Дніпро — головна артерія України, та вісь, навколо якої обертається наша українська планета. З великою рікою пов'язана наша історія, економіка і культура. Особливої уваги заслужили дніпровські пороги: в часі свого існування і дотепер, коли вони практично поховані під товщею дніпровської води, пороги були і залишаються суто українським феноменом, зберігшись як географічне поняття і національний символ.

Однак варто сказати про те, що, незважаючи на ауру романтики, оспівування, пороги як явище природи скоріше зашкодили, аніж сприяли Україні. Дніпро, попри виняткове стратегічне значення, був річкою, мало пристосованою для судноплавства. Його русло пролягло дуже примхливим шляхом. Ложе Дніпра дуже свавільне, на річці зустрічаються обмілини, потужна течія розмиває береги і вони змінюють свої обриси. Навіть досвідчені знавці фарватеру Дніпра не застраховані від неприємних сюрпризів. Та особливо утруднювали, точніше — унеможливлювали сплав по Дніпру пороги, що довгими рядами перегороджували річку. Починаючи свій шлях з туманних смоленських боліт, Дніпро на півдні немовби взяв за мету добігти до Карпат, стати повноцінною гірською річкою. Це йому частково вдалося, адже древні відроги Карпат дотяглися аж до українського степу і наш сивий Славутич тут дістав нагоду вдосталь пінити свої хвилі в кам'янистих водоспадах.

Мальовничий краєвид річки, що з розбігу кидається на стрімке каміння, чарував поетів, але для торгового люду, подорожніх, козацьких ватаг, що прагнули прорватися до моря, був справжньою згубою. Шанси подолати пороги були практично нульовими, зате можливість скласти тут голову -стовідсотковою. Однак людська упертість знайшла вихід зі становища. У певні пори року висока вода давала можливість проскочити особливо небезпечні зони. З покоління в покоління передавався лоцманський досвід, започаткувавши цілі династії. Тоді ж з'явилася і якась подоба географічного опису порогів, здебільшого в усній формі. Отож назви порогів вважаються народними.

Першим на шляху мандрівників по Дніпру лежав Кодацький поріг, названий так по імені фортеці, збудованої поблизу поляками, щоб перепинити селянам-втікачам шлях до Січової вольниці. Кодакбув рукотворною перепоною волелюбним козакам, а річка додавала природної. Кодацький поріг був досить потужним водоспадом, пройшовши який, прийнято було помолитися Богу за дальшу благополучну подорож і пригостити лоцмана. Підкріплення сил ставало в нагоді, адже незабаром подорожні входили у Сурський поріг. Неподалік розташоване гирло степової річки Сури, що впадає у Дніпро. Далі лежав страшний поріг Лоханський, де Дніпро вже-по справжньому показував свою підступність. Після короткої передишки подорожні минали поріг Звонець, а за ним чувся вже рев Ненаситця, або Діда. Так називався поріг, що складався з 12 лав каменів, які дугоподібно перетинали Дніпро впоперек усієї течії. Дід справді був сивий від піни хвиль, і показував свій несамовитий норов, поглинаючи, немов казкове ненаситне чудовисько, невдалих мандрівників та їх човни. Вирватися з виру Ненаситця, якщо він «ухопив», як висловлювались лоцмани, суденце, було практично неможливо. Так що пороги забрали чимало християнських душ, і долати Дніпро було нелегко з огляду на нескінченні жертви.

Далі лежав поріг під назвою Вовниг, якому очевидно дали назву кучеряві хвилі, що нагадували жмутки овечої вовни, але була й інша назва, яку дали порогу лоцмани — Онук. Потім подорожніх зустрічав поріг Будило, немов попереджуючи своєю назвою, що відпочивати рано. Адже попереду ще чекали важкі етапи — шляху біля порогів Лишній, Вільний і ряд скель, які мали назву Розбійники та Стовпи. Взагалі, перехід утруднювали розкидані по руслу велетенські валуни з мальовничими назвами — Червивий, Сідлач, Швайка, та гряди каменів,

що перетинали ріку до середини -забори. Кожна з цих забор також мала свої назви, свою історію, як і численні острівці, розкидані по Дніпру, мальовничі заплави та інші природні угіддя. Інколи ці перекази мали цілком житейське походження, а іноді нагадували міфи та легенди, скажімо, древньої Греції. Образно кажучи, тут народна уява українців розмістила свою Сціллу та Харибду, своїх шукачів золотого руна та інших напівказкових, напівлегендарних скарбів і відсутність їх популяризації, ясна річ, не додало вартості нашій культурі.

Відсутність повноцінного судноплавства змусила задуматися над альтернативними шляхами використання Дніпра. Недаремно у двадцятому сторіччі, що ознаменувалось грандіозними економічними проектами, було вирішено збудувати гігант виробництва електроенергії саме на рівнинній, з першого погляду, річці. Висока гребля Дніпрогесу була вже рукотворним порогом, який докорінно змінив долю і річки, і держави, і української нації. Розлив Дніпра забрав тисячі гектарів суходолу, зігнав з насиджених з діда-прадіда місць потемків сміливих лоцманів і першопрохідців-козаків. Течія стала спокійнішою, однак не упокорилась остаточно. Можна сказати, що сивий Дніпро все ще шукає свою дорогу...А з ним і ми, наша нація — все ще у довгому пошуку своєї долі.