Років з п'ять тому у виступах чкаловського сільського голови Володимира Сапрона (на знімку) вперше з'явилась обіцянка газифікувати Чкалове, Двійне, Ковильне та Воскресенське. Попервах чкаловцям навіть заздрили мешканці інших населених пунктів району: мовляв, ще трохи — і ви будете з блакитним паливом. Проте, обіцяне не втілилось ужиття і донині...

Блакитне паливо у Чкалове так і не прийшло

Хоч раз на тиждень, але у слухавці редакційного телефону обов'язково почуєш голос стривоженого чкаловця: „Розкажіть, будь-ласка, про ситуацію з газом у нашому селі, бо сільський голова на це запитання не відповідає. Чути подібне доводиться і під час особистих зустрічей з мешканцями села. Наприклад, зовсім недавно чкаловець Леонід Безгребельний запитав автора цих рядків: „Через вашу газету наш сільський голова обіцяв, що газифікує Чкалове. Фірма навіть гроші у нас зібрала. А де ж обіцяний газ?»

З ДИНАМІКІВ ЛУНАВ „МІРАЖ»...

Як все таки добре, що людство винайшло носії інформації! Колись записане на диктофон чи сфотографоване залишається цінним скарбом для нащадків, таким собі свідченням епохи... На початку серпня 2008 року, коли на чкалівських дошках оголошень з'явились папірці, один з яких ви бачите на знімку, кореспондент „Трудової слави» поспішив на анонсоване дійство.

Не скажу, що зал сільського будинку культури був переповненим, але людей зібралось багато. Видно було, що питання газифікації чкаловців хвилює не на жарт. Адже разом з блакитним паливом до їхніх домівок мали прийти додаткові зручності: газом і обігрітись легше, і їжу на ньому приготувати. Тому з особливою увагою дивились сільчани на представників влади, що займали місця за столом на святково прикрашеній сцені. Святкового настрою додавала і музика, що лунала з динаміків. От тільки у працівників будинку культури чомусь не знайшлось інших записів, крім альбому популярної у часи „перебудови» групи „Міраж». Дехто з чкаловців зразу ж побачив у цьому певний символізм: мовляв, газу в Чкаловому не буде ніколи, це — міраж...

Першим слово взяв сільський голова. Володимир Вікторович представив гостей за столом. З обіцяних у оголошенні присутньою була лише Н. С. Пінчук, котра на той час перебувала на посаді голови райдержадміністрації. У президента газової компанії А. В. Щебета та представників Херсонської облдержадміністрації завітати чомусь не вийшло, зате їхні місця впевнено зайняли директор TOB „Фінансова промислова компанія „Нафто Газ Сервіс» Сергій Тульчинський та його заступник Дмитро Подольський. Голова сільради повідомив односельцям, що боротьбу за газифікацію чотирьох сіл він веде з 2006 року, що на цьому шляху йому довелось подолати багато труднощів (зокрема, деякі інстанції відмовлялись, за його словами, давати дозвіл на будівництво — газопроводу). Але труднощі, мовляв, позаду і вже виготовлено технічний проект підвідного газопроводу з Асканії-Нова до Чкалового і розподільчих газопроводів. При цих словах у мене зародились сумніви: по-перше, знайомі асканійці казали, що тиск газу інколи такий заслабий, що на те, аби приготувати їжу на плиті, доводиться витрачати ледве не півдня. Якщо ж ще під'єднати Чкалове до них... По-друге, навряд чи хтось дозволить компанії тягнути газопровід по заповідному степу. Пізніше мої сумніви підтвердив юрист, котрий вказав на статтю 7 Закону України „Про природно-заповідний фонд України»: „На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням». Та повернімось до зборів громади.

Наступний виступаючий — директор „Нафто Газ Сервісу» С. І. Кульчицький — рекламував свою компанію як знану в світі. Крім українців, вони, мовляв, забезпечують газом ще и індусів та африканців. А єдине, за його словами, що треба для того, аби газ прийшов у домівки чкаловців, це просто їхня згода. До цієї згоди потрібно ще й 9500 гривень з кожного двору, конкретизував Дмитро Подольський. Саме скільки треба на підведення стояка до житла конкретного споживача. Кожен з чкаловців мав укласти договір з компанією і згідно з ним негайно заплатити ЗО % від вартості робіт, тобто по 2850 гривень. Решту -потім. Причому, підписувати договори виступаючі закликали негайно, бо це, мовляв, дасть змогу закінчити основний етап робіт до зимових холодів.

„А чи можна вам вірити?» — пролунало у залі чиєсь пряме запитання. Відповісти взялась тодішня голова райдержадміністрації Наталія Пінчук. „Моя присутність тут вам же про щось говорить?» — авторитетно перепитала Наталія Семенівна. Проте, сумніви залишились. У кореспондента „ТС» також. „Чи буде у Чкаловому газ?» — саме під таким нествердним заголовком вийшла стаття про цю подію у нашій газеті (див. „ТС № 65 від 13 серпня 2008 року).

ЧИ БУДЕ У ЧКАЛОВОМУ ГАЗ?

З дня пам'ятних зборів минуло 2 роки, а відповіді на це запитання немає й досі. Сільський голова Володимир Сапрон, за запевненням сільчан, відмовчується. Спроби редакції його розговорити також не увінчались успіхом: на телефонні дзвінки Володимир Вікторович не відповідає, особистої зустрічі уникає.

Цієї відповіді можна і не чекати, вважає приватний юрист Григорій Логвиненко, якому ми надали один з договорів доручення, що мешканці Чкалового підписували з „Нафто Газ Сервісом». Адже, по суті, порушено головну умову ..договору — пункт 1.1: „За цим договором Довіритель (мешканець Чкалового) доручає, а Повірений (TOB „Фінансово-промислова компанія „Нафто Газ Сервіс» в особі Генерального директора Володимира Сергійовича Павлова) приймає на себе зобов'язання виконати всі необхідні дії, спрямовані на забезпечення підключення домоволодіння Довірителя до мережі газопостачання». Отже, мешканці Чкалового мають повне право розірвати даний договір доручення. Для цього спочатку потрібно написати листа на ім'я повіреного. У листі запропонувати розірвання договору та повернення коштів з урахуванням збитків через інфляційні процеси. Причому довіритель має право встановлювати строк для відповіді, але він повинен бути реальним. Найкраще — протягом місяця з дати отримання, як того вимагає законодавство. Свої претензії і пропозиції слід відправляти замовним листом з повідомленням про вручення (повідомлення обов'язково треба зберегти) за адресою, вказаною у договорі: 04073, м. Київ, пров. Куренівський, 19/5, „Фінансово-промислова компанія „Нафто Газ Сервіс». „Якщо не отримаєте відповіді, або вона вас не задовольнить, то питання можна починати вирішувати у судовому порядку», — каже юрист.

У цілому ж, за словами Григорія Юхимовича, договір можна назвати „слизьким», оскільки відповідальності повіреного у ньому не передбачається. Він має багато прав, натомість всі обов'язки покладаються на довірителя. А ще автори документа незрозуміло чому згадують у тексті про цінні папери: „Пункт 2.2.2. Повірений зобов'язується укладати угоди, отримувати документи та представляти інтереси Довірителя перед всіма необхідними організаціями, в тому числі перед учасниками ринку цінних паперів, в разі необхідності купівлі або продажу цінних паперів та деривативів». Невже компанія пішла шляхом відомого олігарха Бориса Березовського? Той, нагадаємо, у 1994-1997 роках очолював „Автомобільний Всеросійський Альянс» („АЛ/А»), створений буцімто для збирання коштів на будівництво заводу з випуску дешевих „народних автомобілів». Потенційні „автомобілевласники» здавали останні гроші, а керівництво альянсу вкладало їх в акції. У результаті розміщення своїх акцій „АЛ/А», за даними керівництва, виручила близько 20 мільйонів американських доларів, а людям Борис Абрамович заявив, що зібраних коштів для будівництва заводу виявилось недостатньо. Зрозуміло, що гроші ніхто нікому не повернув.

А ЯК У СУСІДІВ?

Хоч і — не у всіх населених пунктах, але газ є у наших сусідів — мешканців Генічеського і Чаплинського районів. Причому, газифікація також далась їм нелегко. Генічани, з якими я спілкувався, навідріз відмовились розповісти про подробиці приходу газу до їхніх домівок, оскільки вважають, що там був (цитую) „замішаний кримінал». Одного ж з мешканців Чаплинського району розговорити вдалось. Мій співрозмовник, котрий мешкає у селі Преображенка (це за 6 км від Чаплинки), розповів, що газ до села підвели років з 15 тому. Тоді працівники ВАТ „Херсонгаз» заглушили провід біля самого села. У 2000 році газопровід протягнули по центральній вулиці імені 60-річчя Жовтня до будинку, у якому жив інженер, що керував роботами. Коли ж інші жителі вулиці захотіли індивідуально врізатись у газопровід і запитали про це у інженера, відповіді не отримали. Тоді преображенці поїхали в Херсон, де розміщений центральний офіс ВАТ „Херсонгаз». Там на них, за їхніми словами, дивились як на прибульців. „За нашими документами село газифіковане», — почули мешканці села... Після того, коли з подробицями псевдогазифікації розібрались, індивідуальний вріз преображенцям дозволили.

На кожній вулиці села збирались вуличні кооперативи і вибирали голову, який шукав організацію, що має ліцензію на монтажні роботи з газовим обладнанням. Таких у сусідній Чаплинці знайшлось три. Всі вони забезпечені висококласними спеціалістами і обладнанням. Адже робота з газом досить небезпечна. Варто сказати хоча б про те, що після зварювання, яке виконує спеціаліст високого класу, трубу ще й перевіряють рентгенівськими променями. Мешканці вулиці, на якій живе мій співрозмовник, довірили проведення блакитного палива ВАТ „Чаплинкагаз». Організація виконала роботи, що називається, „під ключ». Тобто співробітники ВАТ кожному конкретному споживачеві розробили техумови, проект, підвели газ від магістралі в будинок. Якщо преображенець хотів мати у своєму будинку газову плиту, колонку та котел, газифікація для нього коштувала близько 17000 гривень. Причому, згідно з державною програмою кредитування кожному бажаючому відділення одного з банків давало позику під низький процент. Одним словом, коли чкаловцям газ лише обіцяли, преоб-раженці вже готували на ньому їжу та грілись. Але ж зважте, шановні земляки, мешканці Преображенки, даючи гроші на газифікацію, твердо знали, що газ у них таки буде. Адже газопровід вже був у селі. А чому повірили ви? Як тут не погодитись з великим Пушкіним, який писав: „Ах, обмануть меня не трудно! Я сам обманываться рад!»

ПІСЛЯМОВА. Незважаючи на те, що коментар сільського голови Володимира Сапрона ми так і не отримали, останнє слово все одно залишаємо за ним. Шановний Володимире Вікторовичу, „Трудова слава» з радістю надасть шпальти для Вашої відповіді на запитання щодо перспектив газифікації села.