Мляво відійшло у минуле чергове фестивальне гульбище, а враження залишилися не з приємних… Чому? Та довго розповідати й не треба. Усі городяни добре знають про проблеми свого міста. Але довелося голопристанцям нагадувати Анатолію Петровичу про них і під час фестивалю. Таке враження, що наш мер не тутешній. Вже під завісу «Купальських» на запитання зі сцени «Чи сподобалося свято?» гості й мешканці сіл району кричали «Так!», а місцеві жителі, перекрикуючи перших, щодуху намагалися донести у відповідь щось на зразок «Негра, зроби дороги!», вставляючи між звертанням і вимогою епітети з ненормативної лексики (чи то для «зв'язки» слів, чи то вже з відчаю – було незрозуміло, хоча й байдуже).

Про враження від фестивалю багато говорити не буду. Єдине, що порадувало, – виставка-ярмарок, де можна було справді насолодитися плодами творчості талантів, просто переглянути неповторні витвори мистецтва або придбати щось на згадку і для душі. І, звичайно ж, народні пісні, пісні, пісні… Чудові, мелодійні, журливі й запальні, яких співали колективи для себе й перехожих десь у затишку, поодаль від великої сцени.

Усе інше – зовсім не те, що хотілося б бачити. Організатори фестивалю поступово і впевнено відхиляються від теми, забувають про витоки, традиції, обряди, словом – про «народність» свята. Натомість усе більше естради, більше «попси». А коли й так, то вже б обирали для виступів краще з кращого. Чому у переддень фестивалю відмовили вже знаному на теренах Херсонщини й за її межами і авторитетному балету «D.TigerS», виступи якого замінити просто неможливо тим, відверто кажучи, недолугим вокалом деяких учасників?..

Та годі. Не буду «розганятися», бо поштовхом до створення цієї статті послужив зовсім не фестиваль. Дуже неприємно, огидно було читати, напевно, замовлену публікацію «Ах, как хочется вернуться в городок» (газета «Гривна», №27 (808) за 1 – 8 липня 2010 р., 12-та стор., автор – Ірина Павлова). Просто-таки ода. Я й не знав, що нам, голопристанцям, неймовірно пощастило з міським головою. От тільки оте «пощастило» я б писав у лапках. Аби не бути пустослівним, переглянемо усі «переваги», які, згідно з текстом публікації, дісталися нам завдяки Анатолію Петровичу.

Авторка пише: «…К прочим «странностям» относятся страсть местного населения к языческим обрядам, обилие памятников и различных скульптурних форм, а ещё редкое везение с местной властью». Пані Ірино, ви називаєте нас «дивними»? І мене, і мого сусіда, і моїх друзів, — усіх мешканців міста? Запевняю Вас: я – хрещений православний, як і більшість моїх земляків. Я не поганин. А язичницькі скульптурні форми (причому вкрай жахливі й позбавлені мистецького смаку) наш міський голова розставляє там, де йому заманеться. Хочеться сподіватися, що усе це страхіття робиться не за рахунок коштів платників податків до місцевого бюджету. То ще слід розібратися в тому, хто в нас у Голій Пристані «дивний» і кому через це «повезло».

Також авторка публікації пише, що за статистичними даними наше місто – лідер з благоустрою на Херсонщині й одне з найкращих у цьому плані у всій державі. Проте, будучи спостережливою, робить наголос на тому, що це лише статистика, а не її суб'єктивна думка. І правильно. Нам далеко до того, аби пишатися благоустроєм, адже він обмежується відрізком центральної вулиці від в'їзду в місто з Півночі й до будівлі міськради. Якраз цією дорогою в Голу Пристань і приїздять поляки, румуни, росіяни… Дуже сумніваюся, що наш усіма улюблений мер проводив для гостей екскурсії вглиб міста. Хоча б трохи далі тією ж центральною вулицею. Таких поважних «туристів» можна запросити лише на набережну, в санаторій і на базу «зеленого» туризму «Чайка». Все. Більше хвалитися нічим. Та нехай про це й не знають. Не треба їм бачити, що містечко потопає у хвилях сміття після «базарних» і вітряних днів, коли увесь непотріб несе сюди із занехаяного сміттєзвалища, не треба їздити неподалік від «храму на воді», який от-от розлізеться по швах, бо крізь відчинене скло хтось, проїжджаючи по «морю», може добряче залити водою сорочку… А надто – не слід потикатися до міської ЗОШ №1, район якої вже цілком можна називати другим «бермудським трикутником». Тут і пішки не пройдеш. Городяни вже неодноразово скаржилися з цього приводу, оскільки людям доводиться викачувати воду навіть з кімнат своїх домівок (вдумайтеся: там – електрика, газові прилади!), проте складається враження, ніби наш керманич безнадійно оглух. А була ж тут дренажна система, вода стікала на сінокіс поблизу міського стадіону. Та ділянки розкроїли, зарівняли так, що великій воді діватися нікуди. Мудрі господарі. І на Радянську вулицю – зась: борони Боже, хтось із поважних гостей задихнеться, бо тхне дустом після дощу так, що в очах ріже… Пішки тротуарами теж ходити небезпечно – а що як гілка чи навіть дерево впаде… Вони ж такі старі й трухлі, а спиляти нікому… До речі, про тротуари. Бачили, як у нас плитку стелять? Майже за Жванецьким — з одного місця (звідти, де ходять люди) знімають, а в інше (туди, де ходять гості) кладуть. Благоустрій… Продовжувати? Поїхали далі.

Охорона громадського правопорядку. Ну коли ви бачили, щоб дільничний або дружинник зупинив когось із пляшкою пива на тій же набережній? Зате під час фестивалю, коли усі бари вщерть заповнені й ніде посидіти за бокалом з друзями, правоохоронці сумлінно виконували свої обов'язки. А рано-вранці, після свят чи вихідних, вулицями міста взагалі не варто ходити. Добряче підпиті «бригади», повертаючить із дискотек та нічних клубів, трощать усе на своєму шляху. І, не доведи Господи, комусь потрапити на їхні очі – добром не закінчиться.

А де можна по-сімейному посидіти з малечею, замовити дітям безалкогольний молочний коктейль чи ще якісь ласощі? У барах і кафе? Там, де п'ють, брутально лаються і влаштовують бійки? Добре, що ситуацію тримають під контролем службовці державної служби охорони та «Арсеналу», яких, за великим рахунком, це не повинно обходити. Де ж та муніципальна міліція, про яку пише авторка у своїй публікації? Де райвідділ?

Розвиток інфраструктури. Відсутній. Відкрити нові «забігайлівки» і «генделики» – не значить створити робочі місця. Молоді, яка повертається в місто після здобуття освіти, працювати ніде. Ставати на облік у центр зайнятості? Чи виконувати низькокваліфіковану роботу тим, хто по п'ять-шість років сплачував за навчання і розраховував на пристойну роботу за фахом?

Далі. Про так звану «толоку» і «добровільні» пожертви. Зверніть увагу: слово «добровільні» – у лапках. Я добре знаю і не один раз чув, як скаржаться працівники установ міста, що з них «утримують» одноденний заробіток. А піди-но до міськради по яку-небудь довідку, що, в принципі, повинна надаватися безкоштовно. Поки не сплатиш певну суму «на благоустрій» – не отримаєш нічого. Немає грошей? Не проблема! Анатолій Петрович вам позичить і у вашій присутності опустить сотню-дві у трилітрову банку. Маєте борг. Подобається? А не хочете платити – так про вас таке напишуть у кишеньковій «Рідній Пристані», що аж волосся дибки стане. Знайте: якщо не перерахували одноденний заробіток, ви автоматично будете називатися «своїми чужинцями». Навіть якщо у вас нема на хліб. От така толока…

Палац спорту. Ви, шановний мере, кажете, що район відвернувся від Вас? Не допомагає будувати? Заждіть-но. А Ви спитали, коли загадували будівництво, чи зможе райбюджет прийняти співфінансування? Обговорили з депутатським корпусом району доцільність такого будівництва у кризові роки? В райбюджеті й так двомільйонна фінансова прогалина! (В тому числі й міськрада недопрацьовує). Добре, приміщення старого кінотеатру у райради відсудили, зробили Палац культури. А сьогодні, знаючи, що не за горами вибори до місцевих рад, хочете «повісити» і міський стадіон, і той же Палац спорту на шию району? Що ж Ви тепер звинуваченнями кидаєтеся? Образили мишку…

І до Вас, пані Ірино: якщо вже хочеться Вам «вернуться в городок» і написати щось путнє, то не їдьте до міськради. Краще прогуляйтеся вулицями, аби побачити усе на власні очі, поспілкуйтеся з людьми, нехай скажуть, як їм живеться і звідки в них узялося 78,8 легкового автомобіля на 100 сімей, а також як їм «повезло» з міською владою. А фактів такої «вдачі» можна назвати ще дуже й дуже багато. Проте – залишимо їх «на закуску».