Напередодні Дня юриста «Трудова слава» взяла інтерв'ю у голови Новотроїцького районного суду Н. І. СОЛЯНИК.

Ніно Іванівно, Ви стали суддею завдяки обрано­му фахові юриста. Чому обрали цю спеціальність? Може, в родині є юристи?

Ні, мої батьки не були юристами: мама працювала різноробочою у колгоспі, тато — вчителем праці та завгоспом у школі. Я родом із багатодітної сім'ї, нас у батьків було п'ятеро. Жили спочатку у маленькому селі Вільне, якого вже й немає на карті району, пізніше переїхали у Федорівку, де пішла у перший клас, пройшли мої дитинство та юність.

Юристом я мріяла стати з шостого класу. На мій вибір вплинуло загострене почуття справедливості. Іще професія юриста завжди приваблювала можливістю надати людині правову допомогу, захистити її права, образно кажучи, — відділити добро від зла.

До омріяного вузу вступили з першої спроби?

З п'ятої! Уже тоді ця спеціальність була дуже попу­лярною, конкурс в вищих учбових закладах юридичного спрямування — високим. Перший раз я вступала на юри­дичний факультет Ростовського державного інституту, та, оскільки навчалася в українській школі, а всі вступні екзамени складала російською — трохи не добрала балів до потрібної кількості. Тож у 17 років пішла працювати пташницею у колгосп: наша сім'я жила дуже скромно і я не могла собі дозволити присвятити рік суто підготовці до наступного вступу.

Отже, Ви починали свою трудову діяльність у колгоспі?

Так, у колгоспі «Перемога», який тоді очолював Федір Федорович Ганжа. Саме він через три місяці роботи на пташнику запропонував мені закінчити курси бухгалтерів- обліковців. Я відучилася кілька місяців і зайняла посаду бухгалтера у розрахунковому відділі господарства. Та вже влітку поїхала вступати на юридичний факультет Одесько­го державного університету. Але й того року вступити не вдалося. Об'єктом моєї наступної спроби (на жаль, теж не­вдалої) був Харківський державний університет. Зрозуміла, шкільної програми для вступу замало, тож, працюючи, за­кінчила заочні підготовчі курси Ужгородського державного інституту. Іще через рік вступила на стаціонарні підготовчі курси одеського вузу, де пройшла хорошу підготовку. Тільки після цього, ще рік потому, стала студенткою юридичного факультету Одеського державного університету імені І. Мечникова.

Ви дуже наполеглива!

Я вважаю, що не можна зраджувати мрії. Якщо людина цілеспрямовано' йде до мети, не звертаючи з обраного шляху, — обов'язково досягне успіхів.

А де працювали після закінчення навчання?

Повернулася у рідне господарство юрисконсультом. Через три роки мені запропонували роботу в Новотроїць­кому, в райсільгосптехніці. Тоді й переїхала до райцентру. А в 1993 році за рекомендацією голови районного суду Леоніда Івановича Калімбета була обрана суддею. Я дуже вдячна Леоніду Івановичу за це, адже він не тільки привів мене у суд, а й став наставником, навчав премудрощам суддівства, підтримав мої перші кроки у професії. У 2006 році я була призначена Президентом головою Новотроїць­кого районного суду.

Які якості повинен мати голова суду?

Терпимість, людяність, високу моральність, уміння ор­ганізувати роботу і повести за собою колектив. Постійно й систематично підвищувати професійний рівень, адже закони постійно змінюються та доповнюються. До речі, я з дитин­ства переконана, що справжнє джерело знань — книжка: кодекси, закони вивчаю тільки по книжках, запам'ятовую сторінку, розділ. Не визнаю нині модного «електронного» навчання.

Ваша посада дуже відповідальна. Важко ви­носити вироки звинуваченим?

Дуже важко, особливо, коли закон вимагає суворого покарання. Розумію, що від мого рішення іноді залежить подальша доля людини. Тож керуюся виключно законами, а не емоціями, і завжди пам'ятаю, що над усіма суддями є вищий суд — Божий. Хочу сказати, що був період, коли навіть хотіла піти із суду, настільки іноді важко виносити вирок. Та мені допоміг мій чоловік Сергій: зрозумів, заспо­коїв, підтримав у важку хвилину. Він для мене — найперший помічник у всьому. Навіть виручає коштами (він приватний підприємець) у ремонті споруди суду.

Так, за останні роки будівля, двір суду помітно погарнішали. Вважаєте, що їх зовнішній вигляд — візитівка установи?

Безумовно! З дитинства привчена до чистоти, порядку. Та й людям, упевнена, приємно заходити до закладу, де затишно й гарно. Я розумію, що на цій посаді буду н&вічно, тож хочеться залишити після себе добру згадку.

У районному суді на суддів навантаження ве­лике?

Так! За минулий рік надійшло до розгляду 3927 справ, розглянуто 3695, навантаження на одного суддю склало 94,4 справи на місяць. А за півроку 2010 — уже надійшло 2086 та розглянуто 1708 справ: навантаження — 93,1 справи: практично таке ж, як за увесь минулий рік. Причому, справи до розгляду розподіляє канцелярія за черговістю, ніхто із суддів не вибирає собі «легші».

При таких навантаженнях і надзвичайній від­повідальності як відновлюєте фізичні й душевні сили?

Я — людина віруюча, відвідую церкву. Це мене дуже за­спокоює. Обожнюю квіти, вдома маю цілу «квіткову» кімнату. Коли доглядаю їх — розмовляю з рослинами, отримую від цього задоволення й позитивний настрій.

Яка ж у голови суду найзаповітніша мрія?

Вважаю, що до мене доля прихильна: маю хорошу сім'ю, улюблену роботу, чудовий колектив. Тож мрія моя не особиста, а така, аби люди жили в достатку, добрі, не сварилися, не вбивали одне одного і якомога рідше по­трапляли на лаву підсудних.

Але ж Ви тоді без роботи залишитеся...

Як суддя — так, але ж я юрист, а це професія багато­гранна. Тож безробітною залишитися не боюся.

Користуючись нагодою, хочу привітати усіх юристів зі святом і побажати їм досягти високого фахового рівня, бути здоровими, щасливими, успішними.