Уже дванадцять років працює у Херсонському Фонді милосердя і здоров’я консультант громадської приймальні Поліна Федорівна Михайлова. Можна без перебільшення сказати, що цю привітну жінку знають не тільки у Херсоні й області, але й за їх межами. Буває так, що телефонують із Черкас або Владивостока і вимагають саме Поліну Федорівну: допоможіть! І вона – допомагає. Про більшість таких випадків неодноразово писала наша “Вгору”. А два роки тому про досвід нашої приймальні і про роботу її консультанта, волонтерів і юриста написала і данська газета.

Поліна Федорівна завжди була небайдужою до чужого горя. Ще у студентські роки, навчаючись у Московському державному університеті, вона з подругами допомагала молодому хлопцеві-інваліду, якого привезли до столиці лікуватися з далекого гірського селища. Так от – дівчата навіть книжки йому носили з Ленінської наукової бібліотеки, до якої студенток пускали виключно через нього, бо той дуже хотів учитися. І подальше життя юнака склалося вдало:він отримав освіту, одружився, ставши москвичем. Потім було багато інших життєвих ситуацій – і вона ніколи не проходила повз людську біду.

Робота у Фонді милосердя і здоров’я, яку жінка сама обрала після виходу на пенсію, стала реальним продовженням її покликання – допомагати тим, хто цього потребує. Перші дев’ять місяців вона разом з іншими волонтерами працювала без заробітної платні, у крихітній кімнатці з обшарпаними меблями, але вони робили дуже потрібну справу і бачили її перші результати. Люди йшли і йшли. Їм давали продукти, отримані від спонсорів, збирали і роздавали теплі речі малим і дорослим безхатченкам, та ще й зігрівали їх гарячим чаєм. До сьогодні і Поліна Федорівна, і волонтери частенько докладають власні гроші, коли необхідно допомогти людині. І мають на цей рахунок власне кредо: “Якщо тобі не жаль з ними розлучитися, віддавай.” Допомагали ( і допомагають сьогодні) відновлювати втрачені документи, “вибивати” необхідні довідки, знаходити тимчасовий притулок і влаштовують до лікарні хворих. “Кажуть, що добро завжди повертається. І це дійсно так, адже багато відвідувачів приймальні згодом стають нашими волонтерами, – говорить Поліна Федорівна. – І це дуже надихає.”

Тоді ж за її ініціативою запрацював клуб із символічною назвою “Нова сім’я”. Це був такий собі взаємний обмін послугами між самотніми пенсіонерами. Колишня медсестра робить уколи або масаж, слюсар ремонтує крани, ще хтось – годинники чи побутову техніку. Клуб об’єднував тридцятьох пенсіонерів, які не тільки допомагали один одному, а й організовували зустрічі з цікавими людьми (а ті, у свою чергу, теж часто ставали волонтерами).

Поліна Федорівна може годинами розповідати про своїх підопічних, кількість яких продовжує збільшуватися. Вона часто знає про багатьох безхатченків та безбатченків більше, ніж вони самі або їх горе-родичі. І завжди слідкує за тим, як складається їх подальша доля, тривожиться й переживає, коли у них знову щось не складається. Часом дивуєшся її витримці й умінню терпляче вислуховувати не завжди адекватних відвідувачів приймальні. Незважаючи ні на що, вона може спокійно і терпляче вже вкотре повторювати одне й те ж саме, диктувати, як писати заяву або запит, роз’яснювати незрозуміле. “Я спокійна, бо завжди відчуваю себе правою, – говорить Поліна Федорівна. – І ніколи не тримаю зла на того, хто мене ображає. Відчуваю себе невразливою: така людина ображає не мене, а себе. Щоб працювати з людьми, треба вміти загасити сварку, мати витримку і в першу чергу – щире бажання допомогти. Особливо пенсіонерам: на жаль, ними у нас в країні майже ніхто не займається. Не повірите, але отримати якусь довідку легше і швидше з Тюмені, ніж із сусіднього села. Але ж ми не вирішуємо глобальних питань – таких, наприклад, як притулок для бездомних. Я з жахом думаю про те, скільки людей може замерзнути в Херсоні цієї зими.”

А ще Поліна Федорівна вважає, що багатьом відвідувачам приймальні вкрай необхідно, щоб їм просто приділили увагу: вислухали, поспівчували, а вже потім – допомогли. І вона робить це щодня, залишаючись привітною, витриманою, трохи іронічною, з чудовим почуттям гумору і таким зарядом енергії, якому може позаздрити навіть молодь. Мабуть, і дійсно, віддане нею тепло душі повертається стократно примноженим.

Облдержадміністрація, Головне управління праці та соціального захисту населення та обласна організація ветеранів України 6 грудня нинішнього року визнали Поліну Федорівну Михайлову переможницею конкурсу “Волонтер року” в номінації “Найкращий волонтер по роботі з обслуговування бездомних громадян”.

Ми щиро вітаємо Поліну Федорівну з нагородою, зичимо здоров’я, наснаги й енергії. І пишаємося, що працюємо поруч із такою людиною.