Ій-право: польові дороги агрофірми «Мир» за упорядкованістю куди кращі, ніж багато вулиць обласного центру. Чотири-п!ять разів за сезон грейдер розрівнює ці шляхи, якими тутешні хлібороби вирушають на битву за врожай і повертаються ними ж. Обов'язково з перемогами. І нині теж?

Замість відповіді «так» чи «ні» керівник знаного в державі підприємства заслужений працівник сільського господарства України Іван Доценко згадує недавнє минуле:

— Уже восени бачили, що ситуація у степу буде складною. Озимину-на богарі сіяли на 10 днів пізніше від оптимальних строків. У суху землю! Довелося навіть підсушувати насіння, щоб передчасно не проросло. Зізнаюся чесно: на великий хліб вже тоді не розраховували. Насіння лежало у землі без руху майже місяць...

А потім — нарешті — задощило. Та тривоги за майбутнє хліба не поменшало.

— І після дощу сходи з'явилися на 10—30% площ, решта зазеленіла пізніше, — Іван Іванович кидає погляд на карту полів і продовжує: — А для нормального розвитку пшениці потрібно одне: аби за тиждень вся вона зійшла і за два місяці розкущилася...

Після листопаду різко похолодало. Потім так само різко засніжило. Сніг, на який степовики завжди моляться, втраченого оптимізму не повернув: чимало посівів, не витримавши погодної наруги, «повипадали». Озимий ячмінь де підсівали, аде й узагалі пересівали. І при цьому — жодного сантиметра відступу від науково обґрунтованої і поколіннями випробуваної технології зерновиробництва.

Наймолодший комбайнер -«Миру» Олександр База (ліворуч) і його помічник Валерій Солдатенко готові до нових випробувань.

Секретів тут, звісно, ніяких: чітке дотримання сівозмін, парові площі, попередники, сорти...

— Ми постійно тримаємо у сівозміні 16—18% парів, — наголошує Іван Доценко. — Пари — це гарантія, що врожай буде за будь-якої погоди. Ну і, зрозуміло, добрива, гербіциди, фунгіциди... А ще — сорти. Ми відмовилися від усіх тих хвалених Краснодарських і одеських сортів. Наші пшениці Дріада і Херсонська 99 на парах і на зрошенні в умовах нашого степу дають по 50 і більше центнерів прекрасного зерна.

— Навіть у нинішньому році?

— Навіть у цьому!

Збирати справді було що. Зрозуміло, що комбайнери «Миру» Олександр База, Володимир Коваленко, Валерій Клинчик, Микола Безродний і Віктор Дорогокуп при сезонному завданні 7 тисяч тонн понамолочували на своїх «Лексіонах» і «Массей Фергюсонах» по 1800—1500 тонн золотої таврійської пшенички.

А якби не надокучливі обложні дощі, які заболочували загінки і провокували ріст бур'янів? Жнивували, вважай, півтора місяці.

Та й то: Богу дякувати! За труди ці нелегкі комбайнери одержать до 5 тисяч основної зарплати та ще й до тисячі преміальних.

— Настрій? — перепитують жни-варі-степовики. — Втомилися. А так — жити можна!

Комбайни — з поля, у поле — культиватори і плуги. Плугами у «Мирі» особливо не захоплюються. Хіба що перевертають земельку, коли готують грунт під посіви соняшнику. Але соняшником, скажемо принагідно, агрофірма особливо не захоплюється: 6—8% від орного клину, не більше! Бо ж сказано: усьому голова — хліб!

...На широкому критому току агрофірми — красномовне підтвердження сказаному. Завідує цим усім багатством Микола Нестеренко.

— Рік на рік не приходиться, — каже. — Торік валовий збір ранніх зернових становив майже 16 тисяч тонн, позаторік — 20, а цього року — всього 10 тисяч.

Всього?... Навіть отих «неврожайних» 10 тисяч тонн для багатьох сільгосппідприємств — недосяжна висота, нездійсненна мрія. Для «Миру»—давно пройдений етап.

Знали, що недобору врожаю не уникнути. Але рук не опускали.

— Ми все зробили для того, щоб отримати пшеницю 1—3-го класу, — говорить, набравши у пригорщі ще теплого степового золота, Іван Доценко. — І свого в основному добилися. З 7,5 тисячі тонн пшениці — жодного кілограма фуражної! Якість зерна прекрасна. Клейковина — від 21,8% до 31 -го. А якби не дощі? По 1,5—2% клейковини змивали щоразу. Пішли бур'яни, великі втрати. Зерно, особливо ячмінь, почало висипатися...

Порахували: на кожному гектарі недобір становив 600—800 гривень. А тепер помножте на зерновий клин площею майже 5 тисяч гектарів. Отож-бо!

Хліб цей справді — золотий! Тільки ж недооцінюють, а точніше — знецінюють це золото. З одного боку — держава. З другого — зернотрейдери, а по-нашому — гендлярі. І образливо директорові агрофірми за те, що не хліб — тяжкий труд їхній знецінюється:

— У нас зерновий ринок некерований. Тільки розмови: створимо Аграрний фонд, подамо руку допомоги! Та ніхто палець об палець не вдарив, щоб хліб став державною політикою. Державною! Все пущено на самоплив. Навіть я вимушений був продавати ячмінь по 710 гривень за тонну. А сьогодні за нього вже дають 1150—1200 гривень. Чого продавав? У Пенсійний фонд податки треба було заплатити? А ще — пальне, добрива під пізні культури, зарплата зрештою... Задешево 1200 тонн ячменю продав. А зараз би я на ньому додатково мав 500—600 тисяч гривень. Тепер продовольча пшениця. Почали з 1150 гривень за тонну продавати. А зараз ціна підскочила до 1450.1 це не межа! Продовольчої пшениці (я бачу по нашому району) просто немає. І ціна буде до двох тисяч гривень, a to й більше.

Близько 2 тисяч пшениці агрофірма залишить на насіння, 1,5 тисячі видасть людям за земельні паї, у рахунок зарплат, на зароблену гривню. А решта хай полежить до справедливіших часів.

На поточні потреби гроші «підуть» від реалізації інших культур — рапсу, сої, цибулі, соняшнику... Знову кукурудза в ціні. Почали навіть нут вирощувати, який на Близькому Сході та й у Європі — мало не делікатес.

— Якби я розраховував тільки на одну пшеницю, то не зміг би міняти застарілі зрошувальні мережі, купувати сучасну техніку, будувати спортивні об'єкти, — говорить директор агрофірми «Мир» Іван Доценко. — Земля має родити все, що може родити і що на внутрішньому і світовому ринках має попит.

Можна зрозуміти Івана Івановича: він міг би зробити набагато більше, якби йому, людині, котра мислить державними масштабами, держава створила всі умови для повної самореалізацм. Резерви для цього є.