Скоро починається нова виборча кампанія виборів депутатів та голів сільських селищних районних та обласних рад, під час якої нам треба буде дати оцінку нашій місцевій владі, екзаменаторами якої виступить кожен з нас. Знаходячись щодня серед людей, живучи їх проблемами розумієш, що більшість з них взагалі не хоче виборів, але хоче змін, в тому числі й на місцевому рівні.

Наше селище Верхній Рогачик, нічим практично не відрізняється від інших селищ та сіл, які є в нашій державі, в нас такі ж проблеми, як і всюди: пов'язані зі станом доріг, перебоями у водопостачанні, недостатньому освітленні вулиць в нічний час, стихійними сміттєзвалищами. Хоч в 80-ті роки мені було не так багато років але ніколи з пам'яті не зітруться спогади того, іншого селища, в якому на алеях цвіли троянди, були чисті прибрані вулиці, безперебійно постачалася вода, був красивий парк для відпочинку, вічний вогонь біля Монументу загиблих у Великій Вітчизняній Війні палав весь час... Звичайно, все це як і Соціалізм -пішло в небуття, але частку цього можна повернути, не втратити, а при нагоді зробити краще.

Зрозуміло, що хтось та дорікне, що в ті часи за наші ради все робили колгоспи, а зараз ми маємо лише «розвалля», я погоджусь, але інколи, подорожуючи селами України, спостерігаю зовсім іншу картину. Населені пункти з набагато біднішим від нашого бюджетом, мають чистий, охайний вигляд та змагаються з іншими селами та селищами в номінаціях на кращий благоустрій. Чому ми не можемо? Можливо справа в нас?

Кожному громадянину відомо що в селищах та в сільських радах є влада: голова ради та депутати, яка й піклується про населення на даних територіях та має повноваження вирішувати місцеві проблеми і питання, представляючи інтереси громад, та зазвичай яка повинна працювати злагоджено. Де юре воно так і є, а насправді у багатьох місцях ситуація досить інша, прикладом може слугувати наша, Верхньорогачицька селищна рада, головою якої є Фесен-ко Надія Василівна, яка вже другий термін перебуває на посаді голови селищної ради. Чи не кожну сесію між нашою головою селищної ради та групою депутатів відбуваються баталії, чому саме групою? Тому що інші депутати, яких обирали наші громадяни, бажають просто тихенько відсидітись та відмовчатись, при тому що люди довірили саме їм представляти свої інтереси. До речі, щодо якості роботи, то депутати селищної ради разів зо три виносили питання про недовіру голові ради, та постійно не вистачало голосів. Якимось дивом в день голосування, в деяких депутатів різко з'являлися термінові справи, комусь терміново потрібно було від'їздити, в когось щось сталося вдома, а хтось довго шукав дорогу до будинку селищної ради. Я вважаю, що цим депутатам оцінку нададуть виборці. Спірні питання, які виникали в раді — різні, ось тільки деякі з них: самопризначення головою собі премії за інтенсивність, самовирішення питання підйому тарифів на воду без рішення сесії, нецільового використання коштів і так далі.

В багатьох випадках депутатами складені акти, які передані в контролюючі органи, тривають відповідні перевірки. Одразу постає питання для кого працює наша голова? Для себе, чи для громади? Чотири роки тому в передвиборчій програмі кандидата на посаду селищної голови, Надія Василівна зазначила багато пунктів, які вона зобов'язувалася виконати, зокрема газифікувати дитсадок, підняти рівень роботи депутатів, спорудити ігровий майданчик в сквері для маленьких громадян, замінювати водопровідні мережі. Щось виконано? Я як і більшість роганчан цього не бачу.

Знаю що знайдуться люди, котрі звинуватять мене в упередженому ставленні до нашого «мера», але тоді поясніть: чи можна було зберегти будівлі школи-дитсадка в бувшому КСП «Перемога», дитсадка в колишньому КСП «Аврора», чому й досі люди носять в квартири воду на вулиці Калініна(?), чому у велику спеку два місяці підряд не було водопостачання на вулиці 35-річчя Перемоги? В який парк мені, як і багатьом батькам повести дітей у вихідний день? Де охорона громадського порядку вночі?...

Впевнений, що кожен житель нашого селища зміг би поставити ще багато питань нашому голові, але хто буде слухати, та чи почують взагалі? Я не боюся після цього листа до вашої редакції почути погрози на свою адресу, бо мрію жити в нормальних умовах, у своєму рідному селищі. Вважаю, що все можна змінити, але тільки разом. Люди, будьте обачні, коли віддаєте свій голос, не просто голосуєте за кандидатів, ви обираєте майбутнє для себе, своїх дітей, селища, де ми зробили перші кроки.