Цюрупинськ урочисто відзначив 65-у річницю Великої Перемоги

Пов'язую Георгіївську стрічку і стаю в святкову колону на Житлоселищі. Тут уже сотні, а з центру міста -і тисячі моїх співгромадян. Це нагадує велику сім'ю і викликає почуття споріднення з усіма, хто поруч.

Нас поріднила Перемога. А ще своїм єднанням ми даємо відсіч новітнім переписувачам історії.

Теплий сонячний ранок зігріває не тільки наші тіла, а й душі. Море квітів, духова музика, посмішки і щирі вітання. |

Проходимо вулицею Гвардійською. Люди з тротуарів та дворів вітають колону, приєднуються до нас і стають у стрій, підбираючи ногу.

Що для нас Перемога?

- «Помаранчева» влада намагалася довести, начебто день Перемоги чужий українцям, — говорить отаман Кінбурнзького козацького полку Ігор Нестерук. — Мовляв, чужі її символи, герої, пісні. Та марно. Перемога важлива для нас. Кілька днів тому в наших краях побували якісь «козаки» зі Львова, невідомо ким і для чого запрошені. Ще тільки зазвучала мелодія знаменитої «Катюші», як вони плюватися почали. Не поганьте своїми брудними ротами нашу чисту Катюшу Г Яка на крутому березі любов навіки зберегла!

У центрі міста суцільна шеренга людей. Почуття єдиної родини тільки посилюється. І втіленням цього почуття є День Перемоги. І що характерно: я зовсім не відчуваю якоїсь безликості в цьому урочистому марші. Ми йдемо всі пліч-о-пліч і нам нічого ділити.

Приємно бачити в святковій колоні героїв розповідей, про кого наша газета писала напередодні Дня Перемоги.

- Ми ніколи не змиримось з перенесенням пам'ятника «тоталітарного режиму» — «Гармата», встановленого в центрі міста на честь воїнів-визволителів Цюрупинська, — говорить, крокуючи поруч, ветеран війни Ф.Й.Бокий. -1 добре знаємо всіх, хто здійснив цей акт вандалізму...

Святкова колона урочистим маршем рухається на Вогонь. Вічний Вогонь, запалений з нагоди 65-ї річниці Великої Перемоги в парку Слави, де також зібралися сотні жителів міста.

- «Помаранчеві» історики навіть визначення «Велика Вітчизняна війна» вилучили з шкільних підручників , — обурюються ветерани-афганці Віктор Крамаренко та Сергій Ципцук. — Та нова влада повертає його туди. Називати Велику Вітчизняну війну на «європейський манер» Другою світовою просто смішно.! Ця війна торкнулася нашої Вітчизни — значить вона Вітчизняна. І за масштабами, і ціною втрат — Велика.

Смішні спроби надати значимості і якогось впливу на хід війни УПА. Про це говорила на мітингу в парку Слави міський голова Людмила Зарічна. Червона, затим Радянська Армія розгромила втричі більше німецьких дивізій, ніж усі союзники разом узяті. А вояки УПА хай назвуть хоч один «свій» Сталінград, «свою» Курську дугу чи битву за Дніпро, Варшаву, Берлін чи Прагу?

Народ, гноблений «тоталітарним комуністичним режимом», свою Вітчизну ворогу не здав. Як це зробили 13 держав хваленої демократичної Європи. Але цього чомусь не помічають «свідомі українці», називаючи НАРОДНУ війну Другою світовою.

І не треба. Бо цю очевидну і незаперечну істину бачимо ми, українці «несвідомі» — спадкоємці Великої Перемоги наших батьків, дідів і прадідів.

Взяти хоча б того ж Сергія Ципцука, з яким я познайомився в парку Слави. Непроста його солдатська доля, але яка! Сам з родини потомствених військових, він закінчив танкове училище. І подав командуванню рапорт направити його в Афганістан. Командував танковим взводом. Горів у бойовій машині. Та про це він навіть не згадує. Товариш розповів. Нагороджений бойовим орденом Червоної Зірки. У 1986,році після тяжкого поранення старший лейтенант С.Ципцукстав інвалідом. Але не падає духом. Він конкурсант кращої пісні на афганську тематику.

Нам приємно усвідомлювати, звертаючись до присутніх, говорили на урочистому мітингу в парку Слави з нагоди 65-ї річниці Великої Перемоги голова райдержадміністрації Дмитро Осіпов та голова районної ради Василь Плотніков, і всіх нас переповнює гордість за те, що у Великій Вітчизняній війні наявність українців мала вирішальне значення нарівні з росіянами та іншими братніми народами СРСР. Значить, ми є невід'ємною часткою великого і значимого. Ми пам'ятаємо і гордимося.

М.Д.Бойко двоюрідна сестра Героя Радянського Союзу Івана Бойка. Поховано його в Сагах, де він народився, але Марія Дмитрівна приїхала вшанувати пам'ять Героїв в Цюрупинськ. «Мій покійний чоловік теж воював, на пароході «Туапсе», який пристосували під військовий... Заїдьте якось у гості, я вам книжку, де розповідається про нього, покажу», — запрошує жінка.

Час невмолимий, і ветерани полишають нас. Але вони йдуть з великою надією і вірою в те, що ми не зрадимо їх подвигу, пам'яті про здобуту ними Перемогу. Вони закликають нас лише до одного — аби бути впевненими, що все це недаремно, що й наступні покоління не забудуть, якою ціною здобута Перемога.

Давайте ж пообіцяємо їм це. І будемо пам'ятати про цих людей не тільки в дні свята, а й у будні. Сказати добре слово, підбадьорити їх, підтримати в біді — це ж набагато легше, ніж стояти віч-на-віч з ворогом, як стояли вони...

Прими, солдат, поклон

земной,

И благодарные слова

За легендарный

подвиг твой,

За то, что Родина жива!

* * *

Мітинги та урочисті заходи з нагоди 65-річчя Великої Перемоги відбулися в усіх населених пунктах району. На братські могили, до підніжжя пам'ятників воїнів-визволителів покладені вінки та квіти.