Офіційний статус у нашій країні сімейна медицина одержала в червні 2000 року після відповідної постанови Кабінету міністрів. Створено нормативно-правову базу, що регламентує роботу в системі сімейної медицини.

Є з чого стартувати й рухатися далі. Головний із документів на сьогоднішній день – програма «Концептуальні основи розвитку та впровадження сімейної медицини в Україні». Але за зовнішньою оболонкою, як правило, криється ціла низка проблем, які заважають здійснювати якісні перетворення. Про це розмова з головним лікарем Скадовської ЦРЛ Віктором Ананійовичем Туриком.

– Усі дійшли висновку, що альтернативи широкому впровадженню фаху сімейного лікаря в Україні немає. З вашого погляду досвідченого лікаря-практика, чи дійсно це так?

– Нині необхідне підвищення якості профілактики та діагностики лікувального процесу й санітарної культури населення. До того ж вся Європа намагається наблизити медичне обслуговування до людини. Досягти цього в Україні можна тільки завдяки широкому впровадженню сімейної медицини.

– Образ сімейного лікаря – уважного, знаючого, доброго, готового вдень і вночі прийти на допомогу хворому – добре знайомий нам з класичної літератури. Та чи зможе такий ескулап, «майстер на всі руки», справитися там, де колись працювали в сільській дільничній лікарні, наприклад, Новомиколаївській, терапевт, педіатр, стоматолог та акушерка, досвідчені середні медичні працівники, патронажні медичні сестри з догляду за здоров’ям дітей?

– Наші колеги із Західної України просунулися у цьому плані значно далі нас. Там впровадження сімейної медицини розпочалось раніше, і нині вже є позитивні результати цієї роботи.

А щодо об’ємів роботи, то сімей-ному лікарю буде все до снаги, якщо він працюватиме у цій дільниці не один. Тобто навантаження з ним розділять колеги по сімейній медич-ній практиці.

–Чи під силу Скадовській центральній районній лікарні впровадження сімейної медицини на своєму територіальному просторі?

– Нині у сільській місцевості району функціонують три діль-ниці сімейних лікарів.

Антонівський сільський ФАП реформовано в амбулаторію загальної практики сімейної медицини. Сімейною медичною практикою в Антонівці займається кваліфікований спеціаліст, який вивчав основи сімейної медицини протягом шести років в інституті.

На жаль, до антонівської ам-булаторії сімейної практики за програмою реформування не надійшло ніякого обладнання: ні для стерильного інструментарію, ні для обстеження хворих. Відсутній на дільниці і спеціалізований транспорт. Наші чиновники з міністерства, мабуть, здиву-валися б, якби побачили, що у лікарів на селі з «матеріальної бази» залишилися тільки традиційні стетофонендоскоп та термометр, а праця знецінена до мізерії. Трохи кращі справи в Михайлівці та Лазурному, де сільські медичні заклади включають у себе дільницю сімейного лікаря. До них за державною програмою у 2004-2005 роках надійшло необхідне сучасне обладнання.

У Радгоспненській, Новомиколаївській, Красненській сільських радах амбулаторії сімейної медицини не вдалося відкрити, бо немає спеціалістів, які б погодилися працювати у сільській місцевості за мізерну зарплату, яку доведеться віддавати за найм житла. Місцеві ж медики (педіат-ри та терапевти), які працюють у дільничних лікарнях, усі передпенсійного віку, і їм немає сенсу проходити піврічну перепідготовку на сімейних лікарів.

– Як ви вважаєте, чи не стане сімейна медицина черговою кампанією?

– Тільки реформування пер-винної медико-санітарної допомоги, зокрема її справжнє наближення до людини, дасть можливість у майбутньому працювати саме на засадах сімейної медицини.

– Чи є у нашому районі спе-ціалісти по сімейній медицині, які кваліфіковано зможуть надавати населенню першу медичну допомогу?

– У Скадовській ЦРЛ є спе-ціалісти, які, одержавши освіту і статус сімейного лікаря, фактично продовжують працювати терапевтами: немає необхідної інфраструктури сімейної медицини. Планувалося у місті відкрити кабінети сімейних лікарів по вулиці Франка, 23 та у західному мікрорайоні, але так нічого й не вийшло через брак коштів на реконструкцію приміщень. Не вистачає обладнання, апаратури для облаштування базових пунктів сімейної медицини. Та ще й низька оплата праці. Попри певні надбавки до зарплати, базові ставки лікарів сімейної практики залишаються мізерними. А навантаження велике. За нинішніми нормативами сімейний лікар повинен обслуговувати 1200–1500 осіб.

– Чи спостерігається там, де працюють уже сімейні лікарі в нашому районі, зменшення кількості, скажімо, викликів «швидкої допомоги», направлень до вузьких фахівців, на госпіталізацію?

– Так, спостерігається, але сімейним лікарям працювати буде значно легше, якщо у них буде менше навантаження.

У майбутньому перехід до сімейної медицини у нашому районі, при достатньому фінансуванні галузі, юридичному супроводі сімейного лікаря, підготовці його з першого курсу вузу за спеціальною програмою та узаконенням права вибору пацієнтом лікаря, зрештою, відміни орга-нізації роботи за лікарсько-територіальним принципом, дасть можливість наблизитись до пацієнта, започаткувати індивідуальний підхід до хворого, налагодити профілактичні заходи та домогтися високої результативності.

– Що може допомогти, на вашу думку, більш швидкому переходу до сімейної медицини?

– Із огляду на реалії сьогодення, найоптимальнішим, на мій погляд, варіантом вирішення фінансово-економічних питань, а без цього – нікуди, може бути використання хоча б часткового медичного страхування у первинній медико-санітарній допомозі, що працює за принципом сімейної медицини.

А вільний вибір сімейного лікаря у майбутньому та розділення функцій дозволять створити умови для здорової конкуренції, що сприятиме здешевленню вартості медичних послуг та більш раціональному використанню коштів. Сімейні лікарі, отримавши ліцензію на приватну практику, зможуть за угодами отримувати як бюджетне фінансування, так і позабюджетне – від працедавців і організацій, підприємств та страхових фондів. Крім того, вони, оговоривши це в угодах, зможуть також надавати платні послуги населенню.

– Хто контролюватиме якість послуг сімейного лікаря, який матиме приватну практику?

– Якість профілактичної діяльності має оцінюватись передовсім органами охорони здоров’я, які оплачуватимуть цю діяльність через досягнення кінцевих результатів закладу сімейної медицини. Якість наданих медпослуг і допомоги оцінюватиметься у першу чергу самими пацієнтами, що їх отримали.

При невдоволенні пацієнтів повинна здійснюватися екс-пертна оцінка як менеджером сімейної медицини, так і органом охорони здоров’я. А оплата праці сімейного лікаря має бути пов’язана з його іміджем, кількістю обслуговуваного населення.

Це дозволить домогтися значних успіхів у підвищенні якості медико-санітарного забезпечення населення, у зміцненні та збереженні його здоров’я.