Є у Скадовській загальноосвітній школі-інтернаті ансамбль танцю «Грація». Його учасниці, старшокласниці Світлана Осипова, Надія Костюк та Наталя Семенова, нещодавно вибороли приз обласного конкурсу «Таланти багатодітної родини». Дівчата підкорили серця журі та глядачів неперевершеною виконавською майстерністю. І приз був неабияким — путівки для всіх трьох до славнозвісного «Артеку».

- Ми дуже раділи за наших вихованок, г розповідає заступник директора з виховної роботи закладу І.Д.Баденко. — Адже дівчата наполегливо працюють під керівництвом своєї молодої енергійної наставниці Ольги Казанжиді. Ансамбль «Грація» — один з кращих учасників художньої самодіяльності інтернату. Танцювальний колектив бере участь у всіх святах, конкурсах, радує прихильників новими творчими знахідками. Його постійно зустрічають оплесками. Свою нагороду дівчата безумовно заслужили.

Але путівка до «Артеку», перебування у якому за одну зміну коштує, до речі, понад 11 тисяч гривень, має умову-самостійний проїзд до здравниці. Ось тут довелося дівчатам понервувати. Де взяти кошти на проїзд до Криму ученицям школи-інтернату? Адже тут виховуються діти з кризових сімей та діти-сироти. В подібних випадках адміністрація закладу, як правило, бере всі клопоти на себе. Йдуть з шапкою по колу.

Цього разу зібраних коштів не вистачило. Вирішили звернутися до спонсорів. Просили хоча б по 100 гривень у кількох місцевих підприємців. Але відгукнулися лише у ПП «Максім» — виділили 300 гривень на проїзд сиріт. Коштів якраз вистачило для однієї дитини, а решті? І.Д.Баденко розповідає, що вирішила звернутися за допомогою до посадовців райдержадміністрації, і подзвонила до першого заступника голови РДА С.М.Кульчиковського. Він заспокоїв Ірину Дмитрівну: кошти будуть. Через годину Сергій Миколайович приїхав до інтернату та привіз суму, якої бракувало. Назавтра щасливі Світлана, Надя та Наталя вирушили до «Артеку».

- Мене приємно вразило, як швидко вдалося вирішити справу, — розповідає І.Д.Баденко. — Сергій Миколайович не просив надіслати листа, не вимагав підтверджуючих документів. Просто повірив на слово і зрозумів ситуацію. Без таких людей було б важко працювати.

Справді, інтернат — це особлива установа. Адміністрація закладу докладає зусиль, аби вихованці почувалися «такими, як усі», тобто мали все, що необхідно дітям та підліткам у їх віці. Але ж як це складно зробити. Життя не стоїть на місці, часом виходить за рамки затверджених кошторисів. Без дієвої, безвідмовної та мобільної допомоги спонсорів було б не обійтися. І.Д.Баденко з вдячністю згадує тих, кого у закладі називають вже не спонсорами, а друзями закладу — приватних підприємців С.І.Куліду та Г.Б.Пояркова, пастора церкви «Дім молитви» 1.1.Вдовенка. Вони опікуються дітьми, мов батьки. А бути батьком означає — жити не для себе, а для дітей. Думається, що з часом це бажання — бути батьками для дітей, що виховуються у Інтернаті, зможе виявити більшість скадовчан. Адже люди у нас вміють співчувати чужій біді.