беруть «не зі стелі, орієнтуються на загальний ринок закупівлі молока, де керує профільна асоціація, та на найважливіший показник — собівартість продукції. Вона наразі недешева, а ціни на готову продукцію повсюдно знижуються.

БАГАТО ЗЕЛЕНІ І КВІТІВ

Територія заводу велика — чотири гектари. Раніше була подекуди недоглянутою, на що вказували перевіряльники із санепідстанції. Тепер вся вона впорядкована, гарна. Скрізь клумби з квітами, охайні яскраво-зелені газони; поруч зі старими деревами насаджено багато молодих саджанців.

Пізнавальну екскурсію по території заводу для нас провів головний технолог підприємства Артем Арутюнов. Показав недавно реконструйовану мийку автомолокоцистерн; гарну, ніби іграшкову автозаправку. Разом з ним ми побували в нових цехах, лабораторії. Враження від побаченого — найприємніші. Продукцію, яку ми любимо й споживаємо — ново-троїцькі сири — виготовляють кваліфіковані фахівці в чудових умовах, де панують порядок, чистота. Повсюдно кипить робота, відлагоджена, мов годинниковий механізм.

А в Михайла Арутюнова ще безліч новаторських ідей, які він і надалі втілюватиме для покращання виробництва та якості продукції. Він не приховує, що за п'ять років його керівництва на модернізацію підприємства вже витрачено понад 20 мільйонів гривень, практично увесь прибуток. Та це, вважає керівник, вклад у майбутнє. Без кардинальних змін завод не буде потужним і конкурентоспроможним, втратить ринки збуту, зупиниться.

А цього директор допустити не може. Бо не тільки він втратить, а й увесь район. За даними державної податкової інспекції у Новотроїцькому районі, маслосирзавод — один з головних «донорів» бюджету. Наприклад, до державної скарбниці підприємство сплачує 40% від загальної суми надходжень з району.

Михайло Арутюнов намагається покращити сервіс не тільки на заводі — у райцентрі в цілому. Поруч з підприємством вже збудована автозаправка, нещодавно відкрилася піцерія, у недалекому майбутньому запрацює готель. Молодий і амбітний керівник тут, як кажуть, «всерйоз і надовго». Тож дбає не тільки про власні зручності — про престиж району.