Цей знімок зробле­но саме у той день, коли каланчакці у районному Будинку культури зустрі­чалися з кандидатами на посаду селищного голови. На сцені від цих кандида­тур було тісно, у головах присутніх на зустрічі — ще «тісніше», адже промови кожного потенційного каланчацького мера ряс­ніли такими висловами як інвестиції, преференції, субвенції... Обіцянки чули і від тих, хто мав безпо­середнє відношення до зо­внішнього вигляду Калан- чака, тобто, чинного на той час голови Кишиневського М.І. та директора «Водо­каналу» Зінчука В.К.

А повертаючись з цієї зу­стрічі, на короткому терито­ріальному відрізку від вулиці Чорноморської до І.Кудрі та провулка Скадовського — до­велося побачити звичну, доволі неприглядну картину: відкриті каналізаційні люки у неосвітле- них місцях, прикриті наспіх гіл­лям місця «латання» водопрово­дів, понівечені загорожі, зграї бродячих собак, переповнені сміттєві урни і купи непотребу біля них.

Щоправда, ближче до ви­борів деякі люки закрили, ці купи вивезли, та вони невдовзі з'явилися знову. Сміття стає дедалі більше, адже раніше товари не пакувалися настіль­ки, особливо — у целулоїдні та пластикові упаковки. Та й купу­вали менше. Викидали на сміт­ники теж менше. Тому мова не стільки про порядок вивезення непотребу, скільки — про його винесення. Без перебільшення скажу: у цьому бракує і культури самих жителів, і системних пра­вил з боку влади та безпосеред­ніх комунальних виконавців.

Далеко ходити не треба. На мікрорайоні І.Кудрі для мешкан­ців кількох багатоквартирних будинків, дво- та триповерхівок, лише чотири невеликі сміттєві урни.Влітку їх було три. Вони дуже швидко наповнюються, а решта скидається біля них, у тому числі — гілля, листя, бадил­ля, габаритне сміття. Причому, зносять його до урн не лише жителі багатоповерхівок, а й господарі приватних будинків навколишніх вулиць, навіть — Партизанської. Дехто — з огляд­кою, чи хтось не побачить, дехто — абсолютно відкрито.

І одразу виникає два запи­тання: а хто повинен за ними слідкувати і який засіб покарання для таких сміттєвих «варягів»? По-друге, хто конкретно запро­понував механізм видалення відходів з власних подвір'їв? Щоправда, «Водоканал» спо­чатку розмістив у газеті графік вивезення сміття з вулиць сели­ща, а незабаром — повідомлен­ня, що ніхто не побажав скорис­татися цим графіком. Можливо, люди не знали, за гроші це чи безкоштовно. Якщо платити, то скільки. І якщо все-таки плати­ти, то чи не краще вивезти те сміття або в урни поблизу ба­гатоповерхівок, або й узагалі на стихійні смітники.

Керівництво «Водоканалу» тепер пропонує, якщо у когось є бажання вивезти побутові від­ходи, то нехай замовляють ма­шину. На яких умовах? і хто це робитиме, наприклад, від імені мешканців багатоквартирних будинків?

Питання не таке просте, як здається на перший погляд. Люди повинні бути або навчені культурі співжиття, або попе- реджувані частіше про відповідальність, або, зрештою, — по­карані. Можливо, штрафи були б своєрідною матеріальною до­помогою для вивезення сміття.

Зрештою, уся ця негативна «спадщина» тепер дісталася но­вому селищному голові і новому складу депутатів ради. І прикро, що за теперішніх умов люди обирають депутатів, щоб вони, образно кажучи, відповідали за очищення від сміття. Відчула це на собі, ще не набувши офіційно статусу депутата Каланчацької селищної ради. Але вдячна усім, хто за мене проголосував, адже намагатимусь надати цим пи­танням системності, щоб вста­новити правила не гри, а відпо­відальності.

Від автора

Ця публікація спочатку написана більше на емоці­ях, а згодом все-таки — пе­ревірена реальністю. Якщо сміттєві баки «Водоканал» спорожнює, можна ска­зати, вчасно, то купи біля них — не дуже охоче. А зва­жаючи на те, що люди зно­ву їх створюють, зносячи з приватних будинків та при- будинкових території не­потріб, гілля та ін., то знову виникають проблеми.

І вони виникатимуть, бо навіть, якщо від кожної багатоповерхівки буде, об­разно кажучи, сторож, який відлякуватиме зайшлих носіїв сміття, механізму впливу на останніх немає. Помітно й те, що викида­ють сміття біля урн, як пра­вило, ті власники садиб, котрі цілком матеріально спроможні оплачувати за його вивезення. Але для цього селищна влада має розробити правила,визна­чити виконавця і проявля­ти у цьому вимогливість.

Звісно, що жорсткість, у чому б то не було, рідко сприймається позитивно, але ці кроки потрібно роби­ти. Якщо не приведемо до порядку нинішнє покоління односельців, то, принай­мні, буде закладена якась законна основа для май­бутнього, адже виховання потребує і часу, і зусиль.

Хотілося б, щоб на це питання належним чином (бажано без амбіцій) від- реагували ті, хто має без­посереднє відношення до його реалізації. Щоб вони на сторінках газети висло­вили і свої пропозиції, а читачі — свою точку зору на цю проблему.