Перєдноворічні дні — це, як правило, анаЛіз підсумків зробленого і озвучення планів на рік, що починається. Саме про це наша розмова з головою Цюрупинської районної державної адміністрації Вадимом Андрушкевичем.

Майже чотири з половиною місяці Вадим Мико­лайович стоїть біля керма досить незвичного за профілем для нього району — В.Андрушкевич корі­нний херсонець, левову частку трудової біографії присвятив роботі на Херсонському бавовняному комбінаті (починав майстром-стажером РМЦ, а за­кінчив на посаді голови правління — генерального директора ВАТ ХБК. У 2002-у році, після восьми років керівництва Підприємством, комбінат зали­шив, за свідченням однодумців, через незгоду бан­крутувати ХБК). Без роботи не лишився: працював заступником начальника Херсонського торговель­ного морському порту.

За освітою — інженер-механік (закінчив Одесь­кий технологічний інститут), а також економіст — «другий диплом, теж за радянських часів, здобув у Київському державному університеті, і от тепер — так званий „сільський» район, де проблематика дещо інша...

Деталь: ми вирішили обійтись без цифр.

В. М.Андрушкевич.

- Вадиме Миколайовичу, що ви, людина, у якоїсвіжйй погляд на вашу тепер ділянку роботи, побачили в Цюрупинському районі позитивне, а що негативне?

- Давайте домовимось про про­сту річ: не в моїх правилах лаяти по­передників. Тим більш, я побачив багато позитиву, за що від усієї душі вдячний тим людям, які працювали до мене і головами держадмініст­рації, і тими, хто був у команді. По­вірте, це не данина етикету. За той час, що очолюю державну адмініст­рацію Цюрупинського району, побу­вав майже у всіх куточках області — така практика роботи у голови Хер­сонської обласної державної адмін­істрації Миколи Михайловича Кос­тяка: всі ми, голови районних адмін­істрацій, повинні знати стан справ в області, чомусь навчатись, чомусь учитись. Так от такої уваги розвитку соціальної сфери, яка приділялась у нашому районі, бачити не доводи­лось ніде.

Це для нашого району тради­ційно...

Тим більш приємно. Друге. Цюрупинський район — чи не єдиний, у якому різним політичним силам, представленим у районній раді, вда­лось досягти консенсусу в розв'я­занні важливих питань життєдіяль­ності територіальної громади. Зау­важу, що й у новому скликанні рай­онної ради ми пішли тим же шляхом: шляхом консолідації, а не конфрон­тації. Ось ті дві складові позитиву, які помітні найперше, й саме вони справляють найвідчутніший вплив на всі інші проблеми, які ставить перед нами життя.

Далі про негатив, який вам ли­шився у спадок?

Я б так питання не ставив. Мова не про негатив, а про ті справи, які мої попередники в силу різних причин реалізувати не встигли, або життя на тому етапі таких проблем на порядок денний не ставило. Тому назвемо це питаннями, до вирішення яких приступив нинішній склад районної державної адміні­страції. До речі, майже у незмінно­му складі. Зараз ми тісно працює­мо з інвесторами. Не в тому плані, щоб когось заманити в район із своїм виробництвом, а втому, щоб це виробництво давало користь не лише державі у широкому значенні слова, а й справляло реальний по­зитивний вплив на економіку райо­ну. А для цього потрібно, щоб підприємства, які прийшли до нас, у нас же одержали й „прописку», тобто реєстрацію як платники по­датків. Лише за такої умови бюд­жетні відрахування йтимуть у казну нашого району, отже, справляти­муть позитивний вплив на розви­ток його інфраструктури, соціаль­ної сфери, поліпшать демографіч­ну ситуацію. Зараз „в роботі три таких підприємства. З одним пи­тання практично вирішено. Це „Хен- кель-Баутехнік. Україна». Приємно, що керівники цієї потужної струк­тури із світовим авторитетом нас зрозуміли. Є нація, що зрозуміють й інші.

Друга проблема — підтоплення...

-Але досі район „лікує не при­чини, а наслідки...

- Саме так. Проблема задавнена. Нам треба серйозно її вивчити, про­вести поглиблену ревізію; районові в цілому, місцевим радам, госпо­дарським структурам, та й самим жителям сіл визначити своє місце у цьому процесі: що потрібно, скільки, яка його вартість, яка наша фінансо­ва участь — і лише потім, озброїв­шись обгрунтуванням, кошторисом і бізнес-планом, виписувати відряд­ження голові райдержадміністрації в Кабінет Міністрів з проханням про державну допомогу. Іншого шляху не існує.'Те, що ми зараз робимо в ав­ральному порядку, те, що робили у зимово-весняний період 2010 року, — це дійсно „лікування» наслідків, а треба братись за викорінення при­чин.

Аналогічна ситуація із зрошен­ням. Воно потрібне всім сільгосп­виробникам, і всі ждуть реагуван­ня держави. А треба самим підключатись. Ми ж добились того, що стали нарешті господа­рями на своїй власній землі, то чого ж ждемо?

Тут мушу зауважити про таке. По­зиція Кабміну і його керівника Мико­ли Азарова політиками-популістами піддається нищівній критиці: і те, мовляв, не так, й інше. Я не хочу ска­зати, що критики (скоріше критикан- ти) не усвідомлюють того, про що говорять. Ні, предмет розмови їм добре відомий. Просто на крити­канстві вони набирають у електорату очки, готуючись до чергових ви­борів. Пам'ятаючи, очевидно, вис­новок підступної бабусі Шапокляк, що „хорошими делами прославить­ся нельзя». Крім того, критикувати, руйнувати — куди простіше, ніж ство­рювати, будувати. Аоттим, хто прий­шов піднімати Україну з колін, така позиція керівництва держави імпо­нує. І нам, державній адміністрації Цюрупинського району, зрозуміла тактика Кабміну, яка зводиться до та­кого: якщо ви (тобто ми) на місцях будете піднімати економіку, розви­вати соціальну сферу, наповнювати­мете бюджет, подасте нам свої бізнес-проекти і бізнес-плани, — ми (держава в особі Кабінету міністрів) вам допоможемо. Я вже кілька разів побував у Кабміні й заручився підтримкою у вирішенні різних рай­онних програм.

Вадиме Миколайовичу, рік, що на момент, коли це інтерв'ю дійде до читачів, уже вступить у свої права. І Президент, і Прем'єр- міністр застерігають нас, що він буде непростим. Чи може внести свою частку у поліпшення життя нашоїжтаки громади наш район — за оцінками фахівців потенцій­но дуже потужний у плані економ­ічних можливостей? При тому поліпшити життя, маючи на увазі й наступні роки?

Не лише може, а повинен. Ми на одній лише оренді землі втра­чаємо величезні кошти. У нас же«1 орендна плата в окремих випадках менша, ніж мізерний податок на землю. І цю плату встановлюють місцеві ради, які потім звертають­ся у районну раду, районну держав­ну адміністрацію, а то й стукають у значно вищі двері: мовляв, допо­можіть! Влада допомагала і допо­магати, звичайно,буде. Але ж і са­мим треба щось робити!

Друга проблема залежить від державного .вирішення. Маю на увазі податкове законодавство. Погляньмо на наші ринки і заг- ляньмо, що від них надходить в бюджет. Копійки! (Зауважу, що все це поки що по закону). Бо ри­нок — це така собі оболонка, в якій „оселились» десятки й десятки так званих малих підприємств і фізосіб-підприємців, які працю­ють на фіксованому податку. А які обороти цих ринків насправді? Які прибутки? Скажемо так: вони не йдуть ні в яке порівняння з податками, які ці ринки сплачують.

У цьому ж ключі, за прикладом державної адміністрації області (Микола Костяк, як-відомо, підпи­сав угоди про співробітництво з Мурманською та Новосибірською областями Російської Федерації), виходимо на міжнародний (скорі­ше міжреспубліканський) рівень. Можливостями нашого району по виробництву й поставках овочів, баштанних, південних фруктів заці­кавились керівники Гомельської області з Білорусі. Є інтерес нашо­го району й до білорусів. З їхніми представниками вже проведено переговори,досягнуто позитивних домовленостей. Переконаний, що справа з реалізацією цього перс­пективного проекту не забариться. До весни закінчимо організаційний процес, а там — і практична його реалізація.

Ми туг, в адміністрації, зараз роз­робляємо проект створення на тери­торії району серйозного агро- підприємства, в якому буде поєдна­но і планування виробництва сільгос­ппродукції, і її закупівлі, і перероб­ка, і реалізація, і тісний контакт на рівні укладання договорів з кожним товаровиробником і кожним опто­вим покупцем. Пора вилазити з ба­зарної «оболонки». Тільки таке підприємство працюватиме не лише на себе, а й на бюджет.

Але на це потрібен час, і таке підприємство буде створене не сьо­годні. Зараз же хотів би, щоб на ці сторони економіки, отже розвитку соціальної сфери, більше уваги при­діляли місцеві ради. Незважаючи на те, що у відповідності із нині діючим законодавством вони самостійні у прийнятті рішень, практично всі вони залежні від вищих органів влади, бо базису — фінансової самостійності — забезпечити самі не спроможні. А це поки що головне.

Перед виборами електоратові нав'язувалась думка, що район потрапив у число відстаючих, на зустрічах в трудових колективах говорилось про те, що він скотив­ся аж на 18 місце в області... Що ви про це можете сказати?

Ви з самі частково й відповіли на запитання: „перед виборами» і „нав'язувалась думка». Цю, як ви ка­жете «думку» нашим людям нав'яза­ти не вдалось. Бо вона не мала нічо­го спільного з дійсним станом справ. Район нікуди не скочувався. Він займає, як і займав гідне місце в області — входить до п'ятірки кра­щих. Але вірю в те, що ми зможемо — маємо для того всі можливості — в економіці, соціальній сфері підня­тись вище. Простір для діяльності у нас дуже широкий.

- Вадиме Миколайовичу, наша розмова для початку року надто ділова. Усе ж свято...

А'що вдієш? Як висловився один гострий на слово чоловік: спочатку — діло, а слова — потім. Та все одно зго­ден. Тому щиро вітаю всіх-всіх жителів нашого району із Новим роком. Не­хай він буде кращим, ніж попередній. Але ж і всі ми повинні дбати, щоб він був кращим. Сподіваюсь на співпра­цю з усіма. У нашому районі працю­ють чудові люди. У цьому пере­свідчився особисто. А двері район­ної державної адміністрації відкриті для кожного. Заходьте, пропонуйте. Давайте дбати про себе разом. Ща­стя вам усім, шановні земляки!