Один із шести

Попенко зараз на тримісячних курсах, але їхати за ним аж у Запоріжжя не дове­лось. Олег Іванович Повідомив, що на вихідні приїздить додому і ми можемо зус­трітись по суботах. Між виконанням служ­бових обов'язків (а він не відмовився від них на період навчання) та вирішенням особис­тих справ — достатньо часу і ми встигнемо поговорити.

Це не перша і не друга наша зустріч з Оле­гом Попенком. Не раз брали в нього інтерв'ю, знімали його... А цільного портрета головно­го лікаря району — так і не було. Хотілося б вип­равити цю маленьку несправедливість. Але й це ще не портрет — лише окремі штрихи до ньо­го. Який він, Попенко, головний медичний ме­неджер району, лікар і просто людина, осо­бистість?

Для цього випала і нагода — головному ліка­реві комунального підприємства «Цюрупинсь- ка центральна районна лікарня» О.І.Попенку Указом Президента України від 20 серпня 2010 року присвоєно звання «Заслужений лікар Ук­раїни».

До речі, як людина скромна, Олег Івано­вич не сказав про те, що подання робилося на шість осіб. Серед них був і один високопо- садовець від обласної медицини. А ось зван­ня «Заслуженого...» дали йому, Попенку.

Це визнання — мов перехід в інший вимір — трудовий подвиг і служіння людям починаєть­ся... зтримісячних курсів навіть для «заслуже­них».

Переучування

Невже недовчились?

Переучування, — відповів Олег Іванович. — У лікарні ми встановили нове діагностичне об­ладнання, а ось працювати на ньому нікому. Запропонував кільком колегам — відмовились. Наполягати не став. Сам поїхав переучуватись. Це буде фактично моя нова кваліфікація. Саме життя не дає зупинятись. Та головне, що ос­воєння нової технології дозволить покінчити з чергами до лікарів ультразвукової діагности­ки. Ми забудемо про записи на п'ять днів на­перед. Ну, й звичайно, якість.

«Сімейний лікар»

Враження від Попенка таке. Абсолютно до­ступний, як і належить лікареві, а не чиновнику. Нормальна, зрозуміла,Інтелігентна людина.

Спершу мені здалося, що нічого не зміни­лося , а сам я повернувся років так на двадцять п'ять назад. Тобто в Радянський Союз.

Олеже Івановичу, а що змінилося з охо­роною здоров'я за ці роки? Ким ви були 25 років тому?

За дипломом — я медик, до того ж колишній військовий. Чотири роки навчався у Запорізь­кому медичному інституті. А після четвертого курсу вирішив піти в армію, стати військовим — лікарем. Ще два роки вчився в Саратовському медичному інституті на кафедрі військової ме­дицини. Одержав звання лейтенанта медичної служби і диплом лікаря лікувально-профілак­тичної справи. 14 років прослужив на різних посадах в армії. Здебільшого, в «закритих» містечках. Здійснювали медичні огляди та ліку­вання не тільки військових, а й членів їх'родин — дружин, дітей. Тому спеціальність сімейно­го лікаря освоїв ще тоді, в радянські часи. Це для мене не новина. Ким би не був, а на шма­ток хліба завжди зароблю — я не соромлюсь називати себе сімейним лікарем.

Однак оснащеність райлікарні нагадує, що настали нові часи і ставлення до проблем охо­рони здоров'я з боку держави та меценатів змінилось. А дорогий серцю, ненав'язливий медичний сервіс радянських часів, тепер з не­змінною суворістю нагадує нам про платну ме­дицину.

Про страхову медицину

Я намагаюсь не жити в світі ілюзій, начеб­то хтось може мені підказати, що «білі» лікарі стануть ще «білішими». І на білих халатах не буде плям. Можна багато говорити про страхову медицину, однак якщо її нічим наповнити — справа ця марна. Тому своє головне завдання вбачаю в поліпшенні того, що є. Треба ради­кально піднімати рівень надання медичних по­слуг, насамперед первинної ланки — райлікарні, поліклініки, ФАПІв. Адже саме в цих закладах обслуговується 80 процентів населення. А до­сягти поліпшення ситуації з багатьма хворо­бами, зокрема, такими як туберкульоз, ранні інфаркти, можна лише забезпечивши своєчас­ну діагностику та лікування саме на цій, «нижчій» ланці. Тому й переучуватись поїхав... Повірте, якщо наведемо лад в найнижчій ланці меди­цини, самі по собі відпадуть дискусії про не­обхідність страхової чи іншої медицини.

Медицина і політика

Олеже Івановичу, дивовижна присутність політики в медицині...

На мою думку, такі місця, як лікарня, шко­ла, треба консервувати від політики, аби на­род, що звикдо політичного благоденства, па­м'ятав проте, що лікар повинен лікувати, а вчи­тель навчати. Якось уважно придивився до од­ного колеги, одразу видно манери партайге- носсе. Уже навіть хворі з подивом косяться на манеру розмови. Може йому краще покинути медицину і присвятити себе служінню пйртії? Там, певно, і платять більше... А якщо ні — то, будь ласка, відробляй зарплату з бюджетних коштів за головним місцем роботи!

Про депутатство

Олеже Івановичу, безневинне захоплен­ня деяких ваших колег ще й депутатством змінилось недоречною в стінах медичного закладу реплікою: «Коли ж вони приймають хворих?». Якщо адресати цієї репліки для вас залишаються невідомими, тоді окремі гос­трослови на задніх рядах залу засідань район­ної ради, де проходять сесії, висунули под­ібну версію і вони також сто разів праві: «Якщо лікарі засідають, то значить від хворих «уника­ють»?» Що ви скажете на це?

Я ж сказав: лікар не повинен «ходити» ні в політику, ні в депутатство, ні заглядати в партійні офіси. Його призначення — лікува­ти! І тільки тут чесно служити людям. А пол­ітику подалі відсунути від медицини.

Про рейтинги

У рейтингу найкращих медичних закладів області Цюрупинській райлікарні завжди відво­дять місця, не нижчі третього (була й на пер­шому), і як би хтось не намагався робити виг­ляд, що не помічає цього, та не бачити це — неможливо.

Говорячи про рейтинги, Олег Іванович сказав:

Як такі рейтинги у медицині важко визна­чити. Хоча рейтингові показники пообластях є. І ми справді не на останніх місцях. Однак на рівні районів визначити рейтинг медичного закладу непросто. Інтерпретація статданих до­сить широка і всебічна. Та й не гнався я ніколи за рейтингами. Помітили? Добре. А ні — зна­чить краще працювати треба. Я не думаю ні про рейтинги, ні про визнання своєї роботи. А просто щоденно працюю. Головне для мене — можливість своєчасно і краще надавати медич­ну допомогу.

Колега чи начальник?

-А як би ви співставили себе, лікаря і адміністратора?

Я проти такої побудови. Тоді завжди хо­четься зафіксува­ти, хто головний. Мені це нецікаво. Я ніколи це не співставляю. Я просто не думаю про це...

Але для лікарів ви хто — колега, началь­ник?

А для колег- я начальник! (сміється). Заз­вичай, коли ми проходимо тести на керівництво медичним закла­дом, там є таке запитання: «Ви згодні з тим, що чим авторитарн- іший начальник, тим кращий ре­зультат?» Я завж­ди відповідав, що не вважаю так. Треба знати, де вчинити жорст­ко, а з ким дос­татньо погово­рити «по ду­шах»...

Попенко і влада

Мабуть, це помітно всім:

Олег Попенко на, посаді головного медично­го менеджера району веде себе акуратно, звіряючи кожний, хай і незначний, наперший погляд, крок. Навіть недоброзичливці виз­нають, що Попенко — людина неконфліктна і владу якщо й «загрібає», то якось непомітно і навіть сумно. 15 років він уже на посаді го­ловного лікаря Цюрупинської райлікарні, а наче не змінився. Укладання нового кбнтракту ще на три роки не супроводжувалось ніяки­ми конфліктами.

З керівниками міста і району стосунки в ньо­го рівні, ділові. їх він будує на зрозумілій основі, щоб усі уявляли, де межі можливого. Ніколи не просив для себе. Але завжди протидіяв, якщо про охорону здоров'я недбали, забували.

Головний менеджер

Олеже Івановичу, при передачі райлікарні нового обладнання, кажуть, сталася якась про­тивага між вашими спонсорами...

Про що мова! Ми з усіма співпрацюємо найтіснішим чином. Не використовувати до­помогу спонсорів — безглуздо, скільки за ці роки напрацьовано! Що ми будемо мірятись бородами, хто найголовніший? Головне, аби результат був. Я завжди кажу: ви не Попенку, не лікарні і навіть не конкретному відділенню допомагаєте. Це допомога людям.

Що за проблеми з пологовими будинка­ми?

Нас вони не стосуються. Закривають ті, де менше 300 пологів на рік. У нас — більше 700. Це означає, що наші лікарі щодня приймають по двоє-троє пологів. Цього достатньо, аби підтримувати високий професійний рівень.

Як вам працюється в наближеному до об­ласного центру, отож до начальства, районі?

- Мій характер завжди опирався заведеній ще з радянських часів практиці: до Попенка найближче — до нього й поїхали. Скажу вам як лікар: це здорова реакція. На всілякі комісії, перевірки... Але ж їдуть не тільки з перевірка­ми. їдуть у першу чергу до того, в кого е що подивитися, чому повчитися. Таким «на­їздам» ми раді.

Про ревізії

Будь-які ревізії проводяться в нас з найк­ращими намірами. Однак інкримінувати По­пенку нічого, за винятком, хіба що невизнання ним самим намірів «притиснути» керівника ме­дичного закладу не в міру самостійними реві­зорами, які на порожньому місці намагаються знайти крамолу.

Прагнення

Що вийде з найкращих намірів Олега По­пенка, нашого головного менеджера від ме­дицини, а тепер ще й Заслуженого лікаря Ук­раїни, зробити охорону здоров'я в районі до­ступнішою для кожного, сказати зараз не може ніхто. Навіть він сам, як і ті, хто надав йому по­вноваження керівника центрального медично­го закладу і ще на три роки підписав контракт.

Але що таке прагнення є — це однозначно.